WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Художня семантика віршових присвят І.Франка - Реферат

Художня семантика віршових присвят І.Франка - Реферат

Реферат на тему:

Художня семантика віршових присвят І.Франка

Кінець ХVIII – початок XIX ст. для українського народу – епоха великого культурного перелому, одним із її наслідків було виникнення нової української літератури. Відрізняючись за змістом, вона успадкувала естетичні досягнення літератури попередніх епох, насамперед її жанровий склад як один з універсальних засобів художнього відтворення світу.

Жанри, що функціонували в давній українській літературі, мали прикладний характер, тобто виникали у зв'язку з життєвою необхідністю і як засіб вираження ідеологічних засад християнства. Загальногуманістичний їх зміст був спрямований на утвердження ідеалів добра, неперехідних суспільних цінностей, віри в Бога і високе призначення людини.

Саме прикладні жанри швидко стали надбанням нової української літератури. До них належить, насамперед, жанр присвяти. Він озвався вже у творчості І.Котляревського ("Пісня на новий 1805 год пану нашому і батьку князю Олексію Борисовичу Куракіну"), поетів-романтиків, пізніше Т.Шевченка, П.Куліша, Ю.Федьковича, М.Старицького та ін. В основі цього жанру лежить метафора присвяти, що може поєднуватися з метафорами звернення, заклику, возвеличення, захоплення кимось, повчання, викриття.

Поетичне висловлювання пов'язане із вчинком, поняттям, судженням. У ньому наявниймеханізм, в основі дії якого лежить логічний чи емоційний елемент вираження, тобто сюжет. Він має певну стадію свого зародження. Б.Сарнов, пишучи про розуміння Г.Поспєловим сюжету, зазначає, що письменник "спочатку усвідомлює ситуацію майбутнього твору (тобто співвідношення соціально-історичних характерів). На цьому робота письменника над змістом твору, власне кажучи, закінчується. Розпочинається друга стадія – робота над формою. Для усвідомлення ситуації письменник добирає, вишукує найбільш прийнятний сюжетний варіант" [4; с.95]. Такою першою стадією є, скажімо, метафора присвяти й адресат, до якого звернена мова автора. Вони створюють пасіонарну конструкцію, тобто зародок поетичного висловлювання. Частка всесвітнього духу переходить у душевну енергію індивіда і матеріалізується з допомогою мови у віршових рядках.

Сюжет будь-якого твору виражає його смисл. Як вважає Є.Добін: "У самому способі побудови сюжету, в його принципі зв'язку, в його "формулі" може знайти втілення думка твору" [2; с.319]. Сюжет може бути мандрівним чи його може скомпонувати автор.

Жанр присвяти виражає складну гаму людських стосунків і відзначається різноманіттям своїх модифікацій. Вони виникають внаслідок дифузії жанрів або їх пристосування до життєвих умов іншої епохи у процесі освоєння нових тем та зміни естетичних орієнтирів. Немає чіткої межі між жанрами, тим більше між їх модифікаціями. Об'єднуючим для них є один естетичний принцип, який може вступати в комбінаторні зв'язки з іншими виражальними засобами і творити нову змістову єдність. Відбувається видозміна, перетворення жанру, внаслідок якого він набуває нових ознак. Як пише В.Марко: "Жанр – форма синтетична. У ній акумулюється дія багатьох чинників і завершуються пошуки моделі світу, найбільш адекватні пошукові письменника" [3; с.6]. У віршах-присвятах первісна метафора поєднується з іншими утвореннями, що й викликає появу різновидів, які можуть набувати й самостійного жанрового значення.

Первісна метафора присвяти, сюжет, сам жанр та його модифікації – стійкі літературні одиниці – семи. Вони складають певну знакову систему лірики і виступають засобами вираження змісту віршів.

Провідною темою циклу І.Франка "Знайомим і незнайомим" є боротьба за щастя свого народу. З нею пов'язаний такий різновид жанру як присвята-заклик. Твори ці спрямовані до адресата (конкретної людини, групи чи загалу), у них наявна якась провідна політична ідея, вимога свого часу або поставлене завдання у формі відозви чи гасла. Вони містять у собі первісну метафору присвяти-заклику, яка розвивається в ліричні сюжети розмови з другом і заохочення його йти разом у бій проти неправди ("Корженкові", 1882); в прохання дівчини до матері відпустити її в поле, щоб прополоти пшеницю, тобто працювати заради кращої долі свого народу ("Анні П.", 1880); у звертання до студентки Львівського універистету з метою моральної підтримки кращих її рис ("Зоні Юзичинській", 1916).

Спорідненим із присвятою-закликом є вірш-звернення. У ньому повідомлення, розпорядження або гасло спрямовані до конкретного адресата. Такою є присвята-звернення І.Франка "Олі" (1886). Метафора присвяти конкретизується визначеністю адресата – дружини автора. Сюжет його розгортається на основі логічного паралелізму. Побачені вдови із сиротами викликають у ліричного героя думку про можливість власної смерті, і тоді може хтось змилується й над його дружиною та дітьми. Автор у творі стверджує загальнолюдські принципи милосердя.

Окремим різновидом виступає вірш-присвята видатному письменникові. Тут розкриваються його заслуги перед сучасним і грядущим поколіннями. Таким є вірш І.Франка "Котляревський" (1873). Метафора присвяти-прославлення людини знаходить вираження у сюжеті про орла, що, злітаючи з вершини, підбив груду снігу, яка перетворилася в лавину. Іван Котляревський у вірші прирівнюється до орла.

Однією із найдавніших форм присвят є вірш-звернення до читача. Ця форма з'явилась ще у давній українській літературі. Досить поширеним був цей жанр у новій українській літературі. До нього належить вірш І.Франка "Моєму читачеві" (1905). Сюжет твору пов'язаний із авторськими настановами читачеві, аби той доніс до свого скону "чисте серце" і щиру душу, щоб не зазнав "сирітства духовного", такого, як сам автор, тобто не був самотнім у своїх устремліннях. "Але, – як пише В.Яременко, – це благословення читач дістане за умови, якщо із поетичних рядків йому відкриється історія всього народу, народні болі і страждання окремої людини, що змусять живіше битися серце, викличуть грім у душі і сльозу в очах, бажання активної праці" [6, с. 25]. У вірші поєдналися одночасно повчання і побажання.

Поряд із віршем-зверненням до читача стоїть вірш-звернення до Музи. В І.Франка наявні два таких твори: "До Музи" (1906) із циклу "Вольні вірші" і "До Музи" (1908). Перший є зверненням-проханням. На основі цього й розгортається його сюжет. Звертаючись до Музи, ліричний герой просить обдарувати його своїм божественним натхненням. Іронія, що виникає у вірші, спрямована проти принципів естетського підходу до життя.

Другий вірш "До Музи" – це звернення-присвята Музі. Сюжет твору будується як поклик Музи. За нею ліричний герой іде всюди – "у світ краси й гидоти". Він погоджується скуштувати всіх тих "утіх земних", коли ж утомиться, то засне навіки.

Два вірші І.Франка "Тетяна Ребенщукова" (1880) та "Гриць Турчин" (1880) належать до оригінальних жанрових зразків – присвят героям літературних творів. У першому випадку – героїні оповідання М.Павлика "Ребенщукова Тетяна", а в другому – героєві вірша про життя рекрутів селянину Романові Гудзману. Метафора присвяти у вірші "Тетяна Ребенщукова" поєднується з сюжетом відстоювання героїнею непідсолодженої правди.

У вірші "Гриць Турчин" метафора присвяти доповнюється сюжетною настановою оволодівати військовою справою, щоб у будь-який момент стати до бою проти неволі і захистити справедливість.

Вірш-повчання також може виступати різновидом жанру присвяти. До цього ґатунку належить поезія І.Франка "Епілог" (1893) з циклу "Тюремні сонети". У ній автор порушує естетичні проблеми, а також дає художнє визначення сонету. Присвячений "русько-українським сонетярам", вірш має іронічно-повчальний тон. Сюжет твору пов'язаний з доріканням маломайстерним поетам та рекомендаціями, як написати справжній сонет.

Вірші-повчання І.Франка "Послухай, синку, що премудрість каже..." (1881) із циклу "Оси" розкриває суть моралі сильних світу цього. Первісна метафора повчання знаходить вираження в сонеті про батьківські поради синові, як добитися успіху в житті.

Філософські роздуми віршів-присвят, як правило, стосуються смислу життя. Його розуміння відмінне у різні епохи та в різних категоріях людей. В українській літературі другої половини XIX – початку XX ст. актуалізується питання пізнання правди життя. Це знаходить відображення й у вірші-присвяті І.Франка "Молодому другові" (1883). Конструюючи сюжет, автор кличе друга і, звичайно, читачів на цей шлях неспокою, пізнання життя у всіх його проявах.

Loading...

 
 

Цікаве