WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Інтер’єр у прозі І.Франка - Реферат

Інтер’єр у прозі І.Франка - Реферат

Реферат на тему:

Інтер'єр у прозі І.Франка

У парадигмі прийомів і засобів художнього зображення прози І.Франка важливе місце займає інтер'єр*. Наше дослідження – це спроба аналізу мікропоетики інтер'єрних описів І.Франка в двох основних аспектах: типологічному та функціональному. Щодо першого, то детальні студії художніх творів письменника дають підстави виділити декілька найчастіше вживаних типів інтер'єрів.

Інтер'єр селянської хати Франко описує переважно в темних або сірих тонах, намагаючись таким чином підсилити дискомфортне враження від споглядання безпросвітних злиднів, нужди і занепаду, у яких селянин, по суті, не живе, а заживо хоронить себе, як у могилі : "А в хаті Максима в тім часі сумно, понуро, мов у гробі" [7; т.15; с.41] ("Патріотичні пориви").

Порівняння хати з могилою зустрічаємо й у Франковій "Місії": "Глиняна піч без комина займала чверть хати; чорні від диму стіни понуро, як могила, гляділи на нього; дощана постіль і безногий, топором тесаний стіл, – отсе, крім грубої верстви пилу і сміття, був ввесь спряток в тій нужденній хаті" [7; т.16; с.289].

Очевидно, певним стереотипом у творчій свідомості І.Франка був образ "хати-пустки", який так часто зустрічається в художніх творах письменника, зокрема у "Петріях і Довбущуках":

"...Уже пізня пора, в Довбущуківці всі, здається, полягали спати, тільки в одинокій престарій пустині мигтить блідий каганець і непевним блиском обливає предмети в тій безлюдній і мертвій оселі. [...]

Каганець світився блідо, і через шпари полупаних дверей падало його непевне світло до сіней, котрих непобілені стіни були порохняві і погризені хробаками. В хаті самій не було нічого, кромі старої дерев'яної лави і товстої ялової колоди на середині, котра, здавалося, була ще забутком тих времен, коли на подібних колодах під топорами ляхів падали руськії голови"[7; т.14; с.75–76].

Образ "хати-пустки" Франко використовує для створення цілої гами почуттів у реципієнта – дискомфорту, суму, здивування, жалю, відрази, страху і навіть відчаю:

"Коли ввійшли до сіней, Андрієві первий раз стало чогось страшно, як побачив тую пустку, тії відлюднії, самотнії стіни, як побачив тую колоду серед хати, а на ній шнур, грубе поліно, на обох кінцях затесане і закарбоване, і сокиру" [7; т.14; с.82].

Артефакт пустки, незаповненого жодними предметами простору, несе важливе смислове навантаження в архітектоніці інтер'єрних описів І.Франка, подібне до того, що має пауза в музичному творі:

"Мендель сів на лаві і розглядався по хаті. В хаті було пусто і сумно: голі стіни, голі полиці, піч давно не топлена, а в ній кілька щербатих черепів. Пахло пусткою" [7; т.16; с.343] ("Яць Зелепуга").

Часом зі скрупульозністю лихваря Франко складає список речей ...відсутніх у інтер'єрі:

"Щоправда, хата була обширна і, очевидно, за добрих часів порядно збудована, але дуже занедбана і опущена. Ані приладів господарських під шопою, ані сусіків із збіжжям в обширних сінях, ані скринь з полотнами та шматтям у відчиненій коморі, ані кожухів на жердці, ані подушок на постелі – нічого не було" [7; т.14; с.347] ("Яць Зелепуга").

Творчий метод І.Франка формувався під впливом М.Драгоманова, європейських філософів-позитивістів (О.Конта, Г.Спенсера, Ч.Дарвіна, І.Тена), то ж не дивно, що письменник оволодів феноменалістською методологією мислення з її опорою на факт. Фактографічно точного відтворення явищ реальної дійсності, "шматків життя" вимагала від І.Франка й ідейно-естетична доктрина натуралізму, з якою письменник познайомився за посередництвом творчості Е.Золя та інших європейських письменників-натуралістів. Тому деякі описи інтер'єрів у Франка сповнені так званих "неестетичних", відразливих, часом навіть драстичних деталей, які проте дозволяють правдиво й життєвідповідно відтворити реалії побуту певної соціальної верстви:

"Андрій здивованим а заразом жалібним оком поглядав на тую нужденную оселю, на той образ убожества в найстрашнішім, відражаючім виді. Його очі падали то на нещасливу женщину, що, мов тінь підземна, стояла коло печі, то на внутр помешкання. Все було обдерте, занедбане, немите, нечищене і грязне, все наповняло якимсь обридженням, якоюсь непреодолимою відразою. Олекса в подертій, чорній, як сажа, сорочці лежав на голих досках, служачих замість постелі, а під його головою лежав напівзогнилий і здрухнілий приколоток соломи, накритий подертою, грязною і чорною вереткою. Горішню часть хати наповняв дим, – як звичайно буває в курних хатах. Андрій, відколи жив, не бачив такого нужденного обиталища і не міг собі представити, як тут можуть жити... люди!" [7; т.14; с.80–81] ("Петрії і Довбущуки").

Але не кожен опис селянської хати сповнений у Франка драстичних картин. Ось як змальовує письменник оселю отця Чимчикевича:

"Світличка невеличка, чиста і попросту обставлена дерев'яними меблями; дерев'яне ліжко в куті, прикрите старосвітським ліжником сільської, але дуже красної роботи, збоку столик, завалений метрикальними книгами в міцній шкіряній оправі, на котрій, насупір загальному сільському звичаєві, не було видно ані одної порошинки; в другім куті невеличка за склом шафка з книжками, а на стіні під старосвітським образом св. Миколая висів круглий і великий, як возове колесо, вівсяний вінець, переплетений гілками червоної калини. Посеред світлиці стояв великий, чотиригранний дубовий стіл, накритий мережаною скатертю, а на ньому в дерев'яній мисці лежали тільки що вирізані золотисто-бурштинові крижки меду і заповнювали всю світлицю сильним медовим запахом" [7; т.16; с.317–318] ("Чума").

Змалювання потворних, неестетичних деталей в інтер'єрних описах Франка – не самоціль, бо, на відміну від того ж "мономана" Золя, Франко вміє бачити й світлі хвилини в житті українського селянина, особливо ж, якщо намагається дивитися на світ очима своїх героїв – обдарованих багатою уявою та фантазією дітей ("У кузні", "Під оборогом", "Малий Мирон"). Дивовижний внутрішній світ малого Мирона переноситься на оточуючі предмети і таким чином персоніфікує, "оживляє" їх:

"А коли літом усі старші з хати підуть у поле, Мирон лишається сам, але не в хаті. В хаті він боїться. Боїться "дідів у кутах", т[о] є[сть] тіней, боїться череватого комина, чорного внутрі від сажі, боїться грубої дерев'яної клюки, вбитої в віконце, що в повалі для пропускання диму від скіпок, якими світять зимою" [7; т.15; с.68] ("Малий Мирон").

Так само в автобіографічній новелі "У кузні" Франко згадує, як у дитинстві в батьковій кузні лякала його дика баба, котра нібито жила в ковальському місі й "надувала свій шкіряний живіт майже аж до стелі" [7; т.21; с.160].

Протилежну тенденцію, до "опредмечування" людей, спостерігаємо в деяких Франкових описах житла заробітчан. Письменник показує, як нелюдські умови життя робітників позбавляють їх власне людських рис, роблять їх бездушними елементами інтер'єру:

"Вже пізно вночі. Тісна, брудна і душна цюпка наповнена робітницями. Стіни голі, ледве побілені вапном по дошках, на одній наліплено якийсь образок і кавалок дзеркала, в однім куті тапчан, збитий з трьох дощок і прикритий сінником та плахтою, а край вікна маленький столичок на трьох високих ногах – бо вікно високо. Ось і все, що можна було добачити в хаті. Ані печі, ані кухонної посуди, ані постелі, ані скрині. На тапчані не було нікого, та зате на помості набито, мов оселедців у бочці, якихось людських істот, що голосно, важко дихають, але в сутінку, який стоїть у хаті, подібні до одної простеленої по долівці верстви брудного шмаття, свиток, хусток та чобіт. Се нічліг робітниць" [7; т.21; с.28] ("Ріпник").

Загалом селянські й заробітчанські помешкання у Франка настільки схожі, що це дає підставу відносити їх до одного й того самого типу інтер'єру. Зрештою в цьому немає нічого дивного, адже на зламі ХІХ–ХХ століть пролетаріат у Галичині тільки зароджувався і формування його відбувалося якраз на базі збіднілого селянства. Тому-то особливості життя та побуту селян й заробітчан схожі. До того ж спільним знаменником для нижчих верств населення були безпросвітні злидні, які заживо ховали у хатах-гробах своїх мешканців:

"В хаті, до котрої заглянув Герман крізь вікно, все свідчило о страшній нужді і занедбанні. Тісна хатина з голими, давно не біленими, закоптілими стінами подобала радше на гріб, ніж на людське помешкання. Більшу половину вільного місця в ній забирала глиняна піч з припічком, до котрого припирав дощаний тапчан, застелений соломою і накритий грубою веретою. От і тілько всієї постелі! Ні стола, ні стільця не було. На жердці над тапчаном, висіло кілька лахів жіночих, а над тапчаном на трьох шнурах, дощана, грубо збита колиска. Тілько всієї посуди побачив Герман всередині" [7; т.14; с.437] ("Boa constrictor").

Наступним типом інтер'єрів у творчості І.Франка виступає помешкання міщанина.

Як правдивий позитивіст Франко дотримується тези про так званий "всезагальний детермінізм", конституюючими домінантами якого є поняття "раси", "середовища" і "моменту". Досліджуючи причинно-наслідкові зв'язки між умовами соціального середовища та мотиваційно-поведінковою сферою людської життєдіяльності, письменник описує інтер'єри міських помешкань представників різних суспільних верств: від найбідніших – до найбагатших, від неосвічених – до інтелігентних. У цьому аспекті певні, навіть незначні на перший погляд, деталі інтер'єру можуть виконувати важливу соціально-ідентифікуючу функцію. Скажімо, помешкання Лімбаха в новелі "Гірчичне зерно" за своєю вбогістю нагадує житло селянина чи заробітчанина. Присутність великої кількості книг – це та деталь, яка дозволяє ідентифікувати Лімбаха як збіднілого освіченого міщанина. У цьому випадку знаходимо підтвердження тези про те, що "оселя – продовження людини" [6;с.238].

"Хатина, де жили Лімбахи, була вбога передміщанська ліп'янка, під соломою, брудна та обшарпана. Малесенькі темні сіни, з яких ішли маленькі чорні дверцята направо й наліво; праворуч, у нужденній цюпці з одним вікном, жили Лімбахи...

Loading...

 
 

Цікаве