WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Каїн: художня інтерпретація образу в поемах І.Франка - Реферат

Каїн: художня інтерпретація образу в поемах І.Франка - Реферат

Франко дуже вдало зобразив психічний перелом у фанатично-ненависницьких думках убивці. Коли ненависть довгий час була фатумом думок і вчинків Каїна, а це, очевидно, було своєрідним силовим полем бунтівних ідей Люцифера, то після перших найменших спроб Каїнового примирення (а їхню передумову Франко дуже вдало пов'язав зі смертю дружини братовбивці – його своєрідного земного "ангела-хоронителя") він немовби потрапляє у силове поле Господнього поклику. І марево раю (одна з перших ознак поклику до примирення між Творцем і згорділим творінням) з'являється саме в той час, коли Каїн стає пустельником. Пустельництво – один з найпоширеніших методів духовного очищення людини, що набрав свого часу особливого значення в християнському світі як своєрідний ритуал наближення до Бога. У пустелі багато часу проводить Іван Хреститель. Неодноразово постить у пустелі й сам Ісус. Пустельницький спосіб життя вестимуть і послідовники вчення Христа.

Силове поле Господнього поклику щоразу посилюється. Каїн бореться з ним, але не в силі встояти від спокуси побачити рай. Та поклик цей теж має свої межі. Франко вдало й переконливо передав кульмінаційну точку метафізичної боротьби за Каїнову душу:

Мов слабий в гарячці

Якусь безумну почуває розкіш

У власних ранах ритись, так і Каїн

Не міг від того виду відірватись,

Що все нутро його бентежив, в серці

Клубами піднімав кипучу злість,

Розпуку й жаль. Здавалося йому,

Що півдуші в нім гнівно рветься пріч,

А пів без пам'яті, мов нетля в жар,

Летить туди, до брам хрустальних раю [3, т.1, с.274].

У Каїновій душі перемагає потяг до світлого, гармонійного життя, до того життя, яке було закладене Творцем на зорі людства. Та гріх батьків позбавив його шансу увійти в це життя, а братовбивство височезним муром відгородило навіть думки Каїна від мрій про повернення до райського життя. І ось у пустелі незрозумілий потяг покликав його ще раз побачити рай ("Щось тягло його Туди..." [3; т.1; с.275]).

Долаючи надзвичайно важкий пустельний шлях, Каїн все ж добрався до раю. Він отримав частину нагороди за те, що відповів на Господній поклик. Вона полягає не у тому, що він побачив рай ("здобути" рай – це важке й виснажливе завдання ще чекає на нього попереду), а в перших митях спокою у душі, що настали після братовбивства:

Якимсь немов спокійним чувся Каїн,

І перший раз по смерті брата він,

Як те дитя до мами, притулившись

До зимної стіни, заснув сю ніч [3; т.1; с.277].

Та миті спокою швидко минають. Каїн ще не завершив свого покаяльного шляху. Уночі його душу терзали страшні сни, і в ранці він став ще нещаснішим, ніж був досі. Намагання проникнути в рай виявилися даремними. "Інколи / Він намагавсь молитись, але з уст / Його гордії, богохульні речі / Лились" [3; т.1; с.278]. Отож боротьба у душі Каїна тривала. Та все ж він опановує власну гординю і з його уст зринає до Бога щира молитва-прохання: "Хоч здалека заглянути у рай! / Хоч оком скинути на се дідицтво, / Котре навіки вічні я утратив! [...] / А там нехай ідуть всі муки й кари, / Які судилися мені!" [3; т.1; с.278]. Чекання відповіді з неба виявилося даремним. Каїнові здається, що його голос "проклятий" й до Бога не доходить" і в цьому він вбачає власну вину. Це апогей Каїнового каяття. З богоборством покінчено. Воно даремне, бо Господь не чує голосу вбивці – голосу ні проклинаючого, ні покаяльного.

Самоусвідомлення волі вибору власного шляху, яке дав Господь людині, різко змінило психічний стан Каїна. Тепер немає потреби нарікати на метафізичний світ і просити в нього допомоги, а потрібно робити знову власний вибір. І він його зробив: пішов самостійно шукати "...вихід десь у тій стіні, / Куди прогнав Бог батька мого з раю" [3; т.1; с.278]. Метафізичне Каїнове мислення змінилося на раціональне. Та метафізичний аспект Франкової інтерпретації образу Каїна ще незавершений, якраз тепер він набирає свого апогею у подальшій містичний площині осмислення взаємостосунків Бога й братовбивці.

Гора, яка трапилася на шляху пошуку Каїном виходу з раю, – це також своєрідний метафізичний дарунок провидіння для сповнення молитви-прохання Каїна, якої, як йому здавалося, Бог не почув. А ще за те, що "...Каїн вже не піддававсь розпуці, / Не кляв, не рвався", хоч "Чув він, як зневір'я, / Мов та гієна, здалека кружило / Вкруг нього й дух морозило йому. / Та він усеї сили добував / І гнав сю темну змору геть від себе, / І йшов, і йшов" [3; т.1; с.279]. Каїн поступово отримує перемогу над метафізичною богоборницькою силою, яка колись спрямувала його на гріх гордині й братовбивства.

Нові перешкоди вимагали нових зусиль, але Каїн знову добровільно долав їх. І ось з вершини гори він – "Скелет нужденний, ранами покритий, / Продроглий весь і ледве що живий" – побачив "величний, ясний "город божий" [3; т.1; с.281–282]. Мить оторопіння й розчарування охопили Каїна. Вимріяний рай, за втрату якого у Байроновій містерії Каїн так ненавидів батьків і в обох творах (Байрона й Франка) зневажав Бога, виявився лише власною ілюзією першого нащадка людей. Каїн очікував побачити матеріальне благополуччя й відчути внутрішню гармонію безсмертя, але в очі кинулось те, що "Пусто скрізь, / Лиш дерева самотні сумовито / Шепочуть листям та квітки чудові / Хитаються на стеблах. А крім них, / Ані душі живої, ані звука" [3; т.1; с.282].

В апогеї Франкової художньо-метафізичної інтерпретації зображення довгоочікуваної містичної картини раю може розчаруватись і читач: райський пейзаж це звичний, далеко не найкращий земний. Здавалося б, Байрон перевершив українського поета метафоричними прийомами при зображенні картин пекла, які Люцифер розкрив перед Каїном. Вони справді метафізичні, створені уявою автора, що намагався синтезувати сучасні йому досягнення історичної науки, астрономії, а найбільшого ефекту досяг завдяки вмонтуванню у свою художньо-історіософічну візію минулого людства індоєвропейської міфологічної оповіді про циклічну періодизацію людського життя. Згідно з нею людство ділилося на окремі роди (поріддя), що змінювали один одного.

У європейських художніх джерелах циклічну періодизацію зафіксували, зокрема, давньогрецький поет Гесіод у поемі "Роботи й дні" й давньоримський поет Овідій у поемі "Метаморфози". Ось як у перекладі І.Франка з уст Байронового Каїна звучить один із епізодів візії пекла:

Що се, ті тіні

Огромні вколо мене? Не такі вни,

Як ангели, що раю брам пильнують,

І не такі, як чоловік, як Авель,

Адам, я, сестри й діти наші. Прецінь

Подоба в них, коли не людська

Й не ангельська, то щось таке, що

Не ангел, але вище від людей,

Величне, повне сили і горде,

Хороше, хоть і дуже дивовижне.

Таких істот не бачив я. Нема в них

Крил ангельських, ні людського лиця,

Ні форм звірячих, ні нічого такого,

Як нині ще жиє. А все ж вни сильні,

Хороші, рівні найсильнішим

І найкращим з жиючих, хоть до них

Так неподібні, що не смів би-м звати

Живими їх [3; т.12; с.599].

І.Франко, який також не був байдужий до метафізично-екзотичних сцен у своїй поемі (це красномовно ілюструють описи звірів-химер, що стережуть дерева знання й життя), пейзажем раю стверджує думку, що за зовнішніми ознаками наша земля не поступається нічим раю, тому даремною є мрія людства про пошуки екзотичних райських країв. Рай чи пекло буде на землі – це залежить від самого людства. І подальші глибоко історіософічні візії Каїна ілюструють цю думку українського письменника-мислителя.

У наступних сценах поеми інтерпретація образу Каїна зазнає глобального розширення: з егоїстичного богоборця й братовбивці він перетворюється на філософа, що глибоко мислить над проблемами життя й знання, а далі, збагнувши, що джерелом життя є "чуття", "великая любов", він знаходить довгоочікуваний рай у своєму серці. "Значить, і джерело / Життя ми маєм в собі, і не треба / Нам в рай тиснутись, щоб його дістати! / О Боже мій! Невже ж се може бути? / Невже ж ти тільки жартував, як батько / З дітьми жартує, в той час, як із раю / Нас виганяв, а сам у серце нам / Вложив той рай і дав нам на дорогу" [3; т.1; с.288].

Апофеозна сцена Каїнового примирення з Богом – найвищий вияв метафізичного аспекту Франкової інтерпретації образу Каїна. Вона носить характер містичний: Каїнова душа безпосередньо поєдналася з Богом. З богоборця Каїн перетворився на палкого прихильника Творця. Хоч, зауважмо, ніякого покаяльного монологу Каїна про Авелеву смерть ми так і не дочекались. Та гріх спокутувано: Каїн – щасливий. Але пристрасному Каїнові замало Господнього прощення – тепер він хоче відвернути своїх нащадків (усе людство) від повторення зчиненого ним гріха. Каїнове мислення стає історіософічним. Він прагне стати спасителем – месією, а, отже, в історичній перспективі взяти на себе функції Христа. В апофеозне щодо мудрості й доброти Творця "одкровення" Каїна знову вкрадається довготривале його богозвинувачення. У стані афекту, сам того не усвідомлюючи, він знову докоряє Богові. Цього разу за людську слабохарактерність: "Страшні, / Могучі ти покуси їм, о Боже, Порозставляв в дорозі, а слабою / Натуру їх вчинив!" [3, т.1, с.288]. Та у Байроновій інтерпретації образу Каїна саме його під впливом ідей Люцифера спроба вивільнитися від опіки Бога й стати сильним й привела до богоборства й братовбивства (Каїн: Які ж ви? Люцифер: Вічні. Каїн: Щасливі ви? Люцифер: Ми сильні. [...] Люцифер: Я тим хтів бути, що тебе створив...). Каїн ніби намагається виправити помилку Творця й навернути на праведний шлях людство, але знову забуває, що саме він услід за Люцифером повів людство шляхом крові. Отож, месії з Каїна не виходить. І хоч І.Франко мав намір зробити з образу Каїна образ Христа, та об'єктивні норми навіть художньої інтерпретації образу вбивці не дозволили йому піти шляхом святотатства.

Loading...

 
 

Цікаве