WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Роль народних музичних інструментів у литовській сакральній обрядовості - Реферат

Роль народних музичних інструментів у литовській сакральній обрядовості - Реферат

Відзначимо, що, починаючи з 1987 р., після виявлення згаданого рукопису, ці псалми щорічно виконуються в Біржайській евангелістсько-реформатській церкві під час конфірмації, а також в інших церквах Клайпеди, Таураге, Шилуте.

Згідно з історичними даними, широке використання досліджуваних інструментів протягом ряду сторіч характерне також для похоронних обрядів Протестантської церкви Малої Литви. Відомий литовський історик XVI ст. М.Стрияковський зазначає, що в таких обрядах грають на довгих дерев'яних трубах – трімітасах, причому, за його спостереженням, "грають те ж саме, що і співають" [32, с. 25].

В околицях міста Біржай, де переважна частина населення належить до євангелістсько-реформатської деномінації, у похоронних обрядах і на поминках особлива роль до 1940 року належала литовським духовим народним інструментам. У самому місті Біржай вдалося записати мелодію євангелістсько-реформатського похоронного обряду, у 1930-і рр. поширену в даному регіоні у виконанні на ожрагісі [6]. Тут мелодія відзначається урочистим, величним характером. Вона часто зустрічається в Малій Литві й у інших протестантських похоронних обрядах, що свідчить про спільні риси реформатського і лютеранського мелосу.

Слід відзначити розмаїття інструментарію, що використовувався в подібних обрядах. Підтвердженням цього можуть служити зведення, опубліковані в № 9 за 1938 р. біржайського журналу "Sejėjas". У ньому організація "Radvila" говорить про необхідність створення оркестру при громаді євангелістсько-реформатської церкви. Він був потрібний для участі в релігійних святах, похоронах, поминках. Однак не вистачало засобів на закупівлю музичного інструментарію та створення оркестру. Тому редколегія звернулася до членів громади з проханням допомогти грошима і народними литовськими інструментами, що широко побутували в згаданому регіоні. Під час фольклорної експедиції в той район у 1989 р. вдалося поговорити зі старими людьми, що ще пам'ятали створений тоді оркестр, у який входили найрізноманітніші зразки музичного інструментарію – дерев'яні трімітаси, роги, ожрагіси, а поряд із ними – скудучяй, бубни, а навіть балалайки, мандоліни і гітари [6].

Велика роль приділялася тим же інструментам у Різдвяному обряді згаданої громади в околицях Біржай. Згідно зі свідченнями, отриманими від Д.Дагите-Краняускене (1907 р.н.), у містечку Немунеліо Радвілішкіс у 1920-і рр. після різдвяного урочистого Богослужіння в євангелістсько-реформатській церкві довго ще звучали дерев'яні роги, на них грали тільки заможні селяни; інструменти ці вони нікому не давали. Володіння рогом вважалося особливо престижним, певним символом приналежності до сільської еліти [6].

Інше ставлення до музичних інструментів було характерним для Великоднього євангелістсько-реформатського обряду того ж регіону. Як свідчить О.Грігайте-Шілейкене (1912 р.н.), після великоднього Богослужіння протягом цілого тижня вечорами на природі сурмили пастухи, а під їхні звуки співалися урочисті пісні, що розповідають про воскресіння Христа [33, с. 3, 7].

Важливу роль відіграють досліджувані інструменти в протестантському обряді "Surinkimai" ("Збори"). У північно-східній Аукштайтії такі обрядові збори проходили кілька разів на місяць. Одна з найстарших жительок Біржай Е.Чігіене (1898–1990) розповідала нам у 1987 році, що в дитинстві вона часто була присутньою на зборах громади, коли співалися релігійні пісні в супроводі канклеса. Після піснеспівів грали на скудучяй і дерев'яних рогах, потім читали Євангеліє, співалися пісні. А потім усі виходили в двір, і під звуки рогів, скудучяй починалися веселощі, танці. Цей обряд зберігся до наших днів. Тільки тепер, на жаль, замість рогів і скудучяй звучать синтезатори й електрогітари [див. 33, с. 3, 7].

На відміну від лютеран Малої Литви, євангеліки північно-східної Аукштайтії, у Біржайскому краї, грають на канклесі під час поминок тільки в останній вечір перед проводами померлих на цвинтар [21, с. 320].

Таким чином, думка М.Лютера про бажане використання національного інструментарію в протестантському богослужінні мала великий вплив на розвиток литовської музично-інструментальної культури. Зокрема, чималу роль відіграли в цьому процесі амбушурно-духові. Наближення до Бога за допомогою цих інструментів було однаково важливим і для обрядових протестантських свят – Різдва, Великодня, Конфірмації, і для похоронних, поминальних обрядів. Прикметно, що музичні елементи язичницької обрядовості синтезувалися зі самою суттю протестантської культури Литви.

Наприкінці дослідження зробимо деякі узагальнення. Обрядові сакральні звичаї католицької і протестантської громад Литви поєднує використання народних інструментів під час календарних свят, як-от Різдво і Великдень, на похоронах і поминках. Сліди дуже давнього походження їх яскраво проявляються у використанні в обрядах сигнальних інструментів. Оскільки це найдавніші народні інструменти, ми можемо простежити безперервність їхнього застосування впродовж усієї історії литовської етнокультури. У традиції струнних, тобто канклесів, яскраво виявляється їхнє сакральне призначення, у тому числі й роль у похоронних і поминальних обрядах. Саме в похоронних і поминальних звичаях простежується спільність використання народних інструментів у католиків і протестантів Литви. Відмінність полягає у тому, що католики використовують народні інструменти в чотирьох групах обрядових молитов (Адвент, Травневі, День поминання мертвих і під час процесій при обходженні святих місць); у протестантів народні інструменти використовуються тільки у двох обрядах (Конфірмації і "зборів").

Ці спостереження дозволяють стверджувати, що в литовській релігійній християнській культурі гра на народних музичних інструментах є найяскравішим національним елементом духовного життя.

5. Про можливість розширення обрядової функції литовських народних інструментів.

Практика використання народного інструментарію в Церкві, крім літургійного значення, корисна також із погляду збереження і навіть відтворення етнокультури народу. Відомо, наприклад [34], що сучасна ситуація характеризується незворотним згасанням народних традицій (інтонаційної символіки), руйнуванням навіть обрядової сфери (календарної, весільної). Це відбувається, перш за все, через занепад повнокровного середовища функціонування – зменшення контактів із носіями традиції, неможливість повноцінного ансамблювання. Порушена характерна для культури відносна стійкість творчого існування. Введення елементів народної музичної культури в релігійну практику дозволяє значною мірою подолати ці складності – і мелодика, й інструментарій знову опиняються в повсякденному побуті, причому в ситуаціях великої суспільної й особистісної значимості. Формується досить широке коло виконавців, які перебувають під впливом кліриків, що мають не тільки необхідний мінімум музичної освіти, а й, саме завдяки покликанню Церкви до збереження Нації, протидіють профанації народної культури.

З огляду на це можна тільки вітати відродження народних традицій в обрядах календарного і життєвого циклу. Не будучи прихильником відродження архаїчних традицій, усе-таки можу стверджувати, що повернення до етнокультурних коренів у побутовій обрядовості дуже корисне для формування народної культури, відродження традиційної естетики, патріотизму – всього того, що називається "народним духом". У Литві це тим більше реально, що народна традиція не втрачена, її не треба реконструювати (для деяких урбанізованих націй можна навіть сказати різкіше – реанімувати), їй треба допомогти знову утвердитися. Реальність органічного входження народних інструментів зумовлюється, крім загальних закономірностей відродження етнокультури на посткомуністичному просторі, відмовою Св. Церкви від оперної пишності в сучасній літургіці. При цьому позалітургійна молитовна практика вбирає в себе безліч місцевих релігійних обрядів, під час яких сповняються молитви з неканонічними текстами і пісні місцевими мовами й у супроводі місцевих інструментів.

Раніше вже йшлося про роль духових інструментів у сучасному похоронному обряді. Хотілося б запровадити народний інструментарій і при святкуванні радісних подій, перш за все, у весільному обряді. Для цього є достатні підстави. У весільних обрядах язичницького періоду відводили велику роль як канклесу, так і дерев'яним духовим інструментам. У найдавніші часи похід молодих до язичницького жерця супроводжувався урочистою грою на цих інструментах і був важливою частиною обрядового вінчання. Це послужило згодом причиною того, що Протестантська Церква Малої Литви забороняла супровід звуками національних амбушурних інструментів весільних походів до вінчання – саме як атрибутику язичництва.

Loading...

 
 

Цікаве