WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Каїн: художня інтерпретація образу в поемах І.Франка - Реферат

Каїн: художня інтерпретація образу в поемах І.Франка - Реферат

Реферат на тему:

Каїн: художня інтерпретація образу в поемах І.Франка

та В.Сосюри

У статті "Духовна ситуація часу" Карл Ясперс зауважує: "Специфікою нового є з часів Шіллера розбожнення світу. На Заході цей процес здійснився з такою радикальністю, як ніде [...]. Великі дослідники природи XVII і XVIII століть залишалися віруючими християнами. Але коли врешті-решт сумніви усунули Бога-творця, замість буття залишився лише механізований образ, який пізнається природничими науками [...].

Це розбожнення – не невір'я окремих людей, а можливий наслідок духовного розвитку, який в цьому випадку і справді веде в ніщо. Виникає відчуття ніколи раніше не зазнаної порожнечі буття, в порівнянні з яким найбільше радикальне невір'я античності було захищене повнотою образів ще збереженої міфічної дійсності" [4; c.106–107].

Європейська художня література з того часу, зокрема, через інтерпретацію т.зв. метафізичних сюжетів (спочатку античних, а пізніше й біблійних), часто надто поквапливо робила свій неабиякий "внесок" у процес "розбожнення світу". Таким чином вона обрубувала коріння, на якому трималася, – містицизм. Хоч, як не дивно, робила це з певним метафізичним завзяттям: забираючи в Бога право керувати власноствореним світом, як у такого, що робив це недосконало; віддавала це право надмірно гордій, самовпевненій людині, тій, яку можна окреслити як революціонера. Надто часто у цій літературі з'являються образи "великих" богоборців: спочатку Прометеїв, а далі й Мефістофелів, Люциферів, Каїнів тощо. Отож вироблена тривалим часом дидактична система моральних цінностей у Європі через міфологічні – спочатку античні, а пізніше біблійні – символи й алегорії почала втрачати своє значення. Спричинилася до цього процесу й Байронова містерія "Каїн".

Написанню Франкової легенди "Смерть Каїна" передувала саме Байронова містерія, яку український письменник переклав рідною мовою і яка поруч з переказами біблійним та апокрифічним про Лемеха лягла в основу його інтерпретації Каїнового гріха. І.Франко, очевидно, мав намір здійснити своєрідне продовження Байронової містерії й по-своєму витлумачити не тільки міф про Каїна, а й внести власну думку в інтерпретацію його англійським поетом. Для втілення цих проблем поет у своєму художньому осмисленні синтезував декілька аспектів. На нашу думку, найголовніші з них – метафізичний, філософський, історіософічний та біографічний.

В основу Франкової інтерпретації ліг кримінальний сюжет (згідно з міфом – перший на землі), але поет, розв'язуючи в поемі глобальні проблеми свого часу та історії людства, фактично проігнорував цим аспектом тлумачення. Байрон зробив ненавмисним вбивство Авеля Каїном, таким чином проклавши дорогу до його виправдання. І.Франко ж обмежився згадуванням на початку свого твору про "ненависність" Каїна до всіх людей, "Бо в кожному лиці людськму бачив / Криваве синє Авеля лице – / То в передсмертних судрогах, то знов / З застиглим виразом страшного болю, / Докору й передсмертної тривоги" [3; т.1; с.270], та ще в декількох місцях згадав Каїнову жертву, зокрема, коли мова йшла про дружину Каїна, що єдина до кінця свого життя намагалася підтримувати в чоловікові згасле почуття любові в найтяжчі часи життя. Та вона нагадувала Каїнові про Авеля, тому той ненавидів її й гнав геть від себе.

У поемі Франка йдеться про Каїнову спокуту, отже, читач повинен би знайти в ній глибокофілософські покаяльні роздуми першовбивці, передусім, про свою жертву, але їх у творі немає. Каїна тривожать глобальніші проблеми – метафізичні, філософські, історіософічні... У своїй візії майбутнього він бачить масові кровопролиття, отже, кров Авеля – це крапля в морі тої крові, що має ще пролитись на землі. Сама ж жертва лежить, "...немов дитя, / Вколисане до сну, простягши руки, З лицем спокійним, ясним, на котрому, / Здавалось, і по смерті тліла ще / Несказана утіха і любов" [3; т.1; с.294]. Погодьмося, є якась алогічність у такому перебігу Франкової інтерпретації.

Беручись тлумачити злочин (а Каїн здійснив злочин, при тому найстрашніший – братовбивство), інтерпретатор повинен зайняти певну особисту позицію щодо факту злочину – або ж він підтримує звинувачення злочинця, тобто виконує певну прокурорську (звинувачувальну) функцію, або ж стає в обороні його, тобто виступає як адвокат (захисник). Для того, щоб бути послідовним та логічним, а отже, – об'єктивним, інтерпретатор повинен будувати свої висновки на певних усталених традиціях, нормах, законах незалежно від того, яку позицію він обере – прокурорську чи адвокатську. Це ж стосується й художнього тлумачення факту злочину – воно не виняток з цього "правила".

Каїн – старозавітній образ, отже, судити його злочин потрібно передусім за моральними нормами того часу. А оскільки вони на зорі людства визначалися лише Господньою волею, то Каїн отримав свій присуд з уст самого Творця – так засвідчує Біблія. Але про останні хвилини життя братовбивці у ній нічого не сказано. Отже, це дає простір для інтерпретації, яким і повинен скористатися український поет. Франко, як і Байрон, не ставив за мету написати історичний твір, а мав намір використати староєврейський сюжет для інтерпретації проблем, що тривожили його та сучасну йому спільноту.

У "Замітках перекладчика" І.Франко наголошував на двох аспектах розуміння Байронової містерії "Каїн": психологічному й історичному. Та уважно вчитавшись у них, можемо зрозуміти, що І.Франко передусім наголошував на певній автобіографічності твору англійського поета. Він навіть намагався захистити чи, точніше, – зрозуміти досить-таки помітне богоборство Байронової містерії. Але, можливо, з етичних міркувань, а, можливо, за браком фактів І.Франко не називає усіх психологічних причин, що спонукали англійського поета взятися за інтерпретацію образу, який фактично переслідував його. Це добре зробив французький письменник та літературознавець А.Моруа в біографічному романі "Байрон". На щастя, ні кровні вбивства у родині, ні співжиття зі зведеною напівкровною сестрою, ні безпосередня участь Байрона у збройних повстаннях тощо, здається, не тривожили особисто українського поета. Але ці та інші життєві вчинки переслідували англійського. Він, як і його Каїн, намагався завжди бути першим, сильнішим за того, яким бути, як він вважав, прирік його Бог.

І.Франко не мав досвіду вбивства, тому й стає зрозумілим, що розвивати кримінальний аспект інтерпретації образу Каїна було б справою досить безуспішною й навіть невдалою. Знання апріорі аж ніяк не стали б у пригоді для такої роботи. Взяти на себе захисну функцію в інтерпретації вчинку Каїна й виступити в ролі модного тоді в Європі богоборця письменник також, як дізнаємося з уважного прочитання поеми, не мав наміру. То що ж примусило тоді І.Франка використати для інтерпретації власних ідей не зовсім вдалий для нього образ Каїна? Відповідь на це питання спробуємо знайти, розглянувши метафізичний аспект Франкової інтерпретації образу Каїна.

Коли Каїн поховав у печері сестру-дружину, життя стало для нього непосильним. Йому належало випити ще болючіший, ще нестерпніший келих покути – самоту. Каїн пішов у пустиню, але "Куди б не йшов він, де б не завернув, / Усюди сум однакий, самота / Однака і однаке горе люте!" [3; т.1; с.272]. Та враз перед блукальцем Каїном виринає марево раю. Тяжкі прокляття зринають з уст блукальця: він проклинає рай за власне прокляття, що зробило нестерпною його долю й покарало бесмертям, якого так прагнув Каїн у Байроновій інтерпретації.

Каїн терпить важкі психічні й моральні муки, причому це муки не каяття, що було б природним у його ситуації, а – ненависті. Муки ненависті за те, що Господь на зорі людства дав людині почуття гармонійного життя – раю, але, на думку страждальця Каїна, сам же й позбавив людину цього раю. Такі думки в Байроновій інтерпретації навіяв Каїнові Люцифер. З такими ж думками страждає Франків Каїн у своїх блуканнях пустелею:

То рай! Гніздо утраченого щастя,

Що, наче сон, майнуло і пропало!

То джерело безбережного горя,

Що так пристало до людськго роду,

Мов власна шкура пристає до тіла,

Що, поки жив, не вирвешся із неї!

Проклятий будь ти, привиде зрадливий,

Що лиш ятриш мої пекучі рани,

А не даєш ні полекші, ні смерті!

Проклятий будь і ти, і хвиля та,

Коли тебе насаджено, коли

Мій батько перший раз тебе побачив!

В ім'я всіх мук людських, усеї туги,

Усіх безцільних змагань будь проклятий! [3; т.1; с.273–274]

Каїн скеровує свій гнів проти абстрактного раю, відчуття якого пережити уже не встиг через гріх батьків. Та проклинаючи рай, Каїн проклинає і його Творця, і себе, хоч фактично не знає, за що проклинає й ненавидить. У його душі відбувається складний перелом: він хоче побачити те, що втратив і за що врешті-решт так пристрасно ненавидить Господа, він хоче побачити рай. Гордий і бунтівний Каїн немов зазнає перших ознак примирення з Творцем під "вагою" власної необізнаності.

Loading...

 
 

Цікаве