WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Взаємини Володимира Барвінського з Іваном Франком - Реферат

Взаємини Володимира Барвінського з Іваном Франком - Реферат

Ще в "Огляді української літератури за 1880 рік" (1881) серед того, що, на його думку, "мало б не хвилеву вартість, ... або що тільки було більш або й менше важного в торішній галицькій літературі" [14; т. 26; с.107], І.Франко згадує про "недокінчену, а під зглядом вибору предмета не зовсім щасливу повість "Безталаннє сватання" [Барвінського] в фейлетоні "Діла" [14; т. 26; с.107]. Оцінка І.Франком оповідань В.Барвінського є, мабуть, одним із поодиноких критичних відгуків на його твори. З-поміж трьох братів Барвінських І.Франко вважав Володимира найталановитішим, особливо цінував його хист публіциста, тоді ж як його белетристику оцінював як посередню.

У статті "Українська література в 1888 році" (1889), вказуючи на вбогий приріст української літератури, І.Франко відзначав, що "на сцені українського театру ми бачили в цьому році нову історичну драму Осипа та Володимира Барвінських під назвою "Полуботок" [повна назва "Павло Полуботок" – O.K.], але наскільки можна судити з вистави, ця драма, з політичних мотивів дуже обрізана цензурою, має більшу цінність публіцистичну, ніж літературну" [14; т. 27; с.269]. В газеті "Kurjer Lwowski" (3.11.1888, № 306) І.Франко надрукував рецензію на виставу за цією п'єсою. У статті, присвяченій Володимиру Барвінському, в "Історії літератури руської" О.Огоновський подав подібну до Франкової інформацію про те, що В.Барвінський мав талант до драматургії. Він, вказує О.Огоновський, зробив короткий начерк плану до згаданої п'єси, а пізніше її написав брат Осип, котрий поєднував священичу діяльність із літературною.

Начерки до драми "Павло Полуботок" належать до літературної спадщини В.Барвінського. Упродовж значного часу він планував написати історичну драму про боротьбу з Московщиною за автономію України, головним героєм якої бачив Павла Полуботка. В.Барвінський залишив, отже, згадуваний короткий незакінчений начерк плану драми та дрібні зауваги до нього, недовершену віршовану пробу діалогу між Меншиковим та Полуботком. Цим планом і скористався для написання історичної трагедії "Павло Полуботок" його брат Осип Барвінський.

Згадував І.Франко В.Барвінського і у своєму "Плані викладів історії літератури руської", складеному 1895 року. Поряд з іншими темами у VIII семестрі І.Франко запланував ознайомити слухачів із новими талантами – серед них бачимо й ім'я Барвінського.

Через три роки у критичній статті "Українсько-руська (малоруська) література" (1898), простежуючи розвиток літературного процесу, І.Франко знову згадав братів Барвінських, письменницька діяльність яких була непересічним фактом в історії української літератури. Він писав: "У другій половині 60-их років виступає на арену нова група талановитих письменників, натхнених народними ідеалами: ...Олександр, Осип та Володимир Барвінський" [14; т.41; с.86]. Та вже через десять років у "Нарисі історії українсько-руської літератури до 1890 р." (1910) І.Франко виступив із різкою критикою повістей В.Барвінського, написавши: "Безталанне сватання", "Скошений цвіт" та "Химерні любощі" свідчать аж надто часто не про талант, а про брак таланту, який від біди надштуковується публіцистичними або мнимо сатиричними екскурсами" [14; т.41; с.367]. Цю позицію І.Франка стосовно прози В.Барвінського можна пояснити хіба що особливим баченням в "Нарисі..." самого українського літературного процесу: тепер автор доволі суворо підійшов до відбору персоналій, зупинившись лише на значніших явищах в українському красному письменстві. "Нарис історії українсько-руської літератури до 1890 р." І.Франка приніс велике розчарування в літературні кола, де сподівались на глибокий науковий аналіз української літератури від ученого, якому вже належала ціла низка вдалих та цінних літературознавчих праць.

Єдиним твором В.Барвінського, що його визнав І.Франко, були "Сонні мари молодого питомця". Це оповідання критик вважав найкращим з-поміж усіх речей автора, але зазначав невисоку його вартість. У праці "З останніх десятиліть ХІХ віку" (1901) І.Франко вказав на недоліки цього оповідання, в якому "патріотичне многослів'я закриває брак дійсної психології і життєвої правди" [2; с.478]. Зауваження І.Франка, безперечно, було спричинено різним розумінням завдань літератури обидвома письменниками: І.Франкові література уявлялась реальною, він вимагав від художнього твору аналізу фактів, глибокої оцінки суспільних процесів, а не лише змалювання життя, підсиленого патріотичними нотками.

Цікавим джерелом для вивчення взаємин Володимира Барвінського з Іваном Франком є спогади Євгена Олесницького "Сторінки з мого життя". Перша частина мемуарів охоплює 1860–1890-ті рр., і саме з описів цього автора, давнього приятеля родини Барвінських, дізнаємося багато корисного про атмосферу суспільного життя в Галичині взагалі, і, зокрема, про Володимира Барвінського. Автор спогадів особливо вирізняв В.Барвінського з-поміж галицьких "народовців". Мемуаристові можна було б навіть закинути певну суб'єктивність у поданні фактів та у ставленні до окремих постатей на користь В.Барвінського, однак попри все опрацьований матеріал дає об'єктивну картину життя Галичини зазначеного періоду. Оскільки рік видання спогадів 1935, то можна ствердити, що автор мав достатньо часу для роздумів і виважених висновків, віддаючи належне як В.Барвінському, так І.Франкові.

Євген Олесницький згадував, що В.Барвінський як ідеолог "народовської" партії заохочував молодь створити свою національну організацію. Це бажання прискорювали певні політичні події, адже серед галицької молоді тривала боротьба за першість між "народовською" та радикальною течіями. Виборювання ідеологічного авторитету серед угрупувань-партій перенеслось на особистості: з одного боку В.Барвінський, з другого – І.Франко. Аби якось відволікти увагу молоді від теоретичних засад, що їх проголошувала радикальна група І.Франка, писав мемуарист, В.Барвінський наприкінці 1878 р. розпочав нову акцію – організацію студентського товариства-громади для підтримання "народовських" принципів, а особливо політичних поглядів редакції часопису "Правда". У своєму помешканні по вулиці Баторія, 24 він проводив часті сходини, розвиваючи у молоді основи українства. Ці зустрічі також мали на меті заохотити молодих галичан до літературної праці, такої необхідної для української преси. В.Барвінський зумів переконати слухачів у неможливості подальшої співпраці з москвофілами та в потребі створення власне "народовського" часопису, який би змістив "москвофільське" "Слово" з тих позицій, які воно тоді займало.

Справу з виданням нової політичної газети одноосібно вирішив ініціатор проекту В.Барвінський. Зваживши на зволікання опонентів, він заявив, що безкоштовно провадитиме видання та редагування газети, аж поки вона не набере 300 передплатників. Самопожертва В.Барвінського – відмова від адвокатської практики та згода на працю без матеріальної винагороди – вибила ґрунт з-під ніг противників газети. Щоби уникнути відкритої боротьби з "москвофільством", етимологічним правописом, "народовська" громада постановила видавати газету з підписом Михайла Коссака як редактора, а не В.Барвінського, який був справжнім українцем, прихильником фонетики, ворогом "москвофілів" та "москвофільства". З 1880 року почала виходити газета "Діло", названа на пропозицію тернопільських народовців. Її редактор (В.Барвінський) та постійний редакційний помічник (І.Белей) безкоштовно працювали над текстами і газетним матеріалом.

Вихід "Діла" був справжнім переломним моментом для галицького суспільства і допоміг зміцнити позиції "народовської" партії. Завдяки вмілому керівництву часопис поступово витісняв "москвофільське" "Слово", переконуючи своїх читачів у динамічності "народовської" партії, її бажанні причинитися до політичного та культурного поступу народу. Такому успіхові сприяла виважена тактика В.Барвінського, який постійно опікувався своїм дітищем; видання "Діла" редактор трактував надзвичайно поважно. Є.Олесницький згадував, що "в ту справу вложив він [В.Барвінський – прим. О.К.] увесь жар своєї молодої душі. Нею був він наскрізь перейнятий, незважаючи на особисті інтереси, на власну будучність, на своє здоров'я і життя" [11; с.158].

Очоливши редакцію "Діла", В.Барвінський ще міцніше утвердився як ідеолог "народовців", а українська громада називала його своїм провідником і покладала неабиякі надії на молодого правника. Широкі знання, які здобув В.Барвінський у батьківському домі, ґімназії, наполеглива самоосвіта й талант до писання зробили його професійним журналістом. Читачі газети одразу ж впізнавали навіть непідписані статті вже улюбленого автора-редактора (а В.Барвінський виступав майже в кожному номері). Серед опублікованих в газеті статей – політичні огляди польсько-українських взаємин, економічні зауваги, роз'яснення правового становища галицьких українців, урочисті промови, літературно-критичні статті. Найбільше його статей друкувалося без підпису, хоча В.Барвінський обрав собі газетний псевдонім – Римидолов. Це ще раз підтверджує безкорисливість В.Барвінського, його безмежну відданість провадженій ним справі – редагуванню першого політичного часопису галицьких українців.

Loading...

 
 

Цікаве