WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Специфіка письменницької праці (Іван Франко) - Реферат

Специфіка письменницької праці (Іван Франко) - Реферат

Обминемо тут те, що в цьому листі (разом із дружиною) фігурують не три, а шість жінок. Цікавішим може бути те, що останню "панночку польку" звати було Целіна Зигмунтовська (в дівоцтві Журавська), і що любов до неї І.Франка не обмежується десятьма роками. Знайомство з нею відбулося ще в Дрогобичі, коли Франко вчився в гімназії, а востаннє вона заходила до нього вже тяжко хворого за кілька часу до смерті, але Франко звелів своїй доглядачці Софії не впускати її навіть на поріг. Поет Микола Вороний у своїх спогадах про І.Франка написав, що Целіна своєю пестливою рукою назавжди закрила його згаслі очі... Це було звичайним поетичним перебільшенням, бо закривала Франкові очі згадувана Софія, хоча коли говорити про любов як головну й останню ознаку життя, то М.Вороний мав рацію: Целіна, згордувавши Франковою любов'ю фізично, внутрішньо все ж була не байдужа до нього. І тому й прийшла провідати його перед смертю. Як остання любов...

Таким був реальний дискурс цієї проблеми. Франка назване жіноцтво справді надихнуло на створення "Зів'ялого листя" й деяких інших творів, але породило й цілком нову якість у його творчості, ту якість, яку ми назвали ідеальною, чи містичною. В інших поетів того часу були, мабуть, не менші драми з жінками, але вони чомусь нову якість у письменство не внесли. Відбулося це в Франка підсвідомo, на рівні неконтрольованої інтуїції, звідки можна зробити висновок, що в ньому "сидів" талант не лише "від себе", від роботи, тобто, але й від Бога, що в окремих творах вивело його на рівень геніальності. "Зів'яле листя" – найголовніший тут аргумент. Сприйняти його в реальному, позитивістському плані не можна, хоч на це наштовхував і сам І.Франко в передмові до "драми". Він переконував читача, що розглядає її (тобто, збірку "Зів'яле листя") як "віспу", критику, якою хоче оздоровити "хвору суспільність". Насправді йшлося далі, не тільки оздоровлення, а й народження модерного типу творчості, який у Франка з'явився радше містичнo-підсвідомo, ніж свідомо. І не міг не з'явитися, бо тінь його (модернізму) в Європі вже снувалась, і такий чутливий поет як Франко не міг цього не відчути. Натхненний жіноцтвом, він зазнав, сказати б, зовнішнього впливу чи поштовху, але внутрішні (Божі) потенції поета відгукнулися на них з подвійною віддачею: лікуючи "хворобу", поет народив нове.

Ось чому ще раз принагіднo слід зауважити хибність назви книжки Т.Гундорової "Франко – не каменяр". Авторка, мабуть, хотіла заперечити однобокість розуміння каменярського феномена Франка, але не помітила, що в модерній поезії "Зів'ялого листя" він постає ще більшим каменярем, ніж у його соціальній поезії. Для руйнування старих відносин людей (зокрема й у сфері духовності) в часи Франка з'явилося немало "каменярів", але серед таких, що одразу ж пропонували щось нове, був поки що тільки один І.Франко. Серед старших, мається на увазі. Молодші його сучасники – О.Кобилянська, Леся Українка, В.Стефаник, "молодомузівці" та ін. підуть, звичайно, ще далі від нього; та він інколи ще й допікатиме їм своєю критикою, але пальма першості (за часом, принаймні) залишиться таки в його руках.

Визначень суті модернізму існує безліч. Але рідко хто пам'ятає Блоківське. Тонкий естет, він за основу брав сам феномен мистецтва. У "старій" творчості, говорив він, "більше не мистецтва, аніж мистецтва. Мистецтво – радій (дуже малі кількості)... Сучасний натуралізм нешкідливий, тому що він – поза мистецтвом... Модернізм отруйний тому що він з мистецтвом". Слово "отруйний" тут варто було б узяти в лапки, оскільки це – метафора. Але в ньому дуже точно відбито головну рису модернізму, що прийшов на зміну попереднім "ізмам" (класицизму, романтизму, реалізму та ін.): у модернізмі була значно більшою доза мистецтва.

Франкове "Зів'яле листя" тим і характерне, що воно несло в собі великі поклади "мистецького радію". Трохи пізніше він помітить ці поклади в молодших авторів, у В.Стефаника, О.Кобилянської, в М.Черемшини й ін. Він їх привітає з таким проривом у мистецтво і навіть покаже шляхом аналізу, чим відрізняється його "старе" оповідання "Хлопська комісія" від "нової" новели В.Стефаника "Злодій", які тематично були споріднені. Але пізніші "молодомузівці" І.Франка дуже роздратували, і він кепкував з них за алогічність їхнього мислення, за розмитість образу та ін. Мав він рацію лише почасти, але більше – просто не розумів, що нові модерністи йшли трохи далі за нього, наближаючись до суті мистецтва. Цим, зрештою, "грішила" на рубежі ХІХ–ХХ ст. фактично вся європейська література, в якій тодішнє прощання зі старими формами творчості відбувалося обов'язково в супроводі дискусій і полемік, котрі почасти не стихають ще й досі! Така доля всякого оновлення, в системі якого літературний модернізм не міг бути винятком. Він прийшов на зміну старому мистецтву як щось загадкове й містичне, сподіваючись, що саме йому вдасться відкрити найбільші чудеса в бутті людському. Чи не про це писав І.Франко в 10-му вірші Третього жмутку "Зів'яле листя":

І чую, як при тих словах із мене

Обпало щось, мов листя, мов краса,

А щось влилося темне і студене, –

Се віра в чорта, віра в чудеса.

Признаймося, що для І.Франка, загалом раціоналіста в поезії чи прозі, така ірреальність була цілком незвичним явищем. Натхнений жіноцтвом (як зовнішній фактор), він прорвався тут у глибинні шари духовності, де "нормальна" людина може уявити себе хіба що в оточенні чортів та інших чудес...

Сам І.Франко, до речі, теж не одразу "звик" до свого нового витвору. Перша публікація всіх Трьох жмутків "Зів'ялого листя" з'явилася в журналі "Зоря" (1891) без імені автора. Через п"ять років, коли збірка вийшла окремим виданням, її вже було поіменовано як "Ліричну драму Івана Франка". Але збірка починалася прозовою передмовою, в якій оповідалося, що Франкові трапився якийсь зшиток автора, котрий покінчив життя самогубством від нещасливого кохання, залишивши, мовляв, ось такі записи... Лише в 1910 р. у передмові до другого видання "Ліричної драми" І.Франко зізнався, що та перша передмова була цілковитою вигадкою, а справжнім поштовхом до написання "Зів'ялого листя" стала його туга за дівчиною, яка відмовила йому в коханні. Виявляється, що натхнення інколи доводиться містифікувати, аби не накликати на себе зайвих підозр, не спричинити ототожнення ліричного героя з особою самого автора тощо.

Слово "автор" походить від латинського "augere", що означає "збільшувати", "примножувати". Творчість – це завжди "збільшення", з допомогою якого тільки й можна народити щось незвичайне в мистецтві. Збільшити – отже "намислити", вигадати, що англійською означає "фікція". Елементи "фікції" присутні і в дослідженнях творчості. Особливо тоді, коли немає ніяких доказів творення певного явища чи доказів специфіки його виникнення. Щодо Івана Франка потреба фікцій у багатьох випадках зайва: спогади сучасників, його особисті зізнання про причини виникнення того чи того твору дають змогу багато що прояснити й пояснити, але незбагненним і нікому не відомим залишатиметься лиш одне: чому саме Франкові випало освоїти такі важливі для свого часу теми та проблеми; чому саме йому випало завершувати один і започатковувати інший напрям у творчості. Відповідь на ці питання манитиме до себе нові й нові покоління аналітиків таїни письменницького таланту.

Loading...

 
 

Цікаве