WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Каїн: художня інтерпретація образу в поемах І.Франка - Реферат

Каїн: художня інтерпретація образу в поемах І.Франка - Реферат

У "Пролозі" до поеми В.Сосюра дає зрозуміти, що проходить курс лікування, вживаючи заспокійливі ліки ("атропін", "люміналь"), але від них "надхнення шал" у поета "став ще дужчий..." [2; с.7]. А далі перед нами постає картина Едему. Тут і спокушає Єву Демон, що набрав подоби змія. Та не яблуком, як у біблійному переказі, спокушає він її, а "вони друг в друга увійшли", тобто стали коханцями. "В пориві дикої жаги" "він скинув образ мудрий змія" [2; с.8], і перед Євою постав красень-мужчина. В еротичному захопленні, яке пристрасно й досить розлого передав В.Сосюра, Єва починає порівнювати Демона з Адамом. "Той волохатий, вузьколобий і замість носа – дірки дві... Люблю тебе, а він – худоба, не виклика в моїй крові такої щасної нестями" [2; с.9]. Порівняння в очах й у крові збудженої Єви не на користь Адама, який застає коханців, та ні шуму протестуючого раю, ні його кроків вони не чують. Першочоловік-"худоба" поводиться шляхетно і стримано: "Затис у серці чорну журу цей, Богом даний чоловік бездушній Єві" [2; с.9] й пішов. Яким не довгим був "сон" кохання, – він усе ж скінчився. Єва дізнається від Бога, що за зраду вона не отримає вже душі й її прогнано з раю, а ще вона "запліднена Проклятим" – "І здійме руку брат на брата, уб'є молодшого твій син..." [2; с.10]. Та не про свою майбутню долю й долю майбутніх синів думає Єва – вона просить Бога повернути їй коханця і поблагословити на дорогу. Останнє прохання Бог виконує зразу ж, а перше – також, але в інший спосіб. На дорозі вигнання Єва враз бачить "усміхненого Адама, мов із проміння". Від нього вона дізнається, що "Бог великий" її "простив і душу дав" [2; с.10]. А Адам, перемігши змія, отримав подобу Демона – він став красенем. Тепер нестримно Єва любить вже його. Вона не шкодує за втраченим "раєм", бо "Раєм" для неї став Адам з красою Демона.

У "Пісні першій" дізнаємось про народження "Демона синка". Він прийшов у світ "о другій ночі" (українська північ). Зовнішньо він схожий до колишнього Адама, але "жовті очі", що виблискують "давнім гнівом", нагадують про його справжнього батька, правда, уже безкрилого. "Кошлатеє та злісне" новонароджене дитя зразу ж кусає матір – спочатку за руку, а далі й "за грудь". Адам здогадується, що "маленя" хоче їсти, й дає йому мишеня, від якого воно досить скоро "не залишило" "навіть кісточок". Земний первісток отримує ім'я Каїна, бо "їсти ж: "кай" в Едемній мові". Так він і зростає, здираючи "шкіри із пацюків" та поїдаючи мишей [2; с.12].

Повною протилежністю до Каїна народжується й зростає Авель. Очі його наповнені "сяєвом", "усмішка радісна і щира, як у дорослого", зовнішньо він схожий на теперішнього Адама (тобто колишнього красеня-Демона), "не кусає грудь у мами" й "не вищить, мов ласка та"... Згодом він стає струнким, тихим, мрійливим юнаком, "неначе крила за плечима, щоб керувать у вись політ, тремтіли в нього..." [2; с.10].

"Покірний син і брат примірний", що "жив, неначе і не жив", часто дорікає Каїну за його жорстокість "із живим". Первісток пояснює свою лютість до звірів нелюбов'ю до всього "живого й красивого", бо "сам він обличчям на мавпу схожий", тому й полює звірів, що їх немов лякає його рябе лице [2; с.13].

Драматизм Сосюриної оповіді зростає, коли поміж братами стає "Вона" – небесна, крилата Марія. Першим помітив її Каїн, але вона – "жадана, рідна і крилата" – часто снилася й Авелю. І коли та з'являється між братами, то перевагу надає Авелю, через якого давно вже не знає спокою, до якого й прилетіла з "любов'ю неземною". Каїна вона ж проганяє, бо її лякає його чорнота, жовті очі, "душа темніша ночі, як думи демонів в аду..." [2; с.14]. Тактовний Авель просить пояснити досить жорстку поведінку небесної коханої-гості. Вона дає відповідь: "Він заважав з очей твоїх кохання пити. Втрьох – це гріх. В його душі якась тривога, летить униз він, а не ввись..." [2; с.15].

Небесна незнайомка називає своє ім'я – Марія. Далі з'ясовуємо, що в небі багато таких Марій і всі вони не схожі одна на одну. Вони розмовляють очима, люблять – "очима теж", у крилах у них не кров, а "сонця спів", і всі – "з проміння" [2; с.15]. Авель захотів бути таким же. Марія повідомляє йому, що скоро він стане таким. Авель прагне обняти кохану, але "Вона ж над ним знялась, і полетіла, і в небі зникла як міраж..." [2; с.16]. Каїн вбиває Авеля, тепер останній може навіки поєднатися з Марією. Бог проклинає Каїна, але той, просячи в Бога пробачення "за рук раптовий гнів" [2; с.17], виправдовується, що вбив брата з любові, тому докір його душу не тривожить. Він спостерігав сцену між закоханими й вирішив допомогти Авелю обійняти Марію.

Каїн готовий вирушити в дорогу, щоб іти до людей, зовнішньо подібних на нього. Але в траві він побачив дитину, яка дуже швидко зростала. У ній він упізнав убитого брата. Авель і Марія повідомляють Каїну, що це їхній синок, і він повинен стояти "знаком вічного докору в очах вбивці" [2; с.18]. І тоді з його уст зринають тяжкі прокляття "коханцям раю". Він ще раз виправдовується, що вбив брата з любові, аби закохані за нього "слово Богу сказали" й Він би його простив. Таким чином Каїн знову хотів стати ангелом, щоб очі Марії сіяли і йому. Каїн вважає себе не винним у тому, що його "дух "чорніший ночі" і за "докори вічні знову" виголошує цілу перспективну "програму" класової боротьби на землі, своєрідний каїнівський "апокаліпсис":

О кати

Ви батька кинули в безодні,

й повстанців зоряні рої

зчорніли в муці... Від сьогодні

ми оголошуєм бої

на всіх планетах вам, о чисті,

в чиїх очах думки нечистії

Я – знак майбутньої доби.

Ви опромінені любов'ю,

Та в жилах вам немає крові,

модернізовані раби

розпусти тонкої, що буде

між рицарів і буржуа

печаттю розладу, де груди

сховає хутряне боа,

де ніч і день в червивій каші

вони тонутимуть, як тля...

їх зненавидить вся земля, –

й підуть на гній нащадки ваші,

в ніщо од залпів огневих

моїх нащадків дорогих...

стане світ, як повна чаша! [2; с.18].

Збунтований Каїн кличе за собою юнака шукати плем'я таких, як він. Вбивця стверджує, що "сумління докори страшні" "вбили спокій" його і він змінився: з жорстокого став добрим. "Але добру я ціну знаю, тому я й добрий не для всіх", – проголошує Каїн і збирається вести боротьбу "за зорі Раю", який він "чує" тут – на землі. Вбивця у своїй візії бачить, як "Ударить час всесвітній бою, і заклекоче все в огні..." Він вірить у перемогу своїх спільників, яких окреслює як "земний мред", і визначає кінцеву мету боротьби: "А потім підемо на небо і Бога скинемо з висот" [2; с.19].

У "Пісні другій" дізнаємося, що в боротьбі Каїн відвойовує бранку, в яку закохався ("він земну, а не крилату, всім ніжним серцем полюбив"), називає її Марією і просить юнака полюбити її, як і його (Каїна). Коли після сну Марія приходить до тями, дізнаємося, що вона також покохала Каїна. Та нове випробовування чекає на вбивцю: в печері він побачив розтерзаних левом Адама й Єву. Тепер подих смерті викликав громи в душі Каїна ("Плач, мов грім, рвав дужі груди, мов на клоччя").

В "Епілозі" дізнаємося про щасливе життя Каїна й Марії. У "Пісні Авеля" звучить туга за садами Едему, "що пропали за чужі гріхи". Юнакові важко жити з Каїном, бо з ним змушений молитися "на тотема", якого зробила Марія з чорного каменю і в якого "очі, як ножі", "лице журбою віє, не схоже до людських облич", "чорні й гострі крила, немов летить він з неба в тьму" зі страшною в польоті силою та бажанням слави. У "Пісні янголів" вчуваємо спробу заспокоїти "ніжного й вразливого юнака" [2; с.22–23].

Та в заключній "Пісні Каїна" першовбивця знову демонструє свою богонепокірність. Він виявляє впевненість у тому, що разом з однодумцями відбере у Творця його силу ("У нього блискавки? Нічого. У нас і мозок, як стилет. В Едем ми знайдемо дорогу, ми знайдемо блискавок секрет" [2; с.24]). Каїн пишається своїм "крилатим" "татком" за те, що той оголосив Богу війну. Він навіть запитує себе: чи часом сам він не Демон? Та відповідь для нього не надто важлива, адже в нього безсмертя на чолі, він "запліднив красуню раю", і Бог не прогнав його з землі. За одним лише шкодує Каїн – за тим, що Бог відібрав у нього красу Демона ("Бог лиш одно зумів зробить: віддать красу мою Адаму і в лоні Єви наділить мене Адамовим обличчям..." [2; с.24]).

Бог повертає Каїнові красу, що стала фактичною причиною братовбивства (бо нею він наділив Авеля), і крила. Він обіцяє змити з нього пляму прокляття, щоб вбивця міг продовжувати оголошену ним війну з Богом. У фіналі Каїн стає Демоном – "крилатим" і "прекрасним, як завжди" [2; с.24].

Loading...

 
 

Цікаве