WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Роль народних музичних інструментів у литовській сакральній обрядовості - Реферат

Роль народних музичних інструментів у литовській сакральній обрядовості - Реферат

Сучасний експедиційний матеріал із 1990 р. підтверджує стійкість цього обряду. У селищі Тіркшляй Мажейкяйського району (Північна Жемайтія) записано різдвяний вівчарський марш у виконанні музикантів костелу, щоправда, на мідних духових інструментах [6]. Аналогічні приклади можна знайти не тільки в Жемайтії, а й у північно-східній Аукштайтії. З цього погляду дуже важливими є матеріали фольклорної експедиції 1989 р. (село Уогіняй Купішкайокого району). Зі слів А.Петраускаса (1914 р.н.), його батьки розповідали, що в 1914-1915 роках у Вабалнінкайському костелі на Різдвяній Месі були присутні всі сільські пастухи. Наприкінці Меси вони грали разом на ожрагісі та дерев'яних трубах, створюючи враження звучання великого оркестру. Виконували при цьому той самий репертуар, який грали зазвичай, випасаючи череду [6].

Особливо енергійного, "закличного" характеру надає цьому сигналу не тільки зіставлення довгих ферматних чверток з крапками і коротких шістнадцятих, а й своєрідний мікосолідійський F-dur, гостро нестійке закінчення сигнального наспіву, яке допускало продовження його своєрідного звучання.

Не менше значення, очевидно, мали досліджувані інструменти у Великодньому обряді. За історичними відомостями, ще в 1812 р. Великодній ранок починався в Жемайтії дзвінким, далеко чутним звучанням дерев'яних труб у супроводі бубнів – усе це створювало враження, відповідне до Євангельського сюжету, у якому розповідається про звуки труб, що повідомляють про воскресіння Христа [7, с. 25-26].

Прикметно, що, оскільки на початку XIX ст. костели багатьох віддалених селищ Жемайтії не мали органів чи, за наявності цих інструментів, часто не мали виконавців на них, місцеві ксьондзи запрошували музикантів, що грають на національних мундштуково-духових інструментах. У 1856 р. у костелі села Вайгува у святкових, у тому числі великодніх обрядах, за свідченням Й.Жилявічюса, "використовувалися дві дуже довгі дерев'яні труби. Вони супроводжували спів ксьондза" [3, с. 4].

Експедиційний матеріал, зібраний у 1989 р., підтверджує наведену інформацію. За свідченнями наших інформантів, в околицях містечка Вабалнінкай під час Великодньої Меси, після слів ксьондза про воскресіння Христа, у дворі костелу старший пастух починає сурмити на трімітасі в супроводі ударних інструментів. Сам факт, що пастуху доручається виконання Великоднього сигналу, який сповіщає про Воскресіння, є виявом особливої пошани і поваги до нього [6].

Поряд із національними духовими інструментами у Великодній містерії використовували й інші музичні інструменти: бубни, калатала, теркшле і канклес. У 1580 р. жемайтійський єпископ Мяркеліс Гедрайтіс зі своїми музикантами-виконавцями на канклесах у Великодні дні відвідав Вільнюс, і весь Страсний Тиждень до самого Великого Четверга вони грали в соборах міста [5, с. 161].

За законами Св. Церкви, від Великого Четверга до Світлого Христового Воскресіння забороняється грати на органі, дзвонити у дзвони і дзенькати у вівтарні дзвіночки. У дні мовчання вівтарних дзвіночків у костелах усталені сигнали під час Св. Меси подавали калаталами і деркачами. Зауважимо, що цими інструментами подавали сигнали не тільки католики Литви, але й Польщі, Чехії, Угорщини та Західної Білорусії. Північно-східні аукштайтійці в літургії Великоднього Часу також використовували народні музичні інструменти. Під час покладання Св. Дарів грали на скудучяй і ламзделісі.

Отже, литовські народні інструменти відігравали і продовжують відігравати в наші дні важливу роль у багатьох католицьких обрядах – як безпосередньо пов'язаних зі Св. Месою, так і в різноманітних святкуваннях – Різдва і Великодня. Усе це є переконливим підтвердженням надзвичайно важливої обрядової функції досліджуваного інструментарію в житті литовського народу.

2. Народні інструменти в католицькій позацерковній обрядовості.

Літургіку Св. Католицької Церкви складають Св. Меса й обрядові молитви. Обрядові молитви – це елементи обов'язкових свят, поминальних обрядів (на відзначення пам'яті обов'язкової та факультативної) і сформованих місцевих звичаїв ушанування окремих святинь, що охоплюють престольні і храмові свята. Входять вони й у традиції відвідування святих місць, під час яких читають і співають різні молитви, грають на музичних інструментах. Ці обрядові молитви, а також інші різноманітні благочестиві звичаї, що відповідали їхній ментальності, литовці приєднали до суто римо-католицьких обрядів. Призначення обрядових молитов – сповідання і прославляння віри.

Основу позацерковної обрядовості становлять молитви, пов'язані з певними святами і значними подіям життя Св. Церкви, а також окремі молитовні цикли (читані та співані) особливого вшанування – дванадесяті свята, Адвент (4-тижневий період напередодні Різдва Христового. – Ред.), травневі і червневі свята, Розарій Пресвятої Діви Марії, Літургія годин Пресвятої Марії, Розарій Найсвятішого Імені Ісуса, піснеспіви 19 станцій Хресної Дороги Жемайчю Кальварії (Žemaičų Kalvarijoje), 14 станцій канонічної Хресної Дороги в костелах, поминальний плач (Graudūs verksmai), поминальні піснеспіви, жалобні Години і суплікації (лат. supplicatio – молитва католицького звичаю, схожа на Літанію) [8]. Зазначимо, що частина таких звичаїв сягає загальних балто-слов'янських коренів і перегукується з подібними звичаями інших народів. Зміст позалітургійної молитовності полягає у тому, що в ній кожен вірний шукає сублімацію власного життя. Зрозуміло, у Литві, розташованій біля кордонів Реформації, обсяг позалітургійних молитов із XVI ст. неухильно зменшувався. Зараз Католицька Церква Литви використовує сім молитовних циклів особливого вшанування: це молитви Адвента, а також Травневих народних святкувань (у Росії відоміші приблизно аналогічні англійські травневі святкування), Проща Св. Марії (Жемайчю Кальварія), Різдва Пресвятої Богородиці (Шилува), престольні і храмові свята, День Усіх Святих і похоронні обряди.

Закони і звичаї Св. Церкви дозволяють і не забороняють місцеві благочестиві обряди, якщо вони не суперечать загальним церковним канонам і практикуються з давніх часів [9]. Прикладом таких місцевих позацерковних звичаїв є Панямунські псалми [10].

Характер обрядової гри на народних музичних інструментах розкривається не в усіх згаданих обрядах. Особлива виразність притаманна грі перед Раротинес Адвента і при Травневих молитвах, під час поминання мертвих і прощі до святих місць.

Із прийняттям християнства в литовських костелах щонеділі в Адвент біля вівтаря й образів Св. Діви Марії служать присвячену їй Темну Утреню, яка починається словами "Rorate coeli" і тому називається "Rarotomis". Її походження польське, а в Литву її принесли ченці Францисканського Ордену, який возвеличував культ Св. Марії [11]. Це прославляння Св. Марії починалося сигнальним обрядовим вступом на дерев'яному трімітасі, читанням молитов і піснеспівами – Годинами Непорочного Зачаття "Marijos Nekalto Prasidėjimo Valandų", які зазвичай називали "Gadzinkų" (польськ. Godzinki – Годинки) чи "Adynų", присвячених народному молитовному поклонінню Непорочному Зачаттю. Співати "Gadzinkos" належало не ксьондзам, а народу. Тому не дивно, що в грудні вже вдосвіта як у садибах, так і в костелах звучали "Gadzinkos".

Перші історичні свідчення про гру на народних музичних інструментах в обрядах Адвента прийшли з Польщі. У східній частині Мазурії біля Нарева молодь сурмила в довгі дерев'яні трімітаси, які називали ліґавками (ligavki). Молоді люди приходили з ними в костел і під час Раротинес грали в костелі чи на паперті. Цей звичай востаннє зафіксований у літературі в 1946 р. [12, с. 40].

Під час Адвента на народних інструментах грали й у Литві. У Південно-західній Аукштайтії роль трімітаса в обрядах Адвента була настільки велика, що його динамічно насичений тембр міг навіть виконувати функції, характерні для традиційного передзвону. Історик Й.Ашменокас розповідає про передріздвяні дні – "Rarotai": "Rarotai" розпочинаються рано вранці. Сільська молодь вже звечора вибирає "зазивалу", що на світанку за допомогою свого жайсласа запрошує всю молодь у костел" [13, с. 617].

Ці свідчення підтверджує також експедиційний матеріал. У селі Уогіняй той же А.Петраускас на трімітасі виконав обрядовий передріздвяний "Раротайский" сигнал [6].

На честь Св. Марії упродовж століть призначалися не окремі святкові дні, а цілий травень. Щоденні молитви цього місяця називаються "Gegužinėmis pamaldomis", чи "Mojavomis" (польськ. Maj). Ця молитовна практика належить, як уже зазначалося, до так званих обрядових молитов, які виконуються вдома чи в Лурді, а також у костелі місцевими мовами і за звичаями цього краю. У Литві ця молитовність утвердилася досить пізно, навіть на початку XIX ст. у ній не були встановлені однакові молитви. Сьогодні в Литві вона складається з сигнальної обрядової гри на дерев'яному трімітасі, читаної чи співаної Літанії Св. Марії та пісні "Sveika Marija, Motina Dievo".

Loading...

 
 

Цікаве