WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Напрями психологічних досліджень у літературознавстві та Іван Франко - Реферат

Напрями психологічних досліджень у літературознавстві та Іван Франко - Реферат

Реферат на тему:

Напрями психологічних досліджень у літературознавстві та Іван Франко

Коли йшла мова про психологію художньої творчості зокрема й психологічний напрям досліджень у літературознавстві загалом, то до Івана Франка зверталися переважно як до автора трактату "Із секретів поетичної творчості" та статті "Старе і нове в сучасній літературі". Із статті особливо відомою є характеристика письменників нової генерації, які, за І.Франком, наче засідають у душах своїх героїв і нею (душею), немов магічною лампою, освічують увесь навколишній світ. За останнє десятиліття інтерес дослідників до згаданих питань значно посилився, відтак відбулося ширше прочитання й осмислення Франкової літературно-критичної спадщини (В.Бондар, Р.Гром'як, Р.Піхманець, І.Фізер, В.Будний, І.Денисюк, Л.Бондар, М.Гнатюк, Я.Мельник, В.Гнатюк та ін.).

Синтетичної праці, в якій було б зібрано за можливістю як не усі, то, принаймні, основні Франкові спостереження і міркування щодо психічних явищ в мистецтві слова, методології психологічних літературознавчих досліджень ще немає. А таку працю необхідно зробити з огляду на потреби як франкознавства, так і теоретичного літературознавства. Іван Франко не декларував себе як прибічника психологічного напряму у літературознавстві й спеціальних студій (окрім згаданого трактату) не давав. Однак, досліджуючи певні явища історії літератури, роблячи огляди тогочасної літературної продукції, він нерідко давав цікаві та проникливі міркування щодо теорії художньої творчості, проблем психологізму загалом. Ці міркування були своєрідним теоретичним фундаментом, який лягав в основу подальших суджень, посилював аналітичну роботу Франкової думки. Якщо пильно оглянути літературознаву й, зрештою, белетристичну спадщину Івана Франка, то можна назбирати чимало многоцвітних перлів з цієї проблематики. І тоді перед очима дослідника-"мандрівника" постане широке панно із різноманітними мозаїчними картинами, які багато про що говорять і свідчать. І хоч поодинокі фрагменти мозаїк є незавершеними, а то й лише наміченими, проте вони спонукають до завершення, наштовхують до подальших досліджень в окресленому напрямку.

На нашу думку, психологічний напрям у літературознавстві може мати п'ять різних дослідницьких підходів. Взагалі, поєднання двох окремих наукових галузей – психології та літературознавства – веде до утворення третьої, проміжної галузі – психопоетики. Вона досліджує проблеми поетики з погляду психології художньої творчості (генеза, творення, аперцепція художнього тексту).

Перший напрям дослідження можна визначити як художню психографію. Вихідною тезою цього напряму є: за тим чи іншим твором письменника стоїть його особистість. Отож тут простежується відбиток психічної структури автора на образній системі та ідейному навантаженні його творів. Подібні впливи з кута зору авторської свідомості можуть відбуватися усвідомлено та неусвідомлено. В останньому випадку процес творчості зазнає більшого чи меншого впливу уявлень та імпульсів з підсвідомої сфери психіки автора, а, точніше, з прошарку неусвідомлюваних біографічних "відбитків" (спогадів), іншими словами, індивідуального несвідомого.

Самі впливи можна розподілити на певні групи і, відповідно, модифікувати принципи дослідження:

Перший підхід – психоаналітичний (З.Фройд і його послідовники). У ньому простежується сублімація первісних психічних імпульсів та потягів (зокрема, інфантильної сексуальності) в певні символічні художні форми.

Другий підхід має підкладку біогенетичного детермінізму. Розпочинається він з вивчення генеалогічного дерева письменника (до прадідів включно). При цьому значення мають: а) тілесні хвороби; б) психічні захворювання; в) будь-які факти анормальної поведінки близьких родичів (спроби самогубства тощо). Відтак слід, за можливістю, простежити відбиток окреслених факторів у психіці письменника, а, точніше, його художніх творах.

Третій підхід базується власне на фактах авторської біографії. Дослідник має дотримуватися онтогенетичного принципу. Особливо великого значення набуває період дитинства, оскільки в ньому формується психічна структура особистості: уподобання, нахили, пристрасті, уявлення тощо. Саме в дитинстві формуються комплекси – не лише психоаналітичного плану – які згодом так чи інакше виявляються в творчості. Тут важливими є показники: а) фізіологічні (міцний / хирлявий); б) комунікативності (з батьками / дорослими, однолітками, молодшими дітьми); в) сновидінь (у дорослому віці їх значення зросте); г) наявності / відсутності хвороб та фобій; ґ) здібностей; д) агресивності / неагресивності в поведінці тощо. Від дитинства через період статевого визрівання і до зрілого дорослого життя – в такому онтогенетичному зрізі дослідник повинен фіксувати будь-які відхилення від прийнятих психо-фізіологічних та суспільних норм. Додатковими показниками можуть стати факти вживання алкоголю чи сильнодійних наркотичних речовин.

Останній підхід включає в себе широкі природничі та соціо-культурні показники, які так чи інакше впливають на формування авторського "Я" і, відтак, знаходять відображення в художньому творі. До таких показників слід віднести природно-кліматичні умови проживання письменника (зокрема особливості ландшафту, флори та фауни); соціальне оточення; виховання; освіту з її могутнім культуротворчим впливом тощо.

Усі чотири підходи постачають матеріал для простеження вияву особливостей психіки автора у: 1) постановці проблем, зокрема психологічних; 2) формі викладу; 3) стилістиці; 4) образному світі твору. Слід сказати, що у практиці літературознавчого аналізу найоптимальнішим є застосування комплексного підходу до розв'язання завдань психопоетики.

У рамках першого напряму Іван Франко зробив чимало цінних спостережень, переважно в ракурсі останнього підходу. Деякі з них наведемо:

  1. Вплив обставин життя автора на тематичний напрям його творчості: "Вдумуючися в цілий ряд творів, писаних Шевченком по повороті з заслання, кождий мусить завважити в ньому в тім часі незвичайний підйом релігійного духа, зовсім природний після такої важної переміни в його житті, як освободження з воєнної служби, на яку він волею царя Миколи І був засуджений досмертно" [2; т.39; с.301–302].

  2. Зв'язок життєвих умов автора з формою подачі матеріалу: "Знаємо, що козацькі думи складалися по більшій часті в козацьких куренях, де кипіло ненастанно воївне життя, де рідко й чутка доходила про тихий супокій життя родинного; лицарям тут ніколи було убирати свої думи у гладку форму, ніколи було подумати о однолитнім тоні. Дума задержувала характеристичні признаки їх самих..." [2; т.26; с.59]. Загалом перед і на час створення художнього твору бажано враховувати усі дотичні біографічні показники: обставини життя письменника, умови праці над твором (зокрема режим), різноманітні конфлікти та проблеми, які він у той час мав, тощо.

  3. Вияв натури автора в образному світі поетичного твору. Іван Франко, аналізуючи Шевченкову "Тополю", прийшов до висновку, що перетворення дівчини в тополю відбулося зі шкодою для суцільності самої балади. Така похибка в плані поетики, за І.Франком, – безпосередній відбиток світоглядних засад автора: "...ми мусимо сказати, що зміни, ним доконані, мали одну причину: щоб не впроваджувати в свою поезію упирів. Здорова, світла і чоловіколюбна натура нашого поета відверталася від того огидного виплоду темноти та ненависті до натури людської" [2;т.28; с.86].

  4. Вплив географічних умов (природи), генетичної спадковості та виховання на формування світогляду автора, а, відтак, і на його твори: "...природа гуцульської землі і гуцульської породи зложила в ньому що мала найніжнішого і найсердечнішого: чаруючу простоту і мелодійність слова, теплоту чуття і той погідний, сердечний та неколючий гумор, котрий так і липне до серця кожного слухача, а особливо того, хто привик до меланхолійної вдачі і їдкого сарказму наших підгірських та долинянських селян. Типовий гуцул, Федькович і в літературній своїй діяльності відзначається всіма добрими і слабими прикметами гуцульської вдачі" [2;т.27; с.37]. До слабких прикмет Федьковича-письменника І.Франко відносить вузький локальний погляд ("поет одного закутка"); нахил до містики; м'якість та ліризм натури, що не дозволили сконцентрувати свої сили до "більшого діла".

У статті "Юрій Брандес" Франко писав про відомого на той час критика: "За приміром Тена він намічує собі у кожного писателя, в кожній фігурі якусь одну визначну рису характеру і, підносячи та тінюючи її, групує довкола неї інші риси" [2;т.31; с.382]. Для Франкової методики дослідження зв'язку індивідуальності письменника з особливостями його художніх текстів такий прийом також характерний. Іван Франко знаходив центральну рису психіки того чи іншого письменника, яка генерувала теми та ідеї його творів (або, принаймні, впливала на їх вибір), певним чином визначала форми й способи обробки художнього матеріалу, позначалася на синтаксисі оповіді тощо. Тут напрошується образне порівняння із відкриттям у психіці письменника джерела поетичності.

Loading...

 
 

Цікаве