WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Напрями психологічних досліджень у літературознавстві та Іван Франко - Реферат

Напрями психологічних досліджень у літературознавстві та Іван Франко - Реферат

а) рівня підготовки до читання певної книги;

б) ступеню зосередженості (перерви у читанні, наявність інших вражень, що послаблюють рецепцію);

в) емоційного насичення тексту;

г) особистого зацікавлення;

д) розуміння твору (залежить, зокрема, від виразності висловлюваних у ньому думок) [див.: 1; с.126–129].

Аперцепція формує трактування художнього образу, причому трактування це у багатьох випадках багатозначне. Специфіку сприйняття та варіативність трактування художнього тексту на емоційно-ментальному рівні, власне, і прагнуть зрозуміти дослідники цього напряму. Напрям цей пов'язаний із двома попередніми; він також є їх органічним продовженням. Найбільше зв'язок простежується в ракурсах підходів до авторського та читацького "Я". Адже ці два "Я" багато в чому подібні, вони задіяні в одному й тому ж процесі, розташовуючись по різних його боках. З одного боку автор із власних уявлень та почуттів конструює художній образ. З іншого – читач через образ активізує свої уявлення та почуття. В процесі інтерпретації можуть поставати складні асоціативні плетива з презентованих образом авторських та суто читацьких уявлень; відбуватися явища поглинання одних і домінування інших уявлень. Усе це досліджує цей напрям, як і, зрештою, явище читацького катарсису, де "Я" автора та "Я" читача в своєму емоційному "розрядженні" стають дуже подібними. Сюди ж підходить герменевтика, коли вона розглядає психічні механізми розуміння тексту як мовного явища.

До проблеми психології читацького сприймання Іван Франко також дав немало влучних і тонких спостережень, які оформлюються у певну систему.

У праці "Із секретів..." автор показує, як художній образ з його сконденсованим змістом, символічним значенням та емоційним зворушенням впливає на читача, викликаючи читацьку сугестію. Явище сугестії полягає у зворушенні внутрішньої істоти читача, введенні в неї нового зерна життєвого досвіду, нового переживання і, рівночасно, поєднання цього нового з тим запасом уявлень та досвідів, які є активними, або дрімають в душі читача [див.: 2; т.31, с.46]. Іншими словами, асоціативні ланки образу (асоціація з новим значенням) впливають на ланки уявлень читача і викликають певну ланцюгову реакцію у його свідомості (та підсвідомості). Утворені асоціативні об'єднання породжують нові читацькі уявлення, які долучаються до вже існуючої сфери уявлень, стають її органічною частиною.

Із явищами аперцепції / перцепції пов'язує І.Франко функціонування (життєздатність) поетичних творів із певними темами. Він пише: "Щоб яке діло відкликалося в пісні народній, до сього треба: 1) щоб те діло було йому близьке, тикало часто його життя, вражувало ненастанно його увагу; 2) щоб воно тикало не певні вибрані єдиниці, але цілу масу народу чи то в цілім краю, чи тільки в певній місцевості, т. є., звівши се на інші слова, щоб було діло більше економічне, ніж політичне і, 3) щоб діло те було для народу ясне і зрозуміле" [2; т.26; с.187]. Але притягальна сила поетичного твору може мати й інші джерела. У статті "Наймичка" Т.Шевченка" І.Франко розв'язує проблему: чому твори, які зображають події далекі, незвичні та фантастичні, а людей вигаданих, – хапають за душу, викликають наше уподобання? Вирішення лежить у трьох окремих площинах. По-перше, такі твори виявляють загальнолюдські почуття, прагнення та ідеали. По-друге, вони ясно, пластично та сильно виражають те, що в нашій душі "ворушиться неясно і слабо". По-третє, вони розширюють обсяг нашого духовного життя, "збільшують скарб нашого досвіду в сфері найкоштовнішій, в сфері чуття" [2; т.29; с.467].

Окреслює І.Франко і таку проблему як залежність значення образу від світогляду читача: зміни останнього обов'язково призводять до іншого розуміння образу ("Останки первісного світогляду в руських і польських загадках народних").

Іван Франко підтримує ідею автономності художнього образу від суто авторських міркувань. У статті "Слово про критику" він наголошує на тому, що автор не має монополії на трактування художнього твору, і критик (читач) має всі підстави "висунути свій суб'єктивізм" у розгляді того чи іншого образу.

В аспекті цього напряму цікавою є вже згадувана "Передмова до видання "Вибір декламацій для руських селян і міщан". У ній І.Франко притягальну силу поезії в різних соціально-культурних класах бачить у здатності художнього слова підносити людський дух понад буденні клопоти та гризоти. Таке піднесення відбувалося (та відбувається) у:

  • вияві релігійних почуттів ("Псалтир");

  • оспівуванні славних діл предків (героїчний епос);

  • замилуванні господарським життям (колядки);

  • сумі за рідним краєм та природою (патріотична і пейзажна лірика);

  • тузі за свободою тощо.

Замилуванням господарським життям І.Франко пояснює притягальну силу колядки. Причому він тонко відтворює свідомість слухачів цього давнього народного жанру: "...колядка переносила їх думку в якийсь світ, близький і рідний їм, а притім зовсім відмінний від того, серед якого минає їх убоге, клопітливе життя. Пісня виповідає простими словами їх найглибші, сердечні бажання, показує їх не як бажання, а як дійсність. Слухаючи колядки, такий бідолаха хоч на хвилю бачить себе заможним господарем, у якого подвір'я чисто заметене, хата гарна, світла, в хаті все прибрано по-праздничному, недостатку нема, а натомість за столом сидять гості славні та величні на весь світ, і він рад, що може чесно і відповідно прийняти їх. Пісня радує його, а глухе почуття дійсних життєвих клопотів хоч на хвилю уступає набік, випливає сльозами, не гіркими, але такими, що облегшують душу" [2; т.33; с.422]. Бачимо окреслення явища катарсису слухача, витіснення його реальних негативних емоцій уявними позитивними і, як наслідок, тимчасове гармонійне впорядкування чуттєвої сфери психіки.

У поезії, за І.Франком, є ще один секрет притягальності для читача. Мова йде про її здатність фіксувати скороминущі враження та відчуття: "Те, що в житті кожного чоловіка приходить і минає, мов вітер у полі, в поезії, в отих до міри та до прикладу поскладаних словах, воно робиться вічним, лишається на пам'ятку, на радість або на жалібну згадку пізнім потомкам, так як золота монета в спільній, кождому доступній скарбоні" [2; т.33; с.422–423]. Художній образ у буквальному сенсі ловить миттєвість, те відчуття, яке через свою чуттєву природу та невеликий час тривання схильне до забуття та важке до згадування. Відтак образ робить це враження доступним в будь-якому часі.

Психологічні спостереження щодо читацького сприйняття можна використовувати у герменевтичній методології як універсальні механізми рецепції тексту на ментальному рівні. Адже ці механізми визначають розуміння художнього твору, накладають свій відбиток на сам тлумачення. На нашу думку, Франкові спостереження та судження ще недостатньо осмислені в герменевтичному полі українського літературознавства. Увести їх у це поле в потрібному обсязі та належним чином – справа актуальна й ефективна.

До четвертого напряму відносимо дослідження психології героїв твору (у вужчому підході) та психологічних проблем, які автор поставив (у ширшому). Загалом, це найбільш поширений в українському психологічному літературознавстві напрям. І це не дивно. Адже після довгого панування вульгарного соціологізму, який нівелював особистість, мусив прийти його антипод – психологізм із посиленою увагою до індивідуальних властивостей особи. Отож названий напрям прагне:

  • виявити домінантні властивості психічної структури того чи іншого літературного героя;

  • створити якнайповнішу структуру особистості;

  • знайти наукове підтвердження тому, що автор осягнув своєю художньою інтуїцією;

  • простежити прояви соціальної та національної психології в поведінці й думках героїв тощо.

У прозовій спадщині Івана Франка можна виокремити такі психологічні проблеми: 1) землі ("Яць Зелепуга"); 2) нафтової гарячки ("Boa constrictor"); 3) волі ("Панталаха"); 4) кохання / зради ("Лель і Полель"); 5) екзистенційна проблема вибору ("Перехресні стежки"); 6) пов'язані з дитячим віком проблеми: виховання ("Борислав сміється"), травматизму дитячої душі ("Отець гуморист"), розвитку обдарованої особистості ("Малий Мирон"). Серед феноменів окреслюються такі: 1)alter Ego ("Поєдинок"); 2) "незбагненної жіночої душі" ("Не спитавши броду"); 3)патологічної материнської любові ("Борислав сміється"); 4) яскраво акцентованих психічних типів (Баран, Стальський у "Перехресних стежках"). При аналізі чи то душевних структур героїв, чи то психічних проблем та феноменів слід враховувати специфіку художності матеріалу дослідження. Літературний герой не твориться чіткими контурами психологічних дефініцій, він радше окреслюється певними штрихами, розглядаючи які можна прийти до з'ясування тих чи інших психічних властивостей персонажа. Причому постать героя як образ з життя, як авторська інтуїтивно-розумова креація у багатьох випадках є багатовимірною у психологічному розумінні; іноді у цій постаті окреслюється те, що у психології як науці ще не знайшло належного осмислення.

Loading...

 
 

Цікаве