WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Взаємини Володимира Барвінського з Іваном Франком - Реферат

Взаємини Володимира Барвінського з Іваном Франком - Реферат

Не треба забувати, однак, що в українському громадському русі М.Драгоманов постійно і заповзято спрямовував свою діяльність на проникнення новітніх думок та ідей із Заходу в Україну. Не пропускав жодної новинки європейського письменства, цікавився вагомішими критичними та літературознавчими працями. М.Драгоманов глибше познайомив українців із культурою Європи, розпочав велике пробудження думки та працю на ниві культури; завдяки його старанням західна періодика знайомила своїх читачів із культурологічними проблемами українців. У літературі визнавав лише реалістичний напрям, із жанрів – соціально-психологічний роман. Що ж до завдань літератури, то вона, на думку М.Драгоманова, насамперед повинна мати значну соціальну функцію і стати засобом до пізнання та організації життя.

Наступним етапом у полеміці навколо поставлених проблемних літературних питань стали три листи М.Драгоманова (1875-1876) до редакції газети "Друг", підписані псевдонімом "Українець". Річ у тім, що 1875 р., після перебування М.Драгоманова у Львові, починається розрив стосунків між федералістом-Драгомановим та львівськими "народовцями". Сталося це не через якісь особисті незгоди, а лише через теоретичні відмінності та несприйняття позицій протилежної сторони – між М.Драгомановим, який, звісно, дуже багато прислужився справі пропагування українства у світі, але й водночас намагався прищепити незрозумілі ідеї в Галичині, та народовцями, котрі усіма силами протистояли драгоманівському об'єднанню української літератури для інтеліґенції з російською. У своїх публіцистичних виступах М.Драгоманов дебютував із поглядами на українську писемність як на літературу "для домашнего обихода", з теорією московської, української, галицької літератур як ланок російської літератури, спільної для всіх попередньо названих.

1875 р. "Правда" публікує статтю О.Кониського "Український націоналізм", в якій автор виступає проти драгоманівських поглядів на літературні питання. Після цієї статті дискусія навколо проблемних літературних питань на певний час ущухає. Та вже незадовго вона знов активізувалась; 1877 р. М.Драгоманов звернувся до "Правди" з відкритим листом, названим "Опізнаймося", в якому продовжував захищати свої думки щодо української літератури та шляхів її майбутнього розвитку. "Правда" не опублікувала цього звернення, та пізніше це зробив "Друг". Не гаючи часу, на звернення-лист М.Драгоманова відразу ж відгукнувся В.Барвінський статтею "Слівце до опізнання та відповідь "Українцеві"", в якій заперечував пропагований М.Драгомановим вплив російської літератури на прогресивні сили українського суспільства. "Володимир був гарячим українцем-народовцем, а тим самим противником "імпортованих з Росії чи заходу" социялістичних утопій і непереварених теорій і проти них явно виступав у "Правді" (1876-1882)" – згадував згодом Ол.Барвінський [3; с.164].

Інакше потрактував листи М.Драгоманова до редакції "Друга" І.Франко. Зокрема, у статті "Южнорусская література" І.Франко зазначав, що "эти письма сделались исходной точкой нового, радикально демократического движения среди украинской молодежи и вместе с тем началом нового развития литературы" [14; т.41; с.145]. Оскільки взаємини М.Драгоманова з І.Франком дотичні до низки питань, пов'язаних з нашою проблемою, вважаємо доцільним зупинитися на них детальніше.

Відвідини Галичини 1875 р. підказали М.Драгоманову думку створити на цих землях Австро-Угорської імперії своєрідний осідок – базу для своєї культурницької та політичної діяльності. Запізнавшись з І.Франком, М.Драгоманов відкрив собі його як особу, здатну сприймати новітні ідеї, працювати надзвичайно інтенсивно і жертовно. Окрім того, вчений зауважив рідкісний талант молодого Франка, який на той час уже мав певні свої усталені етичні та ідейні позиції. Фактично, із початком їхнього листування (зима 1877 р.) М.Драгоманов узяв І.Франка "в свою ідейну опіку і за кожну його неслухняність, [...], за його відхил від свого ідеалу він писав до нього листи "без милости"" [9; с.268].

Зрештою, сама творча спадщина І.Франка дає яскраве підтвердження того, що в ній умістився досить-таки широкий спектр різноманітних поглядів – починаючи від соціалістичних і аж до націонал-демократичних тенденцій в останні десятиліття його творчості. А крім того, М.Драгоманов зі своєю європейською ерудицією та неабияким талантом мав сильний вплив чи не на кожного тогочасного літератора. Про це згадував І.Франко: "70-ті та 80-ті роки характеризуються в галицько-руському духовному житті впливом Драгоманова. Жодна партія, жоден із видатних письменників не уникли його впливу" [14; т.41; с.87]. Можливо, саме І.Франко зазнав найбільшого впливу драгоманівських ідей, і особливо у 70-ті рр., тобто в час перших своїх виступів у царині критики.

Стосунки І.Франка з М.Драгомановим є, певною мірою, поясненням того, чому І.Франко стояв на протилежних до "народовського" табору позиціях, часто критикував його дії та "народовську" пресу, і, зрештою, літераторів-народовців.

Наступне десятиліття, 80-ті рр., знову ж таки характеризувалося різнорідністю течій української суспільної думки. Цей відтинок часу, який можна назвати бродінням думок та пробою компромісів, закінчився, за словами І.Франка, "новим угрупованням наших партійних і літературних сил". В українській літературі з'явилась нова ґенерація літераторів, яка відразу ж заявила про себе на літературній ниві. У літературне життя ці письменники увійшли з новими гаслами й нетрадиційним трактуванням літератури та її завдань.

Вісімдесяті роки стали роками важкої боротьби для І.Франка. З одного боку, це боротьба політичних угрупувань та літературних течій за першість в літературі, а з другого боку, боротьби за власне існування.

1881 р. в літературно-науковому журналі "Світ" І.Франко опублікував "Огляд літератури за 1880 р.". Не дуже cхвально відгукнувшись про стан літератури в Галичині, вказавши, зокрема, на відсутність тут літературної критики, І.Франко дорікав одному з найбільших авторитетів тогочасної літературної думки народовцю О.Огоновському за брак у його працях авторських оцінок та принципу естетичної критики.

В одній зі своїх оглядових критичних статей, що з'явилася у 80-ті р., Іван Франко дає чітку дефініцію тогочасного літературного життя: "...В найбільшій часті нашої країни, серед маси нашої нації властиво нема ніякого руху літературного. Бо коли під рухом літературним розуміти не саме тільки продукування тих чи інших писаних творів, а живу обміну думок між писателями, живі особисті зносини між ними, кореспонденцію, дискусії, різносторонні і систематичні студії над життям суспільним і взаємне поповнювання тих студій, то мусимо сказати, що на Україні, такій як вона нині є, такого життя нема і не може бути" [14; т.29; с.7–8]. Аналізуючи стан літератури в Галичині, Франко якоюсь мірою навіть сумнівається в її наявності. Його судження суворе та різке. Він докоряв галицьким письменникам за несміливість у пошуках нового, за традиційний збитий спосіб мислення, дріб'язковість тем. Як письменник широкого європейського світогляду, І.Франко добре розумів прогалини в українській літературі, хотів якнайшвидше надолужити згаяне упродовж століть. Фактично і слова І.Франка "у нас нема літератури", сказані 1880 р., якими розпочалося останнє двадцятиріччя ХIХ ст., і були спрямовані на те, щоб якось активізувати вдосконалення художнього слова.

1876 р. І.Франко публікує в календарі "Дністрянка" одне із своїх перших оповідань "Лесишина челядь", яке звернуло на себе увагу "народовців", і зокрема В.Барвінського. Якраз у цей час літератор планував для видання альманах, в якому б друкувалися твори "народовських" письменників. Так розпочав своє існування буковинський альманах "Руська хата" (1877), де були надруковані твори П.Куліша, Ю.Федьковича, Данила Млаки та інш. письменників.

Познайомившись з І.Франком, В.Барвінський інколи звертався до його оповідань, плануючи надрукувати щось подібне в "Правді", де співпрацював з 1876 р. Франко запропонував В.Барвінському оповідання "Оловець", яке саме отримало позитивну оцінку читачів. Розповідаючи І.Франкові про різні свої плани та літературні задуми, В.Барвінський відкрив намір видати цілу низку оповідань під спільною назвою "Галицькі образки". "Він [В.Барвінський – О.К.] брався змалювати те життя, яке, мовляв, він найліпше знає, життя руської інтелігенції, а головно духовенства", – писав І.Франко у "Передмові" до видання "Добрий заробок і інші оповідання" [14; т.33; с.399].

Loading...

 
 

Цікаве