WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Портрет Івана Франка-літературознавця - Реферат

Портрет Івана Франка-літературознавця - Реферат

Вищезгадані теорії вплинули на появу ще однієї – "безполітичної культури", котра досягла найбільшого поширення у 80-х рр. XIX ст. [5; с.48]. Хоча Франко вважав нонсенсом поняття "неполітична культура", проте, на відміну від радикально настроєного М.Драгоманова, у пізніх своїх працях об'єктивно оцінив "пору тихого сіяння і повільного росту нового українства" [8; т.41; с.491]. Як слушно зауважила О.Куца, солідаризуючись з М.Драгомановим у його боротьбі проти загальної апатії і зневіри в успіхах української справи, І.Франко вказав на недооцінку ним здатності культурної праці залучати чимраз більші маси людей до широкої політики. Літературна, просвітня і взагалі культурна праця, вважав учений, з часом могла забезпечити українцям певне політичне значення. Він наголошував на потребі враховувати історичні обставини, за яких виникла теорія "неполітичної культури" – "політично несвобідний ґрунт: з одного боку, самовладдя, з іншого, – політичне безправ'я" [6; с.290–294].

Підняття "несвідомих мас" до рівня "освічених одиниць" було не лише соціальним ідеалом теоретика, а й однією з граней його літературознавчої концепції, зокрема у трактуванні функцій письменства. І.Франко чітко бачив межу між народністю літератури як її сутнісною ознакою, ідеологічною домінантою XIX ст. і простонародністю. Вивчення народності літератури передбачає розгляд питань про те, якою повинна бути література (народний зміст, форма, вибір мови твору, стосунки оригінальної літератури з фольклором тощо), а також те, кому вона адресується, тобто передбачати орієнтацію на певного (народного) читача. Народність у трактуванні вченого не просто властивість літератури, а "річ конечна і природна" для її існування, причому стосувалась вона не так засобів вираження (національний колорит, психологія і т.д.), як змісту. Народність у концепції Франка категорія не тільки ідеологічна, а передусім – естетична, навіть моральна (зрештою, як у М.Грушевського, С.Єфремова та ін.). Орієнтація на масового читача (народного) передбачала, що література буде для нього зрозумілою. Така настанова зумовлювала вибір мови творів (не російської чи польської, а української літературної, що наближалась до живої розмовної), відбивалася на їхній проблематиці та тематиці.

Франко дослідив, як поступово у процесі літературної еволюції змінювався характер народності письменства. Народність "Енеїди" І.Котляревського (свідомий вибір мови твору, звернення до народних традицій і т.д.) чи Г.Квітки-Основ'яненка (етнографізм, національна мораль, побут) неспівмірна з народністю романтиків (фольклоризм, художнє освоєння національного минулого). Т.Шевченко наповнив цю категорію соціальним змістом. Реалісти (М.Старицький, І.Нечуй-Левицький, Панас Мирний) художньо освоювали народність через аналіз суспільних відносин. Вчений наголошував на доцільності функціонування того чи того типу народності. Адже кожен з періодів літературного розвою наповнював її конкретно-історичним змістом. Так, народність Котляревського в пізніші часи вичерпала себе ("котляревщина"). Романтична і Шевченкова традиції зазнавали змін, вимагали активної трансформації відповідно до вимог епохи. Нездатність до еволюції виявили епігони, які наслідували Т.Шевченка, але не тільки не вирвалися з кола його тем, мотивів, образів, проблем, а й не змогли втриматися у цьому колі. Франко наголошував на тісному зв'язку між "народністю як провідною ідеєю" епохи і художньою правдою твору. Письменник, який не виробив цільного світогляду чи дотримувався помилкових з кута зору "народного змісту" поглядів, не може стати митцем, оригінальним і самобутнім, реалізувати себе як творчу індивідуальність, навіть якщо він досконало володіє формальними засобами мистецтва. Л.Скупейко вбачає у зближенні народності з художньою правдою, а художньої правди з характером творчої індивідуальності – одну з основних закономірностей розвитку художньої свідомості в українській літературі XIX ст. [7; с.112].

У статті "Етнологія та історія літератури" (1894) Франко визнавав заслугу талановитих одиниць, які поєднують традиційну і писемну літературу, творячи справді народне письменство [8; т.29; с.282].

Шевченкознавчі праці І.Франка найкраще ілюструють його спробу віднайти джерела геніальності письменника, безсмертності його творів. "Чим вище розвинений, чим геніальніший поет, – твердить теоретик, тим ясніше в його творах з-поза шкаралущі случайних форм, часових і місцевих подробиць виступає загальнолюдський, безсмертний зміст чуття, змагань і ідеалів, спільних усім людям, що живуть в кождій душі, коли не повно, то хоч у зав'язку" [8; т.29; с.466]. Найкращим досягненням мистецтва дослідник вважав уміння у партикулярному, частковому, випадковому показувати загальне, вічне, безсмертне.

Уже стало хрестоматійним Франкове порівняння видатних письменників ХІХ ст. з деревом, коріння якого заглиблені у національний ґрунт, а крона поринає в інтернаціональну атмосферу ідейних, наукових, суспільних, естетичних і моральних інтересів усього людства. Саме такий синтез національного та загальнолюдського вдалося здійснити у своїй творчості, на думку Франка, Т.Шевченкові, Ч.Діккенсу, Марку Твену, К.Міксату, Л.Йововичу.

Таким чином, понадчасову функцію письменства становлять естетичні якості твору і його загальнолюдський зміст, поданий у національній формі.

У Франковому трактуванні національної ідентичності української літератури поєднались територіальний, мовний, "духовний" підходи, що дає підстави стверджувати системність мислення вченого, його глибоке проникнення у суть явищ, те, що, хоч теоретичні міркування вченого не були повністю реалізовані в його історико-літературних працях, проте вони не втратили своєї цінності та ваги дотепер.

Література

  1. Гундорова Т. Франко – не Каменяр. – Мельбурн, 1996.

  2. Денисюк І. Франкова концепція національної літератури // Другий міжнародний конгрес україністів. Доповіді і повідомлення. Літературознавство. – Львів, 1993.

  3. Жулинський М. Традиція і проблема ідейно-естетичних пошуків в літературі кінця ХІХ – початку ХХ ст. //Записки НТШ. – Львів, 1992. – Т.ССХХIV.

  4. Забужко О.С. Філософія української ідеї та європейський контекст: франківський період.– К., 1993.

  5. Куца О.П. Іван Франко проти теорії літератури для "домашнього вжитку" //Іван Франко. Статті і матеріали. – 1992. – Вип.56.

  6. Куца О. М.Драгоманов та І.Франко: до проблеми "неполітичної культури //Другий міжнародний конгрес україністів. Доповіді і повідомлення. Літературознавство. – Львів, 1993.

  7. Скупейко Л.І. Іван Франко про творчу індивідуальність письменника. – К., 1986.

  8. Франко І. Зібр. тв.: У 50 т. – К., 1976–1986.

  9. Шумило Н. Ідея національного літературного розвитку (фрагмент з перманентного обговорення) // Слово і час. – 2002. – № 3.

  10. Шумило Н. Полеміка Івана Франка і "молодомузівців" //Іван Франко – письменник, мислитель, громадянин: Матеріали міжнародної наукової конференції. – Львів,1998.

* Наприклад, Ентоні Сміт Д. пов'язував національну ідентичність з модерною епохою, виділяючи п'ять рис національної ідентичності: історична територія, або рідний край; спільні міфи та історична пам'ять; спільна масова, громадська культура; єдині юридичні права та обов'язки для всіх членів спільноти; спільна економіка з можливістю пересуватися у межах національної території.

* Франко називав М.Драгоманова видатним європейцем, визначаючи його безперечні заслуги у європеїзації української інтелігенції, зокрема галичан. Листи М.Драгоманова до редакції журналу "Друг" мали вирішальний вплив на І.Франка. Саме з Драгомановим він радився щодо написання історії української літератури.

* Про роздвоєння свідомості українців між українською "субстанційністю" ("серцем", "віровизнанням"), і російською або австрійською "соціальною системністю", між "ідеологією" та "культурою" див.: Забужко О.С. Філософія української ідеї та європейський контекст. – С.85–90.

* Див. про це: Куца О.П. Іван Франко проти теорії літератури для "домашнього вжитку" //Іван Франко. Статті і матеріали. – 1992. – Вип.56. – С.39–48.

Loading...

 
 

Цікаве