WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Болгарська література у славістичній концепції І.Франка - Реферат

Болгарська література у славістичній концепції І.Франка - Реферат

Реферат на тему:

Болгарська література у славістичнійконцепції І.Франка

Іван Франко як визначна постать в українській славістиці останньої чверті XIX – поч. XX ст. торкався багатьох питань, пов'язаних із історією та культурою слов'янських народів, міжслов'янськими взаєминами. Цій проблематиці вчений присвятив численні праці, опубліковані українською, польською, болгарською, німецькою, чеською та іншими мовами. Але, як справедливо відзначали дослідники, "...найбільшим є внесок І.Франка в історіографію та методологію славістики" [15; c.14]. Адже, набагато випереджаючи свій час, саме він висунув перед вченими питання про контекстуальний підхід, застосування різних дослідницьких прийомів і методів, використання принципів комплексності й міждисциплінарності, які згодом лягли в основу методики й методології славістики.

Принципово важливою є думка відомого українського славіста І.Свєнціцького, котрий розглядав славістичну діяльність І.Франка як основу для його праці на ниві українознавства [12; c.122].

Невід'ємною частиною славістичної діяльності І.Франка було дослідження ідейно-естетичної своєрідності слов'янських літератур, зокрема болгарської.

Найочнішими у визначенні часу, коли І.Франко вперше зацікавився болгарською проблематикою, були українські дослідники. Вони вважали, що це сталося у 70-х р. XIX ст. [6; c.142]. Натомість болгарські франкознавці чомусь стверджували, що Болгарія привернула увагу вченого лише на початку 80-х р. у зв'язку із вшануванням у Римі Першовчителів – Св.Кирила і Св.Мефодія [2; c.153].

У доробку І.Франка – переклади болгарських народних пісень, наукові праці про південнослов'янський фольклор, цінні дослідження у галузі староболгарської літератури, глибокий аналіз старослов'янських апокрифів та багатожанрової кирило-мефодіївської спадщини.

Першим виступом ученого з проблем староболгарської літератури слід вважати дисертаційну працю на тему "Варлаам і Йоасаф. Старохристиянський духовний роман і його літературна історія" [14; т.30; c.314–538], котру І.Франко захистив під керівництвом В.Ягича. А 1897 р. у львівському часописі "Житє і Слово" з'явилося повідомлення про те, що у ХІІІ томі болгарського журналу "Сборник за народни умотворения, наука ъ книжнина" вийшла друком частина дисертаційної праці І.Франка під заголовком "Притчата за еднорога ъ нейният бьлгарски вариант" [7]. Цей твір неодноразово ставав об'єктом славістичних зацікавлень О.Веселовського, О.Кірпічнікова, Ст.Новаковича, О.Пипіна та інших учених. Аналіз притч і оповідань, вплетених у художню тканину "Варлаама і Йоасафа", дав підстави І.Франкові вважати істотним вплив давньоболгарської літератури на давньоукраїнську, а відтак говорити про її значення для "...творення розумової і моральної фізіономії руського (українського. – Н.Г.) народу" [14; т.30; с.572].

У процесі роботи над "Притчею про єдинорога" І.Франко виявив себе досвідченим лінгвістом, текстологом, котрий порівняв різні варіанти притч, проаналізував їхню композицію, символіку, встановив їхнє походження й зв'язок болгарської притчі з іншими подібними творами. Таку на той час принципово нову методику й методологію дослідження художнього тексту, що ґрунтувалася на глибокому філологічному аналізі й порівнянні першоджерела та різних його варіантів на широкому культурному тлі, І.Франко перейняв від свого вчителя й наукового керівника В.Ягича. Порівняння навіть окремих фрагментів тексту дало І.Франкові підстави для висновку про велику популярність "Притчі" серед південних і східних слов'ян, "...бо її не просто переписували, а по-різному переробляли, доповнювали і прикрашали до своєї вподоби" [14; т.30; c.627]. Як бачимо, І.Франко формулював методологічні засади вивчення тексту притчі, акцентуючи увагу на його рухомості.

Значним є внесок І.Франка й у кирило-мефодіану. У таких працях, як "Літературне відродження полудневої Русі і Ян Коллар", "Слов'янська взаємність в розумінні Яна Коллара і тепер", "До питання про Магомета у слов'ян" та інших І.Франко вивчив питання про витоки болгарської літератури, внесок Першовчителів та їхніх послідовників у розвиток кирило-мефодіївської традиції в слов'янських культурах, виступив як учений-візантолог.

Учений завжди поєднував максимально повне охоплення фактичного матеріалу з розглядом його у широкому контексті, з комплексним його вивченням. Зразком такого дослідження може бути стаття "Етимологія і фонетика в южноруській літературі", в якій, окрім розгляду болгарської літератури на тлі розвитку східно-південнослов'янських культурних зв'язків, І.Франко приділив значну увагу характеристиці перекладацьких здібностей Св.Кирила і Св.Мефодія.

На спеціальну увагу заслуговує фундаментальна праця І.Франка "Святий Климент у Корсуні. Причинок до історії старохристиянської легенди", де вчений виклав методологічні міркування, важливі для сучасного літературознавства, в тому числі для порівняльного дослідження легенд про Першовчителів. Вважаючи старослов'янські легенди важливим інформативним джерелом про етичні та духовні ідеали болгарського народу, розглядаючи їх як безцінний історико-культурний документ, І.Франко дав високу оцінку оповіданням-літописам й оповіданням-легендам про Ольгу та Володимира. Він довів, що староболгарська легенда про Св.Климента Римського "...сплітається досить несподіваним способом з історією перших слов'янських апостолів Кирила й Мефодія, з нашим (українським. – Н.Г.) літописним оповіданням про хрещення Русі" [14; т.34; с.122]. З'ясовуючи питання про віднайдені Кирилом у Корсуні мощі Св.Климента і перенесення їх до Риму, І.Франко послуговувався так званими "Паннонськими легендами" ("Житіє Мефодія" і "Житіє Костянтина") і так званою "Італійською легендою". Зокрема, з Паннонським ЖК, видатною пам'яткою старослов'янської писемності другої половини IX ст., І.Франко познайомився у Відні ще 1893 р. Він звернув увагу на велике джерелове значення Паннонської легенди (ЖМ), яку написав хтось із учнів Св.Мефодія, а головне – на еволюцію рецепції легенд, присвячених апостолам і Св.Клименту в Київській Русі та у Західній Європі.

Розробляючи проблему житійної літератури, І.Франко зазначав, що у ній важко помітити наявний в інших жанрах чіткий перехід від духовного до світського начала, натомість легко віднайти реалістичні, сюжетні елементи, котрі входили в житія під впливом народних переказів і легенд. У найновіших візантійських, болгарських, руських житіях про великих просвітників автори, аби зацікавити читача, робили відступи від житійних канонів – прославляли героя не лише за християнські чесноти, а й за суспільну діяльність.

Візантійська житійна література, яка поширювалася в Київській Русі за болгарського посередництва, мала, як вважав І.Франко, міжнародний характер. Власне й уся багата на жанрові різновиди літературна спадщина Св.Кирила і Св.Мефодія, що містила у собі житія, служби, похвальні слова, легенди, хроніки, літописи, листи, настанови, історичні нотатки, акровірші тощо, була включена в систему середньовічної християнської культури.

Як бачимо, одним із різновидів аналізу кирило-мефодіївської спадщини, до якого вдавався І.Франко, був жанровий, дослідження жанрової специфіки творів Першовчителів. Окрім того, І.Франко наголошував, що "вихідною точкою досліду всякої легенди (і, мабуть, не лише легенди. – Н.Г.) [...] мусить бути, очевидно, пошукування в тім напрямі, наскільки те оповідання має в собі історичної дійсності..." [14; т.34; с.24]. Отже, не оминув увагою вчений і такого питання, як історична правда художнього тексту і надто – проблеми його впливу на подальший розвиток культури й формування духовного світу особистості. Це мало і має принципове значення. Українські дослідники справедливо відзначають, що, високо оцінивши у праці "Святий Климент у Корсуні" не лише просвітницьку, а й літературну діяльність Св.Кирила та Св.Мефодія, І.Франко мав на меті наголосити на визнанні Папою римським літургійних текстів, які майстерно переклали брати, а відтак – на їх помітному впливі на культурний розвиток усіх слов'ян [9; c.44].

Увагу І.Франка привернули також рукописи "Азбучної молитви", які віднайшли й опублікували спочатку І.Срезневський, а згодом О.Бодянський. І.Франко вважав саме Св.Кирила її автором [14; т.39; c.534–535]. Ученому належить і перший переклад "Азбучної молитви" німецькою мовою [16]. Принагідно зазначимо, що болгарські літературознавці спеціально зацікавилися цією пам'яткою церковнослов'янської літератури лише у 30-х рр. XX ст. [5]. Відтоді у Болгарії розгорнулась дискусія з приводу авторства "Азбучної молитви". Е.Георгієв, як колись І.Франко, захищав думку, що саме Св.Кирило був її автором. Натомість К.Куєв зазначав, що ім'я Св.Кирила, котре стояло на деяких копіях "Азбучної молитви", не могло бути вирішальним фактором для визначення авторства цього твору. Він переконаний, що автором "Азбучної молитви" був один із учнів Св.Кирила – Костянтин Преславскі. Оскільки численним дослідникам не вдалося дійти остаточної згоди у вирішенні цього питання, важливо з'ясувати, в чому, усе ж таки, їхні погляди збігалися. Як виявилося, принциповим об'єднавчим моментом у цій тривалій дискусії було те, що усі вчені вважали "Азбучну молитву", по-перше, оригінальним болгарським твором; по-друге, молитвою автора не за особисте щастя й відпущення власних гріхів, а за благо усього християнського люду [1; c.52].

Loading...

 
 

Цікаве