WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Франкова концепція середньовічної літератури - Реферат

Франкова концепція середньовічної літератури - Реферат

У 1910 році Франко публікує окремим виданням індійську легенду "Цар і аскет" і для того, щоб ввести читача у відповідний дискурс, пише як своєрідну передмову до цього видання "Короткий нарис староіндійського (санскритського) письменства". Простежуючи в цьому дослідженні стадії розвитку давньої індійської літератури, Франко торкається й епохи Середньовіччя. За його періодизацією література Давньої Індії розпадається на дві великі групи: до першої належать твори доісторичних часів (ХХV ст. до н.е. – V ст. до н.е.) – це "Веди" та твори післяведичного періоду; до другої групи відносяться пам'ятки історичних часів (V ст до н.е. – XI ст. н.е.), зокрема "пурани", які "належать до найпізніших творів санскритської літератури і постали в часі від VII до XII віку по Христі, а то й пізніше" [2; т.1; c.484].

На жаль, "Короткий нарис..." не доведено до кінця і в ньому немає аналізу творчості таких відомих середньовічних письменників Індії, як Калідаса, Сомадева та Кшемендра. Франко завершує свою працю висвітленням змісту вісімнадцяти пуран, хоча запевне відомо, що йому були добре знайомі такі пам'ятки XI ст., як "Катгасарітсагару" Сомадеви та "Бріхаткатгаманджарі" Кшемендри, а також "Сакунтала" Калідаси (про датування життя цього автора Франко писав: "...Ми хитаємося в хронології о 100 – 400 літ" [2; т.46(2); c.32]; сучасні вчені вказують часові рамки між І ст. до н.е. та VI ст. н.е.). Про ці та інші твори середньовічної Індії зустрічаємо у Франка чимало критичних зауваг, особливо, якщо йдеться про окремі мотиви, сюжети, образи (в одному з листів до Драгоманова читаємо: "Що се тема також буддійська, я не сумніваюся: щось подібне лежить в основі "Сакунтали" Калідаси" [2; т.49; c.191–192]). У його наукових статтях різних років постійно наштовхуємось на літературні паралелі, які вчений проводить між творами, які з'являлися в Індії, Візантії, на Близькому Сході чи в Європі, як наприклад, стосовно індійської "Історії сімох мудреців", арабської "Книги про сорок візирів", латинської "Долопатос".

Подиву гідне Франкове прагнення до наукової повноти: він завше намагається відшукати якомога більшу кількість першоджерел, за якими робить свої літературознавчі висновки. Найпереконливіше простежується такий підхід в його дисертації; зокрема досліджуючи, як виглядали різні редакції сюжету про Варлаама і Йоасафа, Франко зазначає: "Правильну відповідь на це дає нам уважний розгляд староєврейської версії Ібн-Хісдая, обох арабських, а також перської версії. І тут мусимо собі сказати, що наш твір [...] повністю наближався до типу всіх подібних творів, що виникли в Індії під буддійським впливом і які мандрували звідтіль на Захід" [2; т.30; c.592–593]. Слушними є численні Франкові спостереження про шляхи, через які проходили контакти індійської літератури із західноєвропейською, як наприклад: "Із Іспанії через посередництво арабів та жидів вони (трубадури. – М.С.) переймали багато орієнтальних, первісноіндійських оповідань" [2; т.12; c.45].

Окремої уваги заслуговує Франкова компетентність щодо найпомітніших теоретичних праць з питань літератури середньовічної Індії. В бібліотеці письменника зустрічаємо праці провідних вітчизняних медієвістів Олександра Кирпичникова, Павла Ріттера, Михайла Калиновича, Олексія Баранникова. Відомий факт знайомства Франка з російським індологом Федором Щербатським (у Відні вони не раз "проводили по кілька годин у дружніх розмовах"). З-поміж зарубіжних видань, в яких висвітлювалася історія індійської літератури, Франко часто цитує книги Л.Шредера, М.Вінтерніца, Т.Бенфея, Д.Ріса та інших*.

Загалом треба сказати, що аналіз історико-літературної спадщини Івана Франка свідчить про надзвичайно високий ступінь його обізнаності не лише з середньовічною, але й медієвістичною літературою.

У період Середніх віків склалися 5 нових культурних зон: індійська, східноазіатська, близькосхідна, візантійська та західноєвропейська. Як бачимо, чотири з них (за винятком східноазіатської) є предметом розгляду Франка-медієвіста, причому не лише в численних принагідних згадках (наприклад, при з'ясуванні генеалогії пам'яток вітчизняної літератури), але й в окремих статтях-розвідках, які розглянуто вище.

Висловлювання Франка з питань історії середньовічної літератури відзначаються високою культурою теоретичної думки, глибоким проникненням у суть мистецьких явищ, вмінням давати їм філософське обґрунтування. Більшість його наукових спостережень не втратили своєї актуальності й нині, окремі літературознавчі гіпотези знайшли підтвердження у дослідженнях наступних поколінь медієвістів.

Аналіз науково-критичної спадщини Каменяра дозволяє стверджувати, що його медієвістичні погляди укладаються в чітку концепцію, засадничими принципами якої є два головні положення:

1) в синхронному зрізі середньовічна література є явищем синтезу культур;

2) в діахронному – продуктом видатної і прогресивної епохи.

З цих позицій Франка випливає його концептуальний погляд на середньовічну літературу як суттєвий і закономірний етап у розвитку світового красного письменства, коли було накопичено значний творчий досвід, розвинуто багаті художні цінності, створено геніальні тексти.

Щоправда, існує відомий вислів Франка про те, що середньовічна література "безформна, наївна, варварська щодо язика і композиції" і "робить на нас враження, як коли б ми з дня, хоч би й захмареного, і з повітря, хоч і занечищеного міазмами великого міста, входили в темний погріб, де чути запах труп'ячої гнилизни, – ся література мала за пару сот літ витиснути, здушити, знівечити архітвори великих геніїв старовини" [2; т.12; c.14]. Але цю цитату не слід вважати визначальною, адже вона взята зі вступної частини Франкової розвідки про Данте Алігієрі, яка, як відомо, була написана "на основі гарної книжки молодого віденського письменника Карла Федерна" [2; т.12; c.8]. Франко стверджує, що не перекладав цю працю дослівно, проте, на наш погляд, він просто її переказав українською мовою. Відтак "питомим" автором цитованого вислову слід вважати не Франка, а Федерна. До речі, вступна розвідка про Данте написана аж у 1905 р. Одинадцять років перед тим, в період інтенсивних медієвістичних студій (зокрема у Відні) в польськомовній статті "Етнологія та історія літератури" (1894) Франко стверджував, що давні твори, зміст яких "вважали дурним, дитячим, варварським, [...] тепер набрали нової, несподіваної вартості", в результаті пильніших студій літературознавці "помітили, що не раз під варварською формою криються в них справжні перлини поезії, які часто перевершують твори, які досі вважали класичними (курсив наш. – М.С.)" [2; т.29; c.281].

Підсумовуючи, можемо сказати, що Франкова концепція середньовічної літератури ґрунтувалася на продуманих теоретичних основах, поєднувала естетичний та соціологічний підходи до вивчення художньо-літературних явищ минулого.

Основні положення Франкової концепції, які й через століття не втратили своєї актуальності:

1. Визнання ролі трьох головних факторів у зародженні середньовічної літератури: "останки старого римського світу, християнство і те нове, що принесли германські племена" (їхні народні вірування, пісні, легенди);

2. Виділення кількох етапів у розвитку середньовічної культури і відповідно до цього періодизація літератури цієї доби. Виокремлення певних культурно-географічних зон, які відігравали провідну роль у формуванні літератури Середньовіччя;

3. Позитивний вплив Біблії (і так само Корану та Вед) на становлення середньовічних жанрів: "вони (люди середніх віків. – М.С.) доповнювали біблійні оповідання сотками власних догадів, [...] сотками коментарів та апокрифічних легенд, високо поетичних та геніально символічних";

4. Розгляд міст як центрів формування літератури зрілого Середньовіччя ("під охороною мурів і війська тут уперве віднаходять люди трохи спокою, – мають час подумати про ширший світ і вищі культурні потреби");

5. Ставлення до Середньовіччя як до епохи формування національних літератур, визнання позитивної ролi середньовічної літератури у їхньому розвитку.

Література

  1. История зарубежной литературы. Средние века й Возрождение / Алексеев М.П., Жирмунский В.М., Мокульский С.С., Смирнов.А.А. – М., 1978.

  2. Франко І. Зібр. тв.: У 50т. – К., 1976–1986.

* Див. ст.: Литературные связи Киевской Руси. //История всемирной литературы: В 9 т. – М., 1984. – Т.2. – С.415–419.

** Усі ці Франкові дослідження детально проаналізовані у ст.: Ясіновський А. Іван Франко як візантиніст //Іван Франко і світова культура. – С.828–832.

*** Див.: Пустова Ф.Д. Іван Франко – історик української літератури. – К., 1989.

* Див.: Аверинцев С.С. Поэтика ранневизантийской литературы. – М., 1977.

* Детальніше про це див.: Папуша І.В. Modus orientalis. Індійська література в рецепції Івана Франка. – Т., 2000.

Loading...

 
 

Цікаве