WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Імпресіонізм як предмет і стиль літературно-критичного мовлення І.Франка - Реферат

Імпресіонізм як предмет і стиль літературно-критичного мовлення І.Франка - Реферат

Яскраві, хоча й неназвані імпресіоністичні тенденції виявилися у програмному документі раннього українського модерну – статті "Слово про критику" (1896), якою Іван Франко заманіфестував "тріумф індивідуалізму в сучасній літературній творчості". Негативний пафос статті був спрямований проти догматичної, "командуючої", менторської критики. Історичний досвід світового мистецтва, заявив І.Франко, переконує в тому, що "кождий великий талант опрокидав установлені правила критичні, творив разом з великими творами і нові критичні міри для них, вказував нові точки опори, нові горизонти для критики..." [12; т.30; с.214].

Як і Леметр, український критик вивів оцінно-інтерпретаційну діяльність з хащів формально-естетичних абстракцій та культурно-історичних коментарів на "пленер" – вільний простір безпосереднього спілкування з літературним твором. Франко пише про те, що в XIX ст. літературна теорія і практика значно розширили межі творчості, зрушили естетичні норми, які донедавна здавалися незмінними, вічними. Очевидним стало й те, що сфера естетичних уподобань – це, як пізніше висловився І.Франко, "республіка без жандармів і без диктатора" [12; т.31; с.271]. Нерегламентоване, живе, особистісне сприйняття зрівняло в правах різні жанри, визнані й невизнані цінності, естетичні смаки. Сьогоднішній критик – це "один із публіки, і голос його має принципіально не більше значення, як голос усякого другого читача" [12; т.30; с.215]. Відтак відому свою програмну модель "сучасної літературної творчості"* І.Франко сформулював як максимально відкриту систему. Дотримуючись логіки цієї моделі, критик визнав право на існування тих напрямів, котрі схильний був розглядати майже як декадентські "вибрики", в тому числі імпресіоністичні "проби драпатися по стінах ("малювати словами", "робити музику словами" і т.і.)" [12; т.30; с.218].

В умовах епістемологічної кризи і зароджуваного плюралізму мистецьких цінностей втратило сенс об'єктивістське розуміння жорсткої, скеровуючої ролі критики, безпідставними виявилися уявлення про оцінку як норму, обов'язкову для митця і читача, а критика відповідно набувала більш рухливого, творчого, ціннісно-орієнтаційного характеру. Від імені новішого покоління митців І.Франко виразив притаманну народжуваній модерній добі рішучу відмову від будь-яких жанрових приписів: "Сучасна теорія і практика безмірно розширила границі літературної творчості, здобула для неї обширні терени, донедавна для неї зовсім недоступні, а заразом виказала нікчемність усіх давніх т<ак> зв<ваних> естетичних формул і літературних родів та категорій. Ми зрозуміли, що те, що донедавна (ба ще й досі) у школах подавано як правила та дефініції епопеї, драми, балади і т.і., – повна нісенітниця, а властиво недокладний опис одного якогось твору або вираз поглядів на творчість в однім якімсь моменті історичнім і вже зовсім не надається до дефініції подібних творів других і з других часів. Дефініція епопеї гомерівської зовсім не підходить до характеристики "Енеїди", ані "Шахнаме", ані "Пісні про Нібелунгів", ані "Пісні про Роланда", ані "Божеської комедії", ані "Беовульфа"; кожда дана епопея вимагає осібної дефініції..." [12; т.30; с.216]. Критик відкинув як жанрові й стильові, так і тематичні обмеження, визнавши натомість необмежену свободу для творчої особистості і природного читацького смаку: "все вільно поетові", "всякий твір буде добрий, крім вкучного та безхарактерного".

Окрім Леметра і Франка, трохи згодом італійський естетик Бенедетто Кроче так само заперечив потребу жанрової класифікації, виходячи, як і Франко, з тієї засади, що мистецький витвір – явище неповторне й тому "будь-яка спроба естетичної класифікації в мистецтві є нісенітницею. ...Всі книжки, які займаються класифікуванням і систематизацією мистецтва, можна було б спалити без якої б то не було втрати... Кожен справжній мистецький твір порушує ті чи інші усталені жанри, розладнуючи поняття критиків" [цит. за вид.: 18; с.9].

Отож І.Франко виразив розповсюджені в тодішній європейській критиці методологічні тенденції, які відмовилися від наукового педантизму та опосередкованого вивчення літературного твору й переорієнтувалися на безпосередній вираз читацьких вражень – мінливих і суб'єктивних. Йшлося про неприйняття жодних "ізмів". Категорії системності, вичерпності, послідовності були заступлені спонтанною довільністю, випадковістю, розкутістю, грайливою хаотичністю.

Щоправда, через два роки у праці "Із секретів поетичної творчості" Франко посперечався з крайніми формулюванням Леметра стосовно того, що критика може бути лишень "мистецтвом насолоди книжками і збагачення та вдосконалення вражень від них" [12; т.31; с.342], а згодом опонував принципам "l'art de goter" Ґеорґа Брандеса і "співтворчої критики" українських модерністів. Але, уточнюючи власні методологічні засади, Франко від імпресіоністичного первня не відмовився, поєднавши його з вимогами "індуктивної естетики", згідно з якими рецептивне враження є необхідною передумовою але не метою літературознавчого досліду. Сутнім призначенням критичної дільності він вважав вивчення текстових "секретів", які витворюють імпресію, справляють естетичне враження.

Отож чи було "Слово про критику" програмним документом імпресіонізму? Ні, звичайно. Але виправдовуючи затавровану позитивістами суб'єктивність і відновлюючи її як джерело естетичних вражень, Франків маніфест "сучасної літературної творчості" передбачив поміж іншими підходами до красного письменства місце для імпресіоністичного виразу естетичних вражень, ба більше – задекларував естетичну вражальність як невід'ємну рису критики.

Історія непорозумінь. Розповідаючи 1887 р. про конфлікт авторів альманаху "Ватра" з народовськими колами, І.Франко чи не першим в українській критиці вжив термін імпресіонізм: "Був час, коли в Парижі критики старої живописної школи не приймали до щорічного "Салону" творів імпресіоністів, так що ці останні були змушені відкрити свій окремий "Salon des refuss". Отож таким "Salon des refuss" є до певної міри й "Ватра" [12; т.27; с.101]. До цієї самоідентифікації з імпресіонізмом Франко вдався через якихось десять років після його виникнення.

Однак наприкінці 1890-х рр. І.Франко зайняв несподівано жорсткі позиції стосовно багатьох модних течій. У статті "Інтернаціоналізм і націоналізм у сучасних літературах" він, скажімо, писав про "безідейний імпресіонізм найновіших французів і бельгійців, що силкується викликати нові, досі не звісні ефекти зовсім не раз механічними способами ритмічних і язикових штучок, й під покривкою психологічної глибини ховає повний брак ідеалу" [12; т.31; с.35]. Такі різкі оцінки викликали заперечення В.Щурата, В.Стефаника та інших молодих письменників.

У чому справа? Очевидно, серед причин негативних оцінок була й та, що автор "Із секретів поетичної творчості", запропонувавши низку вдалих теоретичних формулювань, ще не знайшов практичного способу адекватного прочитання і ефективного застосування стильового коду "безідейного" імпресіонізму до тогочасних українських літературних обставин, у яких актуальнішою видавалася антиколоніальна спрямованість красного письменства. Спершу критик помічав лише незвичну зображальну техніку, як-от у малярських картинах Івана Труша, в яких на передньому плані поміщено незначні деталі, тоді як звичні для реалістичного ока важливі ландшафтні предмети віддалено і зменшено в розмірі – дивно невловимі, вони немов розпливаються в імлі. Подібно й у некролозі Стефана Малларме Іван Франко "досить тонко, хоч коротко", як пише Богдан Рубчак [8; с.31], (і додамо – з помітною іронією) охарактеризував поетику французького символізму: "Поезія для нього є символом життя, а слова і звуки – символами – не думок, борони Боже! – а почувань, таємних рухів тої душі. От тим-то його вірші повні такого тонкого і скомплікованого символізму, що для звичайних людей виглядають як набір слів, гучних і блискучих, але без ніякої логіки, без ніякої думки. Малларме не є темний у своїх віршах. Темним можна назвати того, хто в словах складає занадто багато думок. Малларме не вкладає у свої слова ніякої думки; в них тілько покревні йому душі можуть відчувати ті самі таємні вібрації чуття, які були у автора при писанню віршів; для загалу вони попросту ляпанина без ніякого значіння. Він не хотів промовляти ані до розуму, ані до уяви, але хотів тілько – як сам признавав – при помочи певних звуків і слів сугерувати читачеви вражіння і образи, не називаючи їх по імени, бо "в поезії все мусить бути загадкою"" [13; с.68].

Незадоволення символістично-імпресіоністичною недомовленістю вихлюпувалося в осудливих відгуках. Так, 1900 р. український критик роздратовано фіксує у творчості Станіслава Пшибишевського жанрову дифузійність, композиційну фрагментарність, тематичну відцентровість: "Твір Пшибишевського – се не новела і не поезія в прозі, не філософія і не наука, хоча має із усього потрохи. Є тут шматочки оповідання, сценки, немов моментальні фотографічні знімки, котрі могли би робити враження, якби автор на хвилечку дав спочити уяві читача і зосередитись на них, але котрі, міняючися з шаленим поспіхом, мигаючи і блимаючи, тільки мучать нашу уяву і не дають їй нічогісінько тривкого. Є тут проблиски настроєвої лірики, проблиски щирого чуття, але знов-таки переривані безтямною і абсурдною фразеологією, в котрій нормальний чоловік ані зрозуміти, ані відчути не може нічого" [12; т.32; с.32]. Звернімо увагу, що відразу ж озвалася й Леся Українка, вказавши на можливість змістовного прочитання екстравагантної імпресіоністики Пшибишевського: "...його свідома нелогічність думки і зумисна незв'язаність образів, як цього вимагає запозичена від декадентів і частково від імпресіоністів теорія, нагадують безумство Гамлета, про котрого ні діючі особи драми, ні читачі, ні критики не можуть упевнено сказати, чи було воно позірним, а чи справжнім" [11; с.117–118]. Лесине трактування незвичної манери талановитого польського імпресіоніста сприймається немов своєрідна корекція до жорсткої Франкової оцінки, чи не так?

Loading...

 
 

Цікаве