WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Роль народних музичних інструментів у литовській сакральній обрядовості - Реферат

Роль народних музичних інструментів у литовській сакральній обрядовості - Реферат

Про значне місце литовських національних інструментів у Католицькій Церкві свідчать уже найраніші джерела, що дійшли до нас. Францисканський Орден існував при дворі Великого Князя Міндаугаса у час його хрещення в 1251 р. Орден заснований в Італії 1209 р. подвижництвом Св. Франциска Ассизького. З ініціативи Міндаугаса брати-францисканці виконували апостольську місію в Литві, навертаючи литовців у рятівне лоно Св. Церкви.

Переконуючи їх відкинути язичницьку оману і поклонятися Єдиному Спасителеві, францисканські ченці не заперечували проти збереження тих музичних інструментів, що раніше супроводжували обряди язичників. За свідченням з однієї рукописної книги XVIII ст., "аж до 1622 р. францисканські місіонери навертали язичників у католицьку віру, залишаючи при цьому для молитви їхні традиційні музичні інструменти" [27, с. 143-144].

Основна ідея Св. Франциска полягала в тому, щоб молитва, звернення до Ісуса відбувалися не у храмі, а на природі – так, як це було в язичництві, у супроводі язичницьких інструментів. Св. Франциск навіть виготовив саморобну скрипку, "яка супроводжувала молитви. Так Франциск знайшов велику радість" [28, с. 23].

Ця традиція в обрядах Францисканського ордена виявилася дуже стійкою: хоча вже з ХVІІ ст. ченці-францисканці почали будувати в Литві монастирі, ще й до сьогодні влітку вони продовжують іти на природу для здійснення літніх обрядових молитов. Ці молитви супроводжуються грою на народних музичних інструментах – трімітасі, бірбине, канклесі та інших, що побутують у певному регіоні Литви. Цю обрядову традицію францисканці дбайливо передають із покоління в покоління, і саме тому її можна спостерігати й у наші дні.

Необхідно відзначити, що багато Отців Церкви схвалювали такий напрямок францисканської місіонерської діяльності. У рукописній книзі "Historia Ecclesiastica gentis Anglorum Venerabilis Bedae Presbitori" (1366 р.) відтворюється розмова отця Григорія зі Св. Августином: "Християнство не повинне засуджувати язичництво і знищувати його. Ще більше це стосується язичницьких вівтарів і музики. Треба поступово, залишаючи форму, змінювати саму культову ідею" [29, с. 42].

Серед численних молитов францисканців, що супроводжуються грою на трімітасах, можна виділити молитви, у яких бере участь жемайтійский пастуший трімітас, і молитви в супроводі ансамблю трімітасів.

Як приклад мелодії літнього францисканського обряду, виділимо молитовний піснеспів "Marija Magdalena", призначений для співочих голосів у супроводі пастушого дерев'яного трімітаса. Цей піснеспів записаний 1986 р. у селищі Янаполе Тельшайського району (Середня Жемайтія) [30, с. 22]. Мелодія піснеспіву характеризується змінністю розміру, загальною плавністю, плинністю інтонаційного руху, неквапливим характером. Кожна строфа вокальної партії (співають зазвичай усі присутні на обряді) чергується з її виконанням на інструменті, творячи діалогічну вокально-інструментальну композицію.

Ансамблевий супровід на жемайтійських трімітасах (беруть участь, як правило, чотири-п'ять інструменталістів) має тотожну структурну діалогічність із вокальною партією: кожну строфу по черзі співають і грають на інструментах. Ансамблева гра на трімітасах характеризується рівномірним розподілом звуків мелодії між чотирма інструментами. П'ятий же створює гармонійні педальні тони; вони не обов'язкові, а за наявності чотирьох трімітасів відсутні. Ансамблеве звучання породжує струнке чергування акордів тонічної і домінантової функцій. Необхідно звернути особливу увагу на те, що послідовний розподіл звуків мелодики між ансамблевими інструментами був зумовлений суто технічними особливостями, оскільки один окремо взятий трімітас дозволяє видобути лише один натуральний звукоряд. Отже, для ансамблевого супроводу будь-якого релігійного піснеспіву потрібний комплект трімітасів, у який входять інструменти різних натуральних ладів.

На підставі сказаного можна припустити, що за своєю суттю саме обряди францисканців найближчі до споконвічних литовських національних традицій, що сягають ще язичницької епохи своїм "пленерним" характером, функціонуванням і роллю в них музичного інструменталізму. Почасти це зумовлене вже самим укладом богослужіння у Францисканському ордені, де, на відміну від інших католицьких орденів – Домініканського, Бернардинського, Єзуїтського й ін. – ченці використовували в обрядовості гру на національних інструментах, у тому числі на амбушурно-мундштукових духових, зокрема на трімітасі.

Таким чином, литовські народні інструменти відігравали і продовжують відігравати в наші дні важливу роль у різних католицьких обрядах – як безпосередньо пов'язаних зі Св. Месою, так і в різноманітних святах і урочистостях – Різдва, Великодня, у процесіях тощо. Усе це є переконливим підтвердженням надзвичайно важливої обрядової функції досліджуваного інструментарію в релігійному житті литовського народу.

4. Значення литовських народних інструментів у протестантських обрядах.

Не можна залишити поза увагою роль народних інструментів у протестантських литовських громадах. Вони розпадаються на багато релігійних течій; однак, за нашими даними, досліджувані інструменти використовуються тільки в двох деномінаціях: євангелістсько-лютеранській і євангелістсько-реформатській. Між ними є невеликі теологічні розходження, різниця у виконанні релігійних обрядів. Крім того, течія реформатів характерна переважно для північно-східної Аукштайтії, а лютеранська – для Малої Литви. Попри це, обрядовий характер використання литовських амбушурно-духових інструментів загалом в обох течіях однаковий. Тому надалі під поняттям "протестантизм" матиметься на увазі і євангелістсько-лютеранська, і євангелістсько-реформатська деномінації.

Уже в XVI ст. реформи Мартіна Лютера викликали відпадання частини вірних від Католицької Церкви. У Малій Литві початок Реформації датується 1525 роком. Лише за десять років, до 1535 р., цей релігійний рух охопив усю Литву. У той час у країні залишалося лише сім католицьких священиків. І тільки стараннями Спільноти Ісуса з 1569 року відхід від Св. Церкви припинився. Відтоді й аж до наших днів поза рятівним лоном невелика кількість литовців залишається лише в декількох регіонах Литви, насамперед, у Жемайтії, у Малій Литві і Біржайському краї (північно-східна Аукштайтія).

Відповідно до вчення Лютера, молитву повинні супроводжувати ті інструменти, що традиційно поширені в побуті даного народу. Сам Лютер, людина музично освічена, цінував і пропагував супровід народними інструментами релігійних піснеспівів. Він говорив: "Усі святі, пророки і пастори повинні Боже Слово виразити піснеспівом, звуками канклеса чи інших музичних інструментів, що хвилюють серця людей. Народний релігійний піснеспів та звукові інструменти наближають до Бога не менше, ніж гарний проповідник. І цим прекрасним способом молодь треба наближати до Бога" [31, с. 100-101].

Вчення Лютера адаптував до литовських умов відомий пастор Малої Литви, перший перекладач Біблії на литовську мову Й.Бреткунас. На останньому аркуші рукопису Біблії він пропонує список музичних інструментів, що існували тоді у Малій Литві і могли б супроводжувати псалми. Серед таких інструментів він називає, зокрема, трімітаси, трубу з рога (здається, що йдеться про ожрагіс), вамздіс. Біля багатьох псалмів Бреткунас вміщує рекомендації, що стосуються переваги використання того чи іншого національного інструментарію у ньому. Наприклад, у дванадцятому псалмі, скорботному, сумному за змістом, він радить використовувати канклес. Урочистого характеру четвертий псалом, на його думку, можуть супроводжувати дерев'яні трімітаси. Веселий, радісний за настроєм шостий псалом добре б, відзначає Бреткунас, супроводити струнними і духовими музичними інструментами. У тексті самих псалмів у його перекладі міститься чимало згадок про литовські національні інструменти – канклеси, трімітаси, бубни та інші. Маємо також свідчення, що перекладені Бреткунасом псалми аж до 1940 року виконувалися в Біржайській протестантській церкві (північно-східна Аукштайтія) у супроводі п'яти дерев'яних трімітасів. Так, рукописний нотний збірник реформатських наспівів, укладений пастором цієї церкви П. Яшинскасом, містить сто п'ятдесятий псалом, який віруючі виконували під час обряду конфірмації під звуки ансамблю з п'яти трімітасів [6].

Урочистий характер сто п'ятдесятого псалма зумовлений спокійним метричним пульсом, рівномірним чергуванням тонічної і домінантової гармонічних функцій, наявністю терцевого органного пункту в нижнього, п'ятого трімітаса – у цього трімітаса терцевий тонічний звук створює незмінний секстакорд, що превалює в загальному звучанні.

Loading...

 
 

Цікаве