WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Напрями психологічних досліджень у літературознавстві та Іван Франко - Реферат

Напрями психологічних досліджень у літературознавстві та Іван Франко - Реферат

У межі цього напряму входить сам процес художнього творення. За Олександром Потебнею, він складається з таких етапів:

  1. Дещо (х) є невідомим авторові і творить для нього питання.

  2. Під впливом питання (х) в усьому знанні автора відбувається певний неспокій, рух, хвилювання і

  3. Питання притягує з наявного знання автора до себе все споріднене й відштовхує невідповідне.

  4. Споріднене кристалізується в художній образ.

  5. З утворенням образу настає заспокоєння автора [1; с.311].

Із останнім пунктом пов'язана проблема катарсису в мистецтві, яку в проекції на автора також слід розглядати в даному підході.

Своєю чергою Іван Франко у відомому трактаті, відштовхуючись від здобутків німецької літературно-естетичної думки, дав своє бачення та розкриття секретів поетичної творчості. Він накреслив такі підходи:

  • вивчення явища художньої еруптивності (із підкресленням паралельності сну до поетичної фантазії);

  • дослідження законів творення асоціативних поєднань, зокрема асоціації ідей. Сам І.Франко на конкретному поетичному матеріалі простежив і осмислив явища узвичаєної (за подібністю, звичкою, рухом від цілості до частини) та неузвичаєної (за контрастністю, поетичною градацією у зворотньому напрямку) асоціацій;

  • розгляд законів сугестії, які тісно пов'язані із асоціативністю;

  • дослідження ритмомелодійної сили поезії.

У процесі поетичного творення Іван Франко робить дещо інші акценти, аніж О.Потебня. За І.Франком, поет мусить розворушити цілу свою духовну істоту, зворушити чуття, напружити уяву і вдруге – не в дійсності, а репродуктивно – пережити в своїй душі те, що хоче відтворити у поетичному творі. Його переживання має бути якнайінтенсивнішим та якнайповнішим, аби пережите змогло вилитися у найвідповідніші слова. Причому словесна форма має набути здатності піднести переживання понад рівень буденної свідомості. І, що головне, треба, щоб ця форма надавала переживанню "...коли вже не якесь вище, символічне значення, то бодай будила в душі читача певні суголосні тони як часті якоїсь ширшої мелодії, збуджувала би в ній певні тривкі вібрації, що не втихали б і по прочитанні твору, вводили би в неї хвилювання, згідне з її власними споминами" [2; т.31; с.46].

Отже маємо окреслення сугестивної теорії поетичної творчості, в якій емоційно насичений образ співвідноситься з особистими уявленнями читача і, відтак, викликає ряд значень та чуттєвих вражень. Наведемо ще кілька Франкових спостережень щодо загальних законів творчого процесу.

"Митець, який свідомо створює поетичний твір, передусім відбирає предмет, найбільше відповідний його індивідуальній вдачі і характерові його таланту, він намагається вивчити, опанувати той предмет, вдуматися і вслухатися в нього і потім заповнити його рамки, так би мовити, викристалізуваним змістом свого власного я" [2; т.27; с.62]. Як бачимо, І.Франко визначив роль авторського "Я" у доборі предмета зображення (спорідненість) та вказав на вагу авторських уявлень у моделюванні поетичного образу ("Я" автора – це призма, що по-своєму переломлює реальну дійсність у поетичну).

У цій же праці ("Як виникають народні пісні") Іван Франко також пробує з'ясувати психічні передумови появи поетичної творчості. Вони полягають у:

  • низькому порозі емоційної збудливості та пристрасті до сильних чуттєвих зворушень;

  • відсутності межі між почуттями та ідеєю;

  • зв'язку сильного емоційного збудження з вигуками, стрибками, жестами, які набувають ритмічних форм;

  • передаваності такого збудження і його наслідуванні з імпровізацією.

Цікавим є Франкове спостереження щодо впливу думки на мову, а, точніше, на спосіб викладу: "...радикальним думкам відповідає чиста народна мова і фонетична правопись; коли ж думки тупіють, люди починають спекулювати на щось, вмотуватися в опортуністичну філософію, то й фонетика звільна змінюється етимологією, мова робиться пліхша і зміст відбігає від народного життя" [2; т.29; с.163].

А у вже цитованій статті "Тополя" Т.Шевченка" автор чітко окреслив завдання та поле дослідження цього напряму (щоправда, у поєднанні із попереднім) психології творчості: "Психологія, котра розсліджує закони асоціації виображень, фантазії і чуття, а також способи вираження сього всього словами, підходить до вияснення творчості поетичної з внутрішнього, індивідуального боку а, властиво, старається з творів поетичних проникнути в глиб душі поета. Вона аналізує і оцінює багатство його фантазії, ясність і пластику його виображень, силу і живість його чуття, склад і обширність його інтелігенції і з усього сього старається зміркувати, що вніс поет в свої твори від себе самого, що є властивим даром природи, властиво оригінальне в його творах. Вона слідить не раз почини тих дарів в давніших поколіннях і вказує певні родові риси, котрі так або інакше розвинулися в натурі поета і вплинули на його уподобання, а не раз і на весь напрям його думок і праці" [2; т.28; с.73]. Тут же І.Франко проводить різницю між давнішою неіндивідуалізованою та сучаснішою індивідуалізованою поетичними творчостями. Сама різниця полягала в авторському усвідомленні ролі власного "Я" у процесі творчості. У ракурсі історичного розвитку поезії Іван Франко підкреслює її конкретність в новіших часах. Ця конкретність призводить до появи "живих" образів людей та речей, до індивідуалізації кожної постаті твору.

У процесі роботи над поетичним твором, за І.Франком, автор має вирішити такі завдання та проблеми:

  • матеріал подати різнобічно;

  • образ довести до належної концентрації (наголосити на типовому та значущому, а випадкове відкинути);

  • попри ліричну експансивність дотримуватися письменницького об'єктивізму;

  • синтезувати поетичний матеріал у новому баченні.

Крім цього, Іван Франко виявив власний погляд на вплив історичних сил на літературу ("Варлаам і Йоасаф..."); секрети прозової та параболічної оповідей ("Про Варлаама і Йоасафа та притчу про єдинорога"); статус та значення письменника ("Дещо про себе самого"); феномен "творчих мук" ("Передмова до видання "Іван Франко "Добрий заробок" і інші оповідання"); стиль, як "виявлену в мові душу" ("Михайло Старицький").

Як бачимо, Іван Франко дав чимало спостережень над секретами художнього твору, визначив завдання та принципи психологічного підходу до процесу поетичної творчості, що дозволяє говорити про Франкову, до певної міри, завершену теоретичну концепцію. Автор "Із секретів..." та багатьох інших праць разом з Олександром Потебнею, фактично, заклали фундамент для вивчення психології художньої творчості. Причому, якщо теорія харківського вченого досить відома серед дослідників, то львівського – малознана. Серед пояснень такого оминання може бути вже згадувана розпорошеність Франкових спостережень та осмислень на великих просторах його літературознавчих праць, а також те, що ці праці попросту "не розрекламовані" для широкого читацького загалу.

Третій напрям вивчає психологію сприймання художнього твору (його функціонування). Тут наперед виходить "Я" читача, його індивідуальні уявлення. Розподіляють цей напрям на два відгалуження. В одному розглядають несвідоме, автоматичне сприйняття (перцепція) тексту, яке простежується у дітей, підлітків, малоосвічених читачів, а також при першому прочитанні твору людьми різних культурних рівнів. В іншому – уважне, зосереджене читання із залученням уже набутих знань і досвіду та друге й наступні перечитування (аперцепція). Читачі в цьому випадку мають значні життєві та естетичні (філологічна освіта) досвіди.

В українському літературознавстві теорію читацького сприйняття вперше спробував розробити О.Потебня. У його баченні процес рецепції складається з двох основних компонентів: 1) того, що читач сприймає та пояснює (образ, художній твір загалом): 2) тієї сукупності думок та почуттів, яка "обробляє" твір та пояснює його (база уявлень та відчуттів читача). Аперцепція полягає в осмисленні та доповненні образів тексту уявленнями читача. І, що основне, під час такого осмислення в свідомості реципієнта виникають нові уявлення та думки. Сила аперцепції, її вплив, за О.Потебнею, залежить від низки факторів:

Loading...

 
 

Цікаве