WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Каїн: художня інтерпретація образу в поемах І.Франка - Реферат

Каїн: художня інтерпретація образу в поемах І.Франка - Реферат

Щасливе життя з Марією не змінювало бунтарських думок Демона-Каїна, тому вона признається, що не любила його, а лиш виконувала "без охоти" "волю Бога непреложну". Марії "гидко" і "тривожно" було жити з убивцею. Вона забирає з собою юнака-Авеля і "два янголи" здіймаються у синю вись, що відкрилась для них. "А на землі лишився Демон, щоб Революцію творить" [2; с.24] – такий фінальний акорд поеми В.Сосюри.

Детальний аналіз перипетій твору дає змогу зробити висновок про оригінальність Сосюриної інтерпретації образу Каїна та про її новаторські аспекти. Так, щодо історіософічного аспекту інтерпретації, то потрібно зауважити, що поет використовує сучасну йому концепцію походження людини, зокрема, позитивістську, вдало синтезуючи її з біблійною. Первісна людина, названа позитивістами й матеріалістами троглодитом, у Сосюри має, очевидно, також божественне походження. Спочатку Адам, а потім Каїн мають зовнішні ознаки того ж таки троглодита. До троглодитів іде проклятий Каїн, щоб зробити їх своїми спільниками ("Десь плем'я є таких як я, там за далеким небокраєм..."; "Ось круг багаття троглодити сидять" [2; с.19].

Про використання українським поетом позитивістської концепції та її вдалий синтез із біблійною свідчить ще низка епізодів з поеми, наприклад, опис Едему ("Ходили тигри, горді й рижі, й між ними – вівці, й звірі хижі їх не чіпали [...]. Літали ящури крилаті..." [2; с.8]); місця пристановища Адама й Єви ("І от прийшли Адам і Єва до моря грізного, як гнів... Земля гула од рику й реві, і ліс так пристрасно шумів... Так гаряче було... На вії їм попіл сипався, як сніг... І бронтозаври довгі шиї тягли з покорою до них... Були голівки в них маленькі... Десь близько мамонти паслись... Хтось тятивою туго дзенькав, мисливський ріг гримів у вись..." [2; с.11]) тощо. Фактично дві названі концепції ніби співіснують у творі, але натяку на те, що троглодит походить від мавпи (згадаймо хоч би історіософічні твердження М.Грушевського) у Сосюриній літературній інтерпретації немає. Щодо антропологічних ознак першолюдей (троглодитів), то поет створює надзвичайно цікаву метафізичну концепцію, якою намагається "примирити" (синтезувати) індоєвропейську циклічну періодизацію людського життя (використану в містерії Байрона), біблійні та позитивістські пояснення походження людини. Так, Демон – представник, очевидно, попередньої неземної цивілізації, зображеної Байроном уже як віджилої, правда, земної, а біблійний Адам має в інтерпретації В.Сосюри антропологічні ознаки мавпоподібної істоти. Такий синтез (нехай і художній) в апогеї панування матеріалістичного світогляду як диктаторсько-державного – надзвичайно сміливий крок з боку В.Сосюри.

Та найважливіше, на нашу думку, досягнення Сосюриного твору в тому, що генеалогію революцій він, безпосередній учасник революційних подій в Україні, не може пояснити ніяк інакше, як з метафізичних позицій. В образі Демона-Каїна поет на перше місце вивів бунтарську природу його світосприйняття, вихідною позицією якої є заздрість. Демон заздрить могутності й невичерпному творчому потенціалу Бога, його першості у всьому. Звідси й походить причина його заздрості Творцеві, яка переростає у ненависть як домінанту світосприйняття. Каїн уже генетично успадковує батьківські риси і в цьому не провина Бога, на якого хоче звалити своє ненависництво вбивця, а його батька – Демона.

Бог же в Сосюриній інтерпретації намагається всіляко повернути у силове поле істинного (природного) світосприйняття Демона-Каїна. Перший представник із новоствореної земної генерації має в інтерпретації українського поета далеко не привабливі зовнішні риси троглодита. Та він має шляхетні серце й розум, що не дають диким пристрастям взяти гору і здійснити самосуд над життям іншого господнього творіння, якими б не були його попередні вчинки. Тому Адам у приступі ревнощів не вбиває Демона чи Єву під час їхнього кохання. Він фактично покладає право оцінювати їхні дії вищій силі, що створила їх. Непротивленням злу Адам отримує перемогу над Демоном (тут згадаймо знову вище цитовані слова з Христової проповіді). Своєю "слабістю" він стає сильнішим за гордого бунтівника і в нагороду за це з волі Божої перемагає Демона, одержавши його красу. Отож, коли Демон отримав прекрасну зовнішність задарма від Бога, то Адам заслужив її, а, точніше, – виборов своєю покірністю.

Далі у творі спостерігаємо своєрідний "божественний експеримент". Бог намагається повернути у своє силове поле нащадка Демона, ніби виправляючи допущену колись помилку: дар надзвичайної краси одному зі своїх ангелів, яка, здавалося б, і стала причиною його бунтарства. Та насправді у підтексті Сосюриної інтерпретації спостерігаємо неабияку обізнаність й прозорливість Бога у подальших шляхах першолюдей і загалом всього людства. "Божественний експеримент" – це лише "наочна" ілюстрація первинності духовного над матеріальним. Ніякі зовнішні матеріалізовані прикраси чи їх позбавлення не впливають кардинально на зміну внутрішнього світогляду бунтаря-заздрісника. Лише глибоке усвідомлення деструктивності мислення щодо Господнього задуму (покаяльний шлях, який пройшов Каїн у Франковій інтерпретації) могли б допомогти Каїну виправити вже у своєму житті помилки Демона-батька, котрі вже стали генетичними. Та Каїн їх не виправляє, а примножує, вбиваючи свого брата. Він з демонічною легкістю хоче одурити навіть самого Бога, стверджуючи, нібито вбив брата з любові, з таких собі "благих" намірів піклування про ближнього, про його подальше щастя (які близькі ці твердження до більшовицьких оправдовувальних концепцій про необхідність акцій червоного терору в ім'я любові до людей та їх майбутнього). Таким чином першовбивця людини витворює уже генетичний комплекс "демонізму-каїнства", щоб передати його нащадкам, які через тисячоліття дедалі генеруватимуть його. І пік генерування цього метафізично-реального комплексу "демонізму-каїнства" В.Сосюра змушений був пережити% це були революційні потрясіння та фашистська навала в XX ст.

Реальні історичні події першої половини XX ст. змусили В.Сосюру воскресити похований І.Франком образ "вічного" вбивці, бо вони довели, що каїнство – це світоглядний вірус, який має довготривалу складну генеалогічну основу і який дедалі потужніше прогресує під час різноманітних революційних потрясінь. Видається, що своєю поемою В.Сосюра намагався перекреслити Франкову спробу примирення Ката з Богом, а ще – заперечити Байронову літературну версію ненавмисного вбивства Авеля, бо зрозумів, що каїнство – це світогляд, деструктивний і всеперемагаючий у сучасному йому світі.

А, можливо, своєю поемою В.Сосюра хотів відповісти французькому поетові Шарлю Бодлеру, який у збірці "Бунт" вмістив вірш "Авель і Каїн". Французький поет закликав рід Каїна здійснити розправу над ситим родом Авеля, та – здійнятись "до неба і на грішну землю Бога" скинути [1; с.215]. Фінальні рядки Бодлерового вірша майже дослівно звучать з уст Сосюриного Каїна ("А потім підемо на небо і Бога скинемо з висот"). Та й сама ідея революційного роду Каїна взята, очевидно, українським поетом у французького, але інтерпретована як заперечення Бодлерівського "суду"-заклику. Український поет стає на захист "роду Авеля", самого себе причислюючи до нього. Це добре ілюструє авторська ремарка, вставлена після оповіді про молитву юнака-Авеля, якою він відреагував на вже згадувану перспективну "програму" класової боротьби на землі Каїна: "Юнак молився і руки вгору простягав... І я молився, як той юнак, і в синь дивився, але мовчала сумно вись [2; с.18]. В.Сосюра – автор поеми – почуває себе беззахисним Авелем, приреченим, як і сотні його побратимів по перу, як і мільйони його співвітчизників, на неминучу смерть від революційного кровожерливого Каїна, а, точніше, – уже його нащадків. Український поет справді увічнює образ Каїна і робить його синонімом таких понять як "заздрість", "обман", "бого-" й "людоненависництво", "бунтарство", "кровожерство" тощо.

Та найбільша трагедія В.Сосюри у тому, що він водночас намагався бути офіційним речником "каїнства", аби таким чином оминути долю приреченого Авеля.

Література

  1. Бодлер Ш. Авель і Каїн / Переклад Д.Павличка // Поезії. – К., 1989.

  2. Сосюра В. Каїн // Київ. – 1990. – № 12.

  3. Франко І. Зібр. тв.: У 50т. – К., 1976–1986.

  4. Ясперс К. Духовна ситуація часу // Читанка з історії філософії: У 6 кн. – К., 1993. – Кн.6.

Loading...

 
 

Цікаве