WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Інтер’єр у прозі І.Франка - Реферат

Інтер’єр у прозі І.Франка - Реферат

В цюпі, де жили Лімбахи, було темно, брудно й непривітно. Голісінькі стіни, два нужденні ліжка, накриті якимись брудними не то веретками, не то коцами, холодна і давно не білена піч і кривоногий столик, завалений шкільними книжками та зошитами молодшого Лімбаха. На підсліпуватім віконці стояла невеличка лампа, а в темнім куті, над ліжком – біднішим і бруднішим з-поміж обох, очевидно, батьковим – була прибита до стіни поличка, на якій видно було також книжки, накидані досить безладно купками або поставлені хребтами назверх" [7; т.21; с.323–324].

Франкова проза була співзвучна тенденціям розвитку європейського літературного процесу. Теми і проблеми, що цікавили західноєвропейських письменників, порушував у своїх творах і український письменник. Однією з них була тема жіночої емансипації. Контрастом до занедбаного помешкання Лімбаха є прибрана і доглянута кімната емансипованої панни Целі у творі "Маніпулянтка". Світло й чистота в помешканні Целі асоціюються з душевною чистотою самої емансипантки, а також виявляють симпатію та співчуття автора до своєї героїні: "Лагідним рожевим поблиском просвічувало сонце крізь спущену ролету до покоїка молодої дівчини, наповнюючи його теплом і запахом весни, що мішався з запахом колонської води, яка стояла в флакончику на туалетці, і резеди, що цвіла в великім вазоні на вікні. [...]

На столику лежала до половини прочитана книжка, перед тижнем узята з випозичальні" [7; т.18; с.34–35].

Ми вже згадували про натуралістичний фактографізм, з яким Франко описує деталі того чи іншого інтер'єру, однак висунутий в літературно-критичних статтях письменника постулат "наукового реалізму", на думку відомого франкознавця І.Денисюка, "...передбачає поруч із соціологічними, постановку важливих психологічних проблем людинознавства" [3; с.59]. Завдяки синтезуючій здатності власного творчого методу І.Франко поєднує в деяких інтер'єрних описах риси екстравертного (зображення внутрішнього стану героя через реалії зовнішнього світу) та інтравертного (розкриття внутрішнього стану героя через його ж таки внутрішній монолог, роздуми, плинність свідомості) психологічних аналізів. Письменник вдається до такого прийому через те, що "...слово героя про світ навколо та про себе самого стає не менш компетентним й необхідним, аніж будь-яке слово автора"[2; с.7].

"Ось тут, у тім затишнім кабінеті, обставленім хоч і не багато, та по моїй уподобі, я сам свій пан. Тут світ і поезія мого життя. Тут я можу бути раз дитиною, другий раз героєм, а все самим собою. Зо стін глядять на мене артистично виконані портрети великих майстрів у штуці життя: Гете, Емерсона, Рескіна. На поличках стоять мої улюблені книги в гарних оправах. На постаменті в кутику мармурова подобизна старинної статуї хлопчика, що витягає собі терен із ноги, а скрізь по столиках цвіти – хризантеми, мої улюблені хризантеми різних кольорів і різних відмін. А на бюрку розложена тека з моїм дневником. А обік бюрка столик, застелений, уквітчаний – їй-богу, сьогодні не лише листки барвінку, але й сині його квітки! Штукар мій Івась, се він таку несподіванку придумав для мене. Знає, що я в тім пункті забобонний, вірю, що цвіт барвінку на Новий рік приносить щастя" [7; т.22; с.55–56] ("Сойчине крило").

Наведений опис інтер'єру своєю вишуканістю свідчить про витончений смак його творця. Менш витонченим, хоч і дорожче обставленим, є помешкання міського жителя іншого соціального прошарку – нового галицького буржуа – Германа Гольдкремера:

"Його очі живо оббігли кімнату – чистеньку, веселу світличку. Гладка воскована підлога, мальовані стіни, круглий столик з оріхового дерева, комод і писемне бюрко – ось що передусім насувалося оку. Все блищало, ясніло до сходячого сонця, що саме кидало перше проміння крізь вікна до кімнати і золотисто-кровавими переливами грало на гладких, блискучих предметах. Але очі Германа відвернулися від них, – він не міг знести сильного світла. На боковій стіні, супроти дверей, у півтіні висів великий образ у золочених рамах, – на нім спочили Германові очі. Була се дость гарна і вірно змальована картина тропічної індійської околиці" [7; т.22; с.110] ("Boa constrictor").

Нові соціально-економічні відносини, що утвердилися в Галичині у другій половині ХІХ ст. сприяли утворенню нового типу галицького буржуа, капітали якого зростали обернено-пропорційно до духовного, а відтак естетичного розвитку. То ж не дивно, що витісняючи зі старовинних родинних гнізд польських дворян, новоявлені філістери поступово приводили до зенепаду їхні маєтки:

"Замість старого польського дідича настав новий пан в тих мурах – Герман. [...]

Впрочім, Германа мало займало внутрішнє уладження дому...

...В самім домі Герман мало які поробив зміни. Старосвітські меблі оббито новим репсом, замість старопольських великих печей муровано нові, кахлеві, між вікнами повішано великі дзеркала, та й годі. На стінах, побіч деяких нових штрихів, висіли почорнілі від старості портрети давніх польських магнатів, з густими бровами, грізними вусами і оголеними лобами. Дивно виглядала тота суміш старосвіччини з невмілими і немов случайними пробами новини, але Германа се мало обходило, він і так занятий був іншими, важнішими ділами, його завдання було – громадити, а не уживати, і він громадив, збирав, множив, докладав з якимось гарячковим поспіхом, не дбаючи, хто буде користуватись його надбанням" [7; т.15; с.276–277] ("Борислав сміється").

Помешкання Германа з часом чимраз менше нагадує тип поміщицької садиби, про яку старі польські магнати могли б сказати устами воєводи Шепетинського з повісті "Петрії і Довбущуки": "My house is my castle!" Ще менше спільного воно має з типом давнішої хати-фортеці руського боярина, як її собі уявляв І.Франко:

"Дім боярина збудований був із грубих, у чотири гранки гладко обтесаних і гиблем на споєннях вигладжених ялиць, будованих в угла, так, як тепер ще будують наші сільські хати. Покритий був грубими драницями, обмазаними зверху грубою верствою червоної, у воді нерозмокаючої глини. Вікна, як і у всіх хатах, обернені були на полудне; замість шибок понапинані були на рами волові міхури, що пропускали слабе жовтаве світло досередини. Входові двері спереду і ззаду вели до просторих сіней, яких стіни обвішані були всіляким оружжям, оленевими та зубровими рогами, шкірами з диків, вовків і медведів. З сіней на оба боки вели двері до кімнат, просторих, високих, з глиняними печами без коминів і з дерев'яними, гарно вирізуваними полицями на всяку посуду. Одна світлиця бояринова, а друга, по другім боці сіней, – його доньки. Ззаду були дві широкі комори: в одній кухня, а в другій – служебна. В світлиці боярина стіни були обвішані шкірами медведів, тільки над постіллю висів дорогий заморський килим, здобутий боярином у якімсь поході. Там же висіли його луки, мечі й інша підручна зброя. Світлиця ж Мирослави була, крім м'яких шкір по стінах і помості, пристроєна в цвіти, а на стіні, напроти вікон, над її ліжком, висіло дороге металеве дзеркало і обік нього дерев'яний, сріблом окований, чотириструнний теорбан, любий повірник Мирославиних мрій і дівочих дум" [7; т.16; с.83–84] ("Захар Беркут").

Наведений уривок – чудова ілюстрація думки М.Бахтіна про те, що "Замок прийшов із минулих віків і повернений у минуле. Сліди часу в ньому мають дещо музейно-антикварний характер" [1; с.394].

І поміщицькі садиби, й житла міщан у творах Франка набувають часом вигляду фешенебельних салонів:

"Була се невеличка комнатка, чисто вибілена, на воскованім помості. На стінах висіло кілька олійних образів в старих золочених рамах і одне доволі велике дзеркало, а також група фотографій. В однім куті стояв фортеп'ян з купою нот, в другім круглий столик, під вікнами софка, а попід стіни і коло столика кілька крісел, вибиваних темно-червоним оксамитом. До салоника вели тільки одні двері..." [7; т.18; с.434–435] ("Не спитавши броду").

Інтер'єр і призначення салону давали багатий інформаційний матеріал про спосіб життя його мешканців:

"Зо спальні пані Олімпії виходилося в вузькі і темні сіни; світло до них падало тільки крізь мале подовгасте віконце над дверима. Колись в тім віконці були шиби з грубого матового скла, але вони давно були повибивані, так що пополудні сонце світило прямо в сіни, але ранком у сінях було досить темно. З противного боку до тих сіней притикав "салон" – обширна кімната, прибрана сяк-так по-панськи, та звичайно замкнена. Її відчиняли тільки для "гостей": приїде часом у село комісар, або лікар, або навіть пан староста, чемність велить заїхати у двір, і от пані Олімпія, хоч в душі клене нахабників, все-таки, рада-не-рада, відчиняє "салон", провітрює і отоплює його і приймає гостей. В останніх часах син її трохи частіше заставляв її відчиняти салон. Гуляючи часто у Львові, він приводив інколи з собою молодих товаришів і знайомих – трохи мішане, та зате голосне і веселе товариство" [7; т.19; с.158–159] ("Основи суспільності").

Деякі інтер'єрні описи свідчать про те, що Франко – хлопоман, селянський син, який так добре знав реалії селянського життя, що перевагою власного творчого методу вважав уміння описувати те життя не збоку, а зсередини. Так само добре орієнтувався і в модних на той час (а деколи не без снобізму) тенденціях щодо облаштування фешенебельних салонів:

"В простім, а проте дорогім і елегантнім домовім убранні вона дуже живо занята тим, що "робить порядок" у салонику: знімає полотняні футерали з м'яких коштовних меблів і з золочених рам дзеркал та образів, уставлює симетрично статуетки та оздобну посуду на комоді, придивлюється і примірює, де би найкраще стояти букетам з живих цвітів, що, настромлені в делікатні вазоники з золоченого скла, розливають сильні пахощі на ввесь салоник. Упоравшись з сим, підбігла до невеличкого, перламутром викладеного столика і накрутила старосвітський металевий годинник, що довгий час без діла дрімав під хрусталевим клошем. Одним словом, молода пані "виганяє пустку" з сього салоника, котрий, очевидно, чимало часу стояв пустий, запертий" [7; т.19; с.7] ("Для домашнього огнища").

Loading...

 
 

Цікаве