WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Болгарська література у славістичній концепції І.Франка - Реферат

Болгарська література у славістичній концепції І.Франка - Реферат

Учений був свідомий того, що апокрифічна література у своєму розвитку була невіддільна від історії, спричинялась суспільними змінами. Популярною у Болгарії, а згодом на інших землях, у тому числі й у Київській Русі, ця література стала завдяки своїй антифеодальній спрямованості. Запозичуючи богомильські сюжети, східні слов'яни по-своєму їх переробляли, а інколи й без змін уводили в тексти власних оповідань. Особливого поширення на Русі набували так звані "побутові казки", в яких відбито погляди народу на суспільний лад і його критичне ставлення до дійсності. Це була своєрідна література "на злобу дня", перша публіцистика, розвиток якої, без сумніву, був спричинений і поширенням ідей богомильства.

За оцінкою болгарських учених, котрі й самі істотно збагатили історію вивчення богомильства як явища культури слов'янських народів, у своїй фундаментальній праці "Апокрифи і легенди з українських рукописів" (Т.І – Т.V, 1896–1910 рр.) І.Франко запропонував найбільш вдалу і найпоширенішу до цього часу класифікацію апокрифів на три групи: старозавітні, новозавітні (апокрифічні євангелія і діяння апостолів) та есхатологічні [3; c.21].

У своїх студіях учений не лише вивчав маловідомі апокрифи, класифікував їх, а й методично спростовував думки тих дослідників, які применшували значення впливу богомильства на міжслов'янські культурні взаємини. Йдеться, зокрема, про студію В.Мочульського "О мнимом дуализме в мифологии славян", в якій автор розглядав богомильство як негативний фактор у розвитку зв'язків, у тому числі й культурних між Болгарією і Київською Руссю [10; c.171]. І.Франко не лише послідовно акцентував увагу на факті величезного впливу богомильства на Київську Русь, а й говорив про те, як апокрифічні мотиви перетворювалися у творчості українських письменників, зокрема С.Руданського, О.Стороженка та ін. [14; т.38; c.47–48]. Учений був переконаний, що "...всяпівденноруська (українська. – Н.Г.) література, особливо давня, до Котляревського, зазнавала дуже сильного впливу апокрифічної літератури візантійсько-болгарської і західноєвропейської (курсив наш. – Н.Г.)" [14; т.29; c.337]. Тут І.Франко – суголосний зі своїми сучасниками, зокрема з відомим дослідником релігійних поглядів і вірувань українського народу в контексті культури Г.Булашевим, котрий розглядав мігруючі апокрифи як джерело розвитку давньої і середньовічної духовної поезії, живопису, скульптури різних народів [4; c.36–37]. Важливо, що думки І.Франка знаходять своє продовження у сучасному українському порівняльному літературознавстві. Так, у найновіших працях із поетики традиційних сюжетів звернено увагу на продуктивність процесу створення так званих "літературних апокрифів" у світовій культурі [11; c.100–102].

Проблема взаємовпливу й взаємозбагачення стала однією з центральних і у плані викладання історії української літератури, котрий розробив І.Франко [14; т.41; c.24–73]. Вже у першому семестрі він мав на меті нагадати слухачам курсу, що "...початки южноруського (українського. – Н.Г.) письменства є трохи старші від хрещення Володимира і навіть від уложення слов'янської азбуки св.Кирилом, котрий сам, бувши в Таврії, ще перед своєю місією до Морави, мав тут бачити писаний переклад Євангелія на руську мову" [14; т.41; c.49].

Вирізнивши з-поміж інших саме південнослов'янські впливи, у курсі історії української літератури І.Франко запланував: 1) розглянути початки південнослов'янського письменства; 2) розповісти про життя й заслуги апостолів слов'ян — Св.Кирила і Св.Мефодія; 3) охарактеризувати діяльність їхніх учнів у Болгарії; 4) дати оцінку відгукам на їхню діяльність на Русі. А відгуки насправді були відчутними, бо, як вважав І.Франко, навіть "збірник Святослава – доволі близька переробка такого ж збірника болгарського князя Симона" [14; т.41; c.49].

У курсі історії української літератури І.Франко передбачав також розгляд впливу богомильства й апокрифів на усну народну творчість українців – їхні колядки, казки, космогонічні легенди тощо. Він був переконаний, що "...в значній часті матеріали та підручники до нас приходили з Візантії, звичайно через посередництво Болгарії" [14;т.41; c.50]. Як бачимо, учений надавав великого значення проблемі літератури-посередника в духовному єднанні споріднених культур. Адже істотно вплинули на літературний процес східних слов'ян і Тирновська школа патріарха Евтимія, і літературні праці Г.Цамблака та митрополита всієї Русі – болгарського письменника й культурного діяча Кипріяна. І на цьому І.Франко мав на меті також зосередити увагу слухачів курсу історії української літератури.

Принциповим для І.Франка був той факт, що перекладені з грецької старослов'янською мовою церковні та світські книги були чи не єдиним джерелом інформації про становлення не лише культурних, а й політичних зв'язків між Болгарією й Київською Руссю [14; т.41; c.103]. Перші ж оригінальні твори монаха Храбра, Климента Охридського, Іоана Екзарха та інших староболгарських письменників, як і богослужбові книги й апокрифи, постійно переписувано і перероблено на Русі, й вони ставали, на переконання І.Франка, фактором її культури. А фактором славістики, без сумніву, стали проаналізовані болгаристичні праці вченого. У них виявилася продуктивність поглядів І.Франка, їхня суголосність нашому часові й неперехідне значення висновків видатного літературознавця для порівняльного дослідження культур болгарського та українського народів у спільнослов'янському контексті.

Література

  1. Азбучна молитва //Кирило-Методиевска енциклопедия: В 3 т. – София, 1985. – Т.1.

  2. Атанасов П. Іван Франко і Болгарія //Вітчизна. – 1956. – №9.

  3. Боєва Л. Джерела і традиції есхатологічних апокрифів //Слов'янський світ. – 1997. – №1.

  4. Булашев Г. Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах і віруваннях. Космогонічні українські народні погляди та вірування. – К., 1992.

  5. Георгиев Е. Две произведения на св.Кирила. – Софія, 1938.

  6. Горський В.С. Внесок Івана Франка у розвиток українсько-болгарських ідейних зв'язків кінця XIX – початку XX ст. //Іван Франко і світова культура. Матеріали міжнародного симпозіуму ЮНЕСКО (Львів, 11–15 вересня 1986 р.): У 3 кн. – К., 1990. – Кн.1.

  7. Житє і Слово. – 1897. – Т.VI. – Р.V. Критика і бібліографія.

  8. Куев К. "Азбучная молитва" в исследованиях Ивана Франко //Іван Франко і світова культура. Матеріали міжнародного симпозіуму ЮНЕСКО (Львів, 11–15 вересня 1986 р.): У 3 кн. – К., 1990. – Кн.2.

  9. Мишанич О.В. Кирило-мефодіївська проблематика у наукових дослідженнях Івана Франка //Іван Франко і світова культура. Матеріали міжнародного симпозіуму ЮНЕСКО (Львів, 11–15 вересня 1986 р.): У 3 кн. – К., 1990. – Кн.2–3.

  10. Мочульский В. О мнимом дуализме в мифологии славян. Посвящается А.И.Кирпичникову //Русский Филологический Вестник. – 1889. – Т.І. – №1.

  11. Нямцу А.Е. Поэтика традиционных сюжетов. – Черновцы, 1999.

  12. Свєнціцький І. Доба великих можливостей: (3 приводу "Листування Івана Франка і М.Драгоманова 1877–1895 р.") //Нові шляхи. – 1929. – Т.1.

  13. Скоць А.І. Творчі засади І.Франка у використанні стародавніх джерел //Іван Франко. Статті і матеріали. – 1964. – Вип.11.

  14. Франко І. Зібр. тв.: У 50т. – К., 1976–1986.

  15. Чорній В. Львів як осередок слов'янознавства //Славістичні студії. Матеріали V Міжнародного славістичного колоквіуму (Львів 14–16 травня 1996 р.). – Львів, 1997. – Т.1.

  16. Franko I. Kleine Beitrge zur Geschichte der Kirсhenslavischen Literatur //Archiv fr Slavische Philologie. – 1914. – V.35.

Loading...

 
 

Цікаве