WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Роль народних музичних інструментів у литовській сакральній обрядовості - Реферат

Роль народних музичних інструментів у литовській сакральній обрядовості - Реферат

У північно-західній Литві вірних на Травневі молитви скликали звуками дерев'яних трімітасів, а самі молитви співалися під акомпанемент канклеса [7, с. 25-26]. За словами жемайтійського єпископа М.Валанчюса, у Західній Литві близько 1815 р. по закінченні вечірніх молитов молодь з канклесами збиралася біля палаючих багать. Одні грали, інші танцювали навколо вогню, виконуючи обрядові благочестиві пісні [5, с. 42].

Литовські народні музичні інструменти застосовувалися в похоронних обрядах. Поминання душ покійних Католицька Церква практикує у День Усіх Святих і День поминання мертвих, які відзначаються 1-2 листопада. Крім встановлених Св. Церквою похоронних обрядів, литовський народ ще до ХХ ст. зберігав чимало стародавніх дохристиянських поминальних обрядів, що іноді тісно переплітаються з обрядами християнськими: "Жемайтійці під час поминання мертвих ходили на могили близьких, де за душі померлих влаштовували тризни і танцювали на них у супроводі гри на трімітасі та бубнах" [14, с. 59]. Ще й досі в Жемайтії на День Усіх Святих і в День поминання мертвих на цвинтарях звучать піснеспіви в супроводі мідних труб.

Є спостереження з початку ХХ ст. серед католиків В'ятськой губернії Росії, що вони також у День поминання мертвих "грали на свистульках" [15, с. 21-31].

Наведені матеріали показують, що призначення обрядової гри на народних музичних інструментах – сповіщення обрядових сигналів з метою скликати людей, привітати вірних зі святом, що прийшло, а також прославити Св. Віру звуками музики. Християнство в Литві ввібрало в себе багато елементів стародавніх календарних свят, а народний інструментарій зайняв своє місце у святкових церемоніалах і звичаях Литовської Католицької Церкви.

Народні інструменти, окрім гри під час календарних обрядів, звучали на похороні й у поминальних обрядах. Про поминальні обряди литовці сповіщали ударами в бубни (būgnas) і дерев'яні дошки – табалай: "При спорядженні померлого в селі били в бубон" [16]. Або: "У Північно-західній Литві в 1915-1917 р., повідомляючи про смерть людини, били в "tabalus" – дві горизонтально підвішені дошки" [17].

На те, що в селах про смерть людини повідомляли звуками народних музичних інструментів, вказував і литовський історик М.Біржішка: "Литовці-жемайтійці під час похорону сурмили в дерев'яні трімітаси, щоб інші чули їхні звуки" [18, с. 21]. На похороні грали на трімітасі й північно-східні аукштайтійці. Ще близько 1880 р. на цвинтарі у Купішкас на похороні чотири сурмачі грали на дерев'яних трімітасах [19, с. 7], а також на ожрагісі [20, с. 90-149]. Відомий литовський етноінструменталіст Р.Апанавічюс відзначає, що в Жемайтії XIX ст. на похороні підлітки грали на сопілках. Такий звичай міг існувати й раніше [21, с. 319].

Дерев'яні трімітаси використовувалися в похоронних обрядах і в інших місцевостях. У дзукійському селі Ночос, що знаходиться на території Білорусі, перед виносом труни з хати сурмили в трімітаси, виготовлені з кори, сповіщаючи в такий спосіб село про сумну подію [14, с. 45]. Аналогічним чином гуцули на Західній Україні повідомляли звуками трембіт про початок похоронних обрядів. У день похорону перед урочистою процесією йшли двоє чи троє, іноді навіть п'ятеро чи шестеро виконавців і в унісон грали на трембітах [22, с. 146].

У Західній Литві донині збереглася традиція при похоронних обрядах грати на мідних трубах. Цими звуками по всій окрузі поширюється звістка, що в селі є померлий [6].

Спираючись на ці й інші етнографічні дані, можна стверджувати, що гра на музичних інструментах є найдавнішим і найважливішим складником похоронних і поминальних обрядів, що сягає дохристиянських часів. Тоді їхнє призначення полягало у відлякуванні від померлих злих духів, а також у випрошуванні молитовними піснеспівами світлішого потойбічного існування для душ покійних. Цей елемент марновірства певною мірою простежується й у сучасних народних обрядах плачів і голосінь у будинку новопреставлених.

Крім музичних інструментів, які голосно звучать, під час похорону грають і на канклесі. Вже в датованих 1546 роком рахунках підскарбія Великого Князя Литовського Жигімантаса Августа згадується гравець на канклесі, що виконував сільські плачі (raudas) [23, с. 166].

За твердженням сучасних литовських етноінструменталістів, назва "канклес" – kanklių – має індоєвропейське походження від кореня "gan" – співати, звучати (giedoti) [24, с. 130-132]. Конструкція і прийоми їхнього використання свідчать, що канклеси могли бути частиною дохристиянських обрядових похоронних предметів, "що переносять у потойбічний світ", поряд із трунами, саньми, ношами. За легендами, грою на канклесах литовці часто намагалися відлякувати всяке зло, оборонятися від смерті. Пізніше гру на цих музичних інструментах стали супроводжувати співом [25, с. 278-281]. Що аналогічні звичаї існували й у слов'ян, знаходимо підтвердження у Північній Білорусі, у Сурожському районі Вітебської області. Там існує інструмент "кут" у вигляді трапеції з однією струною. Він використовується для гри в будинку покійного і на цвинтарі, де під звуки кута голосять плакальниці [12, с. 45]. Назва інструмента, імовірно, пов'язана зі звичаєм класти небіжчика головою в кут. Саме виразність народних музичних інструментів зумовила важливе їх місце в похоронних і поминальних обрядах.

У Литовській Католицькій Церкві практикуються процесії під час відвідування святих місць. Зародження цього народно-релігійного обряду датується 1569 р. – часом підписання Люблінської Унії, коли єпископ Протасявічюс запросив у Вільнюс ченців Спільноти Ісуса (єзуїтів). У Литві за допомогою єзуїтів створювалися канонічні кальварії – система станцій (лат. – station) у вигляді каплиць чи горельєфів [26, с. 50-53], які повинні були проходити віруючі, повторюючи таким чином шлях Христа на Голгофу. Процесія супроводжувалася грою на національних музичних інструментах, зокрема, мундштуково-амбушурних. Такі форми обрядових молитов присвячені прославленню Страстей Господніх. Це 19 станцій Хресної дороги в Zemaičių Kalvarijoje, чи Kalnai (Гори), походження яких тісно пов'язане з діяльністю домініканців у Жемайтії.

Жемайтійський єпископ І.Тишкявічюс у 1637 р. запросив у свій єпископат ченців Домініканського ордену. У село Гардай вони привезли з Єрусалима Святу Землю і шматочки дерева, на якому був розп'ятий Ісус, заснували дев'ятнадцять маленьких каплиць, у яких помістили привезені реліквії і землю, ілюструючи оздобленням кожної каплиці певний епізод Страстей Господніх. Для обходу каплиць владика Тишкявічюс попросив одного з ксьондзів записати мелодії, що виконуються в народі. Усі мелодії були записані разом з народним інструментальним супроводом.

Відомий жемайтійський єпископ М.Валанчюс наголошує: "Уже в 1644 р. ці святі місця домініканські ченці обходили з молитовними піснеспівами у супроводі народних музичних інструментів [5, с. 350]. Єзуїтська рукописна книга "Annuae Litera S. Iezu (Oraci, Lugelun)", укладена на основі монастирських архівів у 1618 р., повідомляє, що католики-жемайтійці повністю запозичили для релігійних процесій язичницькі музичні духові інструменти [27, с. 24].

Наприкінці XVIII – початку XIX ст. стародавні жемайтійські музичні інструменти поступово заступалися мідними духовими. Жемайтійські дворяни, наслідуючи іноземну шляхту, почали запрошувати у свої маєтки чужоземних музикантів. Створювалися духові оркестри, що витісняли народний інструментарій і виконавців. Так у релігійній музиці утвердилися світські духові оркестри. На думку сучасних литовських етноінструментологів, стародавній народний дерев'яний трімітас і сучасний мідний корнет ніколи не опиняться в одній групі, як це сталося в міжнародній практиці.

Усі згадані обрядові молитви, піснеспіви й обряди, до складу яких входить гра на національних музичних інструментах, так чи інакше прийшли в Литву з християнством із різних західноєвропейських країн. Нагромаджений у Литві досвід взаємопроникнення позалітургійної практики різних конфесійних громад на основі етнокультурної єдності народу є унікальним для Європи.

3. Національні музичні інструменти в обрядах Францисканського Ордену Литви

Якщо про роль національних духових інструментів у трудових, календарних, родинних та інших обрядах маємо окремі згадки істориків і етномузикологів, то питання використання того ж інструментарію в християнських народно-релігійних обрядах практично не розроблене, якихось помітних досліджень у цьому напрямку не проводилося. Тому нам довелося виконати велику архівну й експедиційну роботу, виявити ряд маловідомих історичних фактів. Це дозволило висунути гіпотезу про суттєві функції досліджуваного інструментарію в християнській літургіці.

Loading...

 
 

Цікаве