WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Інструментальна музика річного циклу праці на білосточчині - Реферат

Інструментальна музика річного циклу праці на білосточчині - Реферат

Поряд з цим інструментом існує сьміґа (śmiga) – тонка пласка пластинка (типу лінійки, довжиною 30-40 см), прив'язана до шнурка завдовжки 70-100 см. При різких колових рухах шнурком пластинка під певним кутом урізається в повітря і породжує звукові коливання. Експресивне виття сьміґи (відомої в інструментознавстві під назвою чурінґа) ще в первісному суспільстві було засобом магічного захисту від злих сил. Підляські діти-підпаски користувалися сьміґою для своїх музичних забав і розвитку спритності (411). Вживалася й ббка або пищлка – розщеплена надвоє стеблина комиша ("бабки") довжиною 10-15 см, в яку дмухали для змагань в імітації голосу птахів. Первісний ініціальний зміст цих змагань очевидний [12, с.103, 319]. Типологічним реліктом зорі людства є у ПДС і бручвка (bruczawka – Черемха), брчка (Чижи), бркавка (Дубляжин), млінк (Канюки) або верабй (БУП – Капітанщизна, ґм. Наревка) – тонка овальна (іноді у формі скрипкової деки) соснова чи вербова пластинка ("палочка") або ж кістка (з ребра кози, зайця чи дикого кабана) завдовжки 6-10 см, з двома отворами, куди просувають вісімкою цупкий конопляний або льняний шнурок (довжиною 2-40 см), що утримується пальцями обох рук (нерідко шнурок на кінцях має дерев'яні кілочки-держаки – "кулочки"). Після скручування, а потім розтягування шнурка пластинка звивається навколо своєї осі й утворює глісандні звукові пориви-завивання. За тембром і функцією історично споріднена зі сьміґоюбручавка отримала на Підляшші (та й по цілій Білосточчині) масовіше поширення серед дітей 10-12 років (як іграшкою, бавилися нею й школярі, правда, з ґудзиком і ниткою замість архаїчних матеріалів) (412.22). У тому ж середовищі вживали й пер (ПДС) – трубочку (завдовжки 12-15 см) з пера гуски чи бусла з надрізаним знизу входом у вигляді язичка.

Фото 3.

Цей інструмент широковідомий на українській етнічній території (включаючи Брестське Полісся). Зрідка як тростина для труби-ріжка вживався й у Поніманні [15, с. 581] та північній Білосточчині. Дає сильний, густо вібрований та політний звук (422.211.1). Добрими знавцями таких інструментів є Григорій (Grzegorz) Якімюк (Чижи) та В.Наумюк.

Під час випасного сезону пастухи робили й чимало інструментів, музикування на яких не тільки насичувало атмосферу спокоєм, надією на вічність, що "все так буде", але й давало можливості душевного і мистецького самовираження. Найбагатша тут група щілинних флейт (421.22) дає у краї як спільні, так і етнорегіонально відмінні прояви в типології та термінології.

Найпростіший із них свисток (gwizdek) – закрита флейта з кори дерева (421.221.31). У ПДС, як і на Південному Підляшші та повсюдно на українській етнічній території [16, с. 29-30] і свистковий чопик ("пищик", "уснік", "корок", "денко"), і замикаючу затичку вправні пастухи робили з цільного (частково вичищаючи середину для звукового каналу) шматка дерева (верби, калини, горобини), з якого, попередньо вирізавши свистковий отвір, знімали кору, перед тим по ній постукавши, тричі заклинаючи: "Бійся, бійся, одобійся, вовку м'ясо, а мніе скура" (В.Наумюк). Такі інструменти з типовими волинсько-поліськими назвами – свистьл (широко), свистл (Клєщелє, Мельнік, Черемха), свистьол однотонний (Клєніси), свистьолка (Піліки), свистьолік (ґм. Заблудув), свистюлка (Мельнік), свистак (ґм. Константинув Б. Підляського воєводства), довжиною від 8-15 (широко) до 15-25 см (Мельнік) – могли служити й до 3-х років: висихаючи, кора впирається у твердий кістяк, тому не зморщується й не тріскає; а перед грою свистовий вхід змочують у воді [14]. Старші пастухи грали для розваги (на 2-3 висотах, що залежали від інтенсивності вдування) "просту мельодію, менші свисталі без жадного толку" (Канюки). Подекуди менш вправні пастухи та діти свисткову та запираючу затички робили з двох коротких шматків гілки (середина трубки лишалася порожньою) – подібні інструменти функціонували недовго, зате були легкі у виготовленні: посвистав і викинув.

Флейти цього, другого, типу (переважно, короткі: 6-8 см) поширені у ПНС та ЗР. Робили їх з кори верби (повсюдно), липи, вільхи, крушини, черемхи, лози (ПНС від Нарева до Сокулки), а також ліщини, горобини (від Кузніци, Н.Двора і до Янува Б.). У БУП (від ґм. Наревка) їх називають свісцёл, свісцёлка, свісцел, свісцялы, свісцёлы; але типовіша, а від с. Ольховки (ґм. Наревка) до Кринок і Шудзялова (тобто, у південній частині ПНС, або центрально-східній частині воєводства – ЦС) й основна їх назва – пасвісцёл, пасвісцёлы, пасвісцёлікі, поширена й на історичній батьківщині цих колись виселених з-під Волковиска нащадків дреговичів. У північній частині ПНС, серед нащадків кривичів (від Н.Двора, Кузніци, Сокулки і до західних кордонів) домінуючим є термін дудка (як і на більшій частині етнічної Білорусі). У ЗР, як і на польських теренах [4, с. 50-53], – gwizdek, gwizdki, fujarkaz kory, правда, трапляються також swistiołka (ПДЗ: Дятковіце, Дрогічин), swistałka, swistałeczki (Тикоцін), dudka, gwizdałka, swistałka (ПНЗ: ґм. Корицін, Плонка Косцєльна) – сліди давніх (відповідно, українських – на півдні, білоруських – на півночі) етнокультурних субстратів.

Ширший мелодичний простір відкривали свистілки з 1-2 (Грудек – Міхалово – Наревка), 3-4 (Янув Б.), 5-6 (Н.Двур), до 3 (Плонка К.), 4 (Ясенувка), 3-4 (ПДС) грифними (що прикривалися пальцями) отворами ("дирки", "дюрки" – ПДС; "дзюркі", "дзіркі" – ПНС; "dziurki", "otwory", "palcy" – ЗР), "каб малёдыю перабіраць" (Синковце, ґм. Н.Двур). Вони мали такі ж регіональні особливості конструкції (може, були трохи довшими) і назви, хіба без додавання слів: однотонний, простий, свисток; або з поясненнями – великий, з дірками, для мелодії тощо (на відповідних діалектах) (421.221.3-А) [17].

Фото 4 [18].

Ті ж назви (іноді з уточненням: з дерева, сосновий і под.) уживали й для відкритих флейт – завдовжки 20-40 см, діаметром 1,2-1,6 см, – які виготовляли з гілки або й стовбура молодого дерева (421.221.12). У ПДС та ЗР їх робили з бозу, виштовхуючи вологе осердя, або з вільхи, випалюючи його. У БУП та повсюдно в ПНС – із сосни, рідше – з лози, у ґм. Корицін – з липи, у Янові та Ясенувці – з бозу, викручуючи середину різними способами: а) один пастух тримає відрізану гілку, другий викручує, б) пастух викручує стрижень просто на "живому" дереві, що росте, а потім відрізає готову трубку. Матеріал типовий для багатьох білоруських, а спосіб виготовлення – також для фінно-угорських традицій.

Кількість отворів у дерев'яних флейтах у ПДС – 2-3 (Чижи, ґм. Нарев), 4-5 (Дубічі Ц.), 5+1 ("одна под сподом") [19] або 6 (по 3 на кожну руку) +1 ("цілуальфабету можна заграти" – Подбєлє, ґм. Бєльск); останній стрій широковідомий і в ПНС; у ПНЗ – від 4-5 (на одну руку) до 8+2 (Тикоцін, Ясенувка); про такий же стрій пам'ятають у Малінніках і Піліках. Шкали повсюдно діатонічні або ангемітонічні: від кварти до октави-нони (амбітус залежить і від кількості отворів). Серед виконавців-знавців фуярок – Антоні Новіцкі (Монькі), Юзеф Козел (Вєйкі, ґм. Ґрудек), Васіль Кузьма (Плянти, ґм. Міхалово), Іван Врублєвський (Піліки), Яуген Агароднік (Ґрудек), Міхал Ярощук (Тополяни, ґм. Міхалово), Іван Саєвіч (С.Левково), Міхал Рощенко (Даші, ґм. Клєщелє), Данило Явдосюк, Іван Клімович (Добривода), Семен Корнелюк (С.Березово), Г.Яким'юк (Чижи), М. і Л.Солінські (Черемха), Ніна Сахарчук (Малінніки), В.Наумюк (Канюки), легендарний Юрко (ґм. Дубічі Ц.). Дерев'яні фуярки теж починали звучати з весни. Як на пасовиську, так і в селі грали ліричні композиції на пісенному матеріалі ("але без спеваў" – Задворжани, ґм. Сокулка), іноді з програмними епізодами (імітації птахів, звірів – в основному, ПДС). В Добриводі (ґм. Клєщелє) на дерев'яних свистьолах грали по селі вже не пастухи, а спеціалісти – майстри музики до слухання.

Loading...

 
 

Цікаве