WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Роль народних музичних інструментів у литовській сакральній обрядовості - Реферат

Роль народних музичних інструментів у литовській сакральній обрядовості - Реферат

Реферат на тему:

Роль народних музичних інструментів у литовській сакральній обрядовості

Галузь сакральної етноінструментології тільки в останні роки стає предметом систематичного вивчення у литовській фольклористиці. Мета цієї публікації – з'ясування ролі й особливостей використання народних музичних інструментів в обрядах Католицької та Протестантської Церков Литви XVII-XX ст. Об'єктомдослідження є сам феномен гри на народних музичних інструментах – його обрядова сторона, а також етнологічне та сакральне значення в релігійній практиці. У статті використано компаративний, типологічний та історіографічний методи дослідження.

Гіпотеза: результати етнографічних спостережень і аналізу історико-етнокультурних даних углиб періоду від XX до XVII ст. повинні довести ефективність використання народних музичних інструментів у сакральному мелосі й обрядовій практиці, їх визначальну роль у збереженні живої давньої традиції в сучасних умовах. Привнесення мотивів і елементів народного мелосу в сакральну, навіть у літургійну музику не суперечить сучасним законам і звичаям Римо-Католицької Церкви і правилам традиційних протестантських деномінацій у Литві.

Християнство є найбільш загальним і піднесеним принципом об'єднання людей різних національностей, культури і соціального стану. Литва вже понад 600 років є християнським краєм. За віросповіданням і ментальністю основної частини населення Литву потрібно вважати католицькою державою, проте литовці мають і протестантські традиції з їх специфічним мелосом. Традиційною конфесією для Литви є також православ'я двох деномінацій: Російська Православна Церква Московського патріархату і Староправославна Церква поморської згоди (безпопівці). Нагадаємо, що Литва була прилучена до світла християнської віри у східній традиції навіть раніше, ніж у католицькій. Однак, з погляду фольклористики, оригінальної православної традиції у Литві практично не було створено.

З моменту охрещення Литви християнство в країні набуло національного забарвлення, сформувалися розвинені позацерковні форми релігійності. При цьому етнокультурна традиція не була строго уніфікована, а виходила на рівні побутової релігійності поза канонічні межі, ґрунтуючись на глибших пластах історичних традицій литовського народу, що сягають язичницької епохи.

Релігійний фольклор охоплює різні обряди, серед яких унікальною за значенням є гра на музичних інструментах. Феномен її досі систематично не досліджувався; відомі тільки прикладні, неаналітичні роботи в цій галузі. Ця публікація є першою спробою визначити місце і значення цього розділу фольклористики в культурі Литви. Більше того, мова йде про найважливіший аспект ментальності народу, оскільки в сакральному використанні музичних інструментів поєднуються релігійні, філософські, культурні та патріотичні іпостасі національного духу.

Використано спостереження й аналіз матеріалів фольклорних експедицій, проведених автором у 1987-1998 рр., причому зіставляються вони з усім масивом даних литовської етнології й етноінструментології. При визначенні походження і використання народних музичних інструментів у релігійних обрядах автор спирався на усталену позицію теологів. Описи католицького фольклору підпорядковано нормам законів і звичаїв Св. Церкви, а протестантських обрядів – апріорній об'єктивності й істинності канонів відповідних деномінацій.

З'ясовано, що використання гри на народних музичних інструментах у Католицькій і Протестантській Церквах має не тільки спільні риси, а й істотні відмінності. Поєднує цю обрядовість практика під час святкування Різдва й Великодня, а також у похоронних і поминальних обрядах. Однак встановлено й чимало істотних відмінностей, що виявляються передусім у широті використання в обрядах музичних інструментів. Є різниця у поглядах на сакральність музичного інструмента. Є й інші особливості, що вказують на неоднозначність обрядової ролі народних інструментів у Католицькій і Протестантській Церквах Литви, причому корені цих відмінностей іноді сягають язичницьких часів.

Литовські етноінструментологічні та фольклорні терміни

Швільпінес (švilpines) – народний духовий музичний інструмент типу флейти, що виготовляється з кори рокити чи верби, довжиною 60-70 см, з одним отвором, що дає змогу одержати натуральну гаму звуків. Бірбіне (birbynė) – народний духовий музичний інструмент, що виготовляється з дерев'яної трубки з 5-10 отворами; до одного з її кінців прилаштовують ріжок кози чи корови, до іншого – мундштук з одинарним язичком. Ріг (ragаіs) – стародавній музичний інструмент із рога бика. Oжрагіс (ožragis) – стародавній литовський народний духовий музичний інструмент із 3-6 боковими отворами, виготовлений з рога козла, видає кілька діатонічних звуків. Скудучяй (skudučiai) – народний духовий інструмент: дерев'яні трубочки завдовжки 25-30 см, кожна з яких дає один тон; на скудучяй грає кілька виконавців, які мають по два-три інструменти, що відрізняються один від одного на тон або півтон. Ламзделіс (lamzdelis) – народний духовий музичний інструмент у вигляді дерев'яної трубки довжиною 30-40 см з 8 отворами, що видає 9-10 звуків. Трімітас (trimitas), дерев'яна труба – духовий музичний інструмент, овитий берестом, завдовжки 50-200 см, що дає змогу відтворювати гаму натурального звукоряду. Вамздіс (vamzdis) – довга труба, яка під цією назвою побутує лише в Малій Литві. Kанклес (kanklės) – давній литовський струнний інструмент: дерев'яний ящик у формі трапеції з заокругленим одним кутом і горизонтально натягнутими металевими струнами, багато в чому подібний до фінського кантеле. Клекетай (kleketai), калатала – вирізані з дерева дощечки різного розміру. Теркшле (terkšlė) – дерев'яний шумовий інструмент у вигляді конструкції зі зубчастого валика і тонкої дощечки, вільний кінець якої входить у зубчики цього валика; під час обертання валика виникають різкі голосні звуки. Табалай (tabalai) – литовський ритмічний ударний інструмент: сухі дощечки довжиною 50-90 см, 15-20 см шириною і 3-4 см товщиною, підвішені на натягненому дроті. З них ударами двох кийків (дерев'яних молоточків-ударників – А.М.) видобувають короткі, сухі і дуже дзвінкі звуки [1, с. 21, 37, 112, 119, 131, 168, 190, 226, 231, 240, 246].

1. Обрядове використання гри на народних музичних інструментах у литовській католицькій літургіці.

Хрещення Литви відбулося у 1387 р., Жемайтії – у 1413 р. Нагадаємо, що вже в буллі 1403 р. Папа Боніфацій IX заборонив Тевтонському Ордену вести війну проти Литви, бо це завдає шкоди християнству і Св. Церкві, визнавши цим ex cathedra щирість і глибину прилучення до світла віри литовського народу. Не дивно, що така радикальна зміна ментальності народу істотно вплинула на його мелос, у тому числі й на процеси функціонування литовських народних музичних інструментів. Вони стали займати важливе місце в католицькій обрядовості. У самій Божественній Літургії, однак, використання інструментів не дозволялося аж до початку XX ст. Винятком були, мабуть, лише містерії (процесії, що ілюструють деякі епізоди земного життя Христа). Це "Пастуша Містерія", пов'язана з поклонінням пастухів Дитятку Ісусу, і недільна Великодня Містерія – звіщення Світлого Христового Воскресіння.

Народний музичний інструментарій для супроводу літургійної Меси почали застосовувати лише після видання Св. Престолом Закону від 22 листопада 1903 р., у якому зазначалося: "У католицькому костелі можна вживати будь-які інструменти відповідно до тієї чи іншої національної традиції за умови, що вони грають у чітко визначених місцях Літургії" [2, с. 227-228].

Про розмаїття інструментів литовського народу можна говорити на підставі згадок у працях істориків, етнографів про той інструментарій, який був характерний для католицької Служби наприкінці XIX – на початку ХХ ст. Наприклад, у селищі Вайгува (Середня Жемайтія), за свідченням Й.Жилявічюса, у 1930-ті роки старі люди згадували про служби, що називалися "Piemenėlių mišios" ("Пастуші Меси"). Зокрема, цей відомий фольклорист пише: "На "Пастуші Меси" ходили з різними інструментами – швільпінесом, бірбине, рогами, дерев'яними трубами, барабанами (бубни знаходилися в костелі). Коли ксьондз заспівував "Gloria", звіщаючи про Різдво Христове, усі починали дути і вдаряти в інструменти, вихваляючи Народження Господа" [3, с. 5].

Це перегукується з текстом литовського католицького молитовника: "Його народження бачить увесь світ, Його вихваляють усі країни. Ликуйте, радійте і грайте. Богу грайте на арфах, співайте у супроводі канклеса. Нехай звучать голоси трімітасів і рогу" [4, с. 42].

Першим привернув увагу до використання в обрядах литовської католицької літургіки народного інструмента канклес відомий просвітитель, жемайтійський єпископ Мотеюс Валанчюс. У своїх "Raštuose" ("Словах") владика згадує, що вже в 1580 р. у кафедральному соборі Жемайтійського єпископату у Варняй були виконавці на канклесах, що грали під час Св. Меси [5, с. 161].

Loading...

 
 

Цікаве