WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Болгарська література у славістичній концепції І.Франка - Реферат

Болгарська література у славістичній концепції І.Франка - Реферат

На переконання І.Франка, через наявність значної кількості часто далеких від оригіналу копій тексту "Азбучної молитви", її видавці мало зробили для тлумачення змісту твору. Тому І.Франко вдався до серйозної текстологічної роботи, в результаті якої високо оцінив не лише зміст твору, його форму, а й внесок автора у розвиток старослов'янського письменства. "На мою думку, – зазначав І.Франко, – се не тільки перший літературний твір, ...се поетичний твір, визначний чистою та високоартистичною формою, цінний з поетичного погляду і навіяний могутнім релігійним чуттям; та поперед усього се твір першого слов'янського вчителя Костянтина Солунського, на що досі... не звернено уваги" [14; т.39; c.534].

Болгарська література в контексті слов'янської культури – ось принципова теза, яку І.Франко послідовно розвивав не лише у працях про "Азбучну молитву", а й у всіх своїх дослідженнях із кирило-мефодіївської проблематики.

У "Причинках до історії церковнослов'янської літератури" І.Франко проаналізував і так зване "Прогласие Стаго (Святого. – Н.Г.) Євангелия", яке також належало до важливих історико-культурних пам'яток, відомих славістам ще з середини XIX ст. Принагідно нагадаємо, що першим дослідником цього твору став І.Срезневський, котрий безпомилково визначив ім'я автора "Прогласия" – Св.Костянтина-Філософа (Кирила).

Задля "...ліпшого пізнання великого слов'янського апостола Костянтина та його літературної діяльності" [14; т.39; c.566] І.Франко знову звернувся до тексту "Предисловия Евангельского Святого Кирилла", нагадав дослідникам новіших часів призабуту староруську легенду про Св.Кирила й Св.Мефодія, відому ще з Київського літопису XI ст. Повідомив він і про свої знахідки – коротке й багате на болгаризми оповідання про життя Св.Кирила з рукопису XVI ст., що зберігся у фондах наукової бібліотеки Львівського університету, а також про його другий варіант з архіву А.Петрушевича у Львові. Пошукову роботу І.Франка високо оцінили болгарські вчені, котрі особливо відзначали його німецький переклад так званого Крехівського списку XVI ст. "Азбучної молитви" Костянтина Преславського [8]. Адже зрозуміло, що за посередництва однієї із західних мов для пам'ятки давньослов'янської культури значно полегшувався її шлях в Європу.

Важливо, що І.Франко – дослідник стародавніх джерел: притч, легенд, молитов тощо, – "...струснувши з цих джерел порох віків, – як зазначав відомий український франкознавець А.І.Скоць, – ...переносить їх на рідну українську ниву" [13; c.114]. Вважаючи, що загальнолюдське у мистецтві виявляється саме через глибоко національне, І.Франко-текстолог акцентував увагу на необхідності розглядати стародавній текст у широкому русі контекстів. Тільки такий текст, на його переконання, ставав не лише фактом, а й фактором історико-культурного процесу. Ось чому майбутнім дослідникам він рекомендував вивчати історію української літератури неодмінно у спільнослов'янському контексті, у тому числі й у контексті "...історії болгар від відомих нам початків та їх переселення в Європу до половини IX в." [14; т.39; c.607]. Можна сказати, що в розумінні взаємин між текстом і контекстом І.Франко набагато випередив свій час і, по суті, підійшов до розв'язання проблеми діалогічної природи культури.

Цю проблему І.Франко ставив і послідовно вирішував й у своєму фундаментальному дослідженні "Історія української літератури", де у розділах "Мораво-Паннонське письменство" та "Староболгарське письменство" він охарактеризував епоху правління болгарського царя Симеона (893–927), котрий "...носився з великими політичними планами, кохався в книгах та письменстві..." [14; т.40; c.61]. У цей час, названий "золотим віком Болгарії", Симеон чимало зробив для її духовного відродження. Він заохотив до літературної праці церковно-культурного діяча Григорія Пресвітера, а згодом і земляка видатних солунців – монаха Чорноризця Храбра (Хороброго), автора славнозвісного "Сказанія о письменах". Відомо й про внесок самого Симеона в культуру тогочасної Болгарії – він виступив перекладачем із грецької мови й упорядником хрестоматії "Златоструй" за творами Іоана Златоуста. Як визнав І.Франко, чи не перша такого роду збірка морально-повчального змісту, що походила з південнослов'янських країн, "...пізніше послужила взірцем для маси подібних збірок на Русі" [14; т.40; c.53]. Вчений відзначив як позитивний і факт формування за Симеона регіональних спілок болгарських письменників. Натомість із царюванням Симеонового сина Петра І.Франко пов'язував занепад болгарської літературної праці й утвердження богомильської єресі.

Зацікавлення таким помітним явищем у духовній культурі слов'янства, яким було богомильство, вчений продемонстрував у праці "Історія української літератури". В основі релігійно-філософського вчення богомилів, як відомо, лежали дуалістичні уявлення: боротьба між Богом і дияволом. Ця боротьба, за богомилами, була рушійною силою розвитку світу. І власне апокрифічні оповідання, в яких йшлося про початок і кінець усього створеного та про його творця, про антагонізм добра і зла, про боротьбу цих сил у людському житті й після смерті, "...секта богомилів уживала, – за словами І.Франка, – ...як могучого способу пропаганди" [14; т.38; c.12].

І.Франко зробив значний внесок у розробку методології й методики дослідження апокрифів в українському літературознавстві, узагальнивши і збагативши досвід у цій галузі своїх попередників – І.Срезневського, Я.Головацького, М.Дашкевича, О.Потебні, К.Радченка, М.Сумцова, М.Халанського, М.Драгоманова та інших учених.

"Що таке апокрифи?" – ставив питання І.Франко і сам відповідав: "...Книги, доступні тільки для посвячених у всі тайни культу, котрих авторство приписувано або самим богам, або якимсь знаменитим героям. Ті книги переховувано в храмах і держано в тайні, через що й називались вони по-грецьки книги таємні" [14; т.38; c.10]. Вкриті ореолом таємничості апокрифи поширювалися на слов'янських теренах й у Західній Європі.

І.Франко бачив певну подібність між так званими "болгарськими байками" XVI ст. і забороненими болгарськими й руськими церковними соборами у XIII–XIV ст. апокрифами [14; т.30; c.634]. Зрештою, він погоджувався з думкою О.Пипіна про те, що "болгарські байки" або "болгарські книги" – це збірне поняття для усіх апокрифів південнослов'янського походження [14; т.30; c.636].

Поширенням єретичної течії у болгарській релігії – богомильства – І.Франко пояснював наявність болгаризмів в українських і сербських притчах XVI–XVII ст. [14; т.30; c.654–655]. А головну причину збереження притч у південно-східнослов'янському світі протягом століть навіть там, де богомильство не набуло достатнього розвитку (наприклад, у Росії), І.Франко вбачав у глибоких духовних зв'язках народів та епох. Що ж до історії богомильства, то детальну характеристику цьому значному в болгарському світосприйнятті явищу І.Франко дав у праці "Маленькі знахідки із старослов'янської літератури та історії". Як історик він з'ясував у ній причини, через які скликання цар Борило Тирновський (1211р.) скликав синод духовенства і бояр, що піддав анафемі богомильське вчення. Як літературознавець І.Франко розглянув збірник промов та оповідань про переслідування богомилів і знайшов їх відгомін в інших слов'янських літературах [14; т.37; c.553–554].

Loading...

 
 

Цікаве