WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Історичні типи публікацій народномузичних творів - Реферат

Історичні типи публікацій народномузичних творів - Реферат

Отак з появою академічних збірників, націлених виключно на розв'язання певних наукових завдань, видання ужиткового плану фактично втратили своє колишнє значення для музичної фольклористики. Ії подальший розвиток якийсь час визначали тільки монографічні дослідження різного профілю, які сукупно створили її класичну (еталонну) джерельну базу.

Утім, в академічні монографії входили лише найхарактерніші наспіви та їх варіанти, що, ясна річ, не вичерпувало усього багатства національного музичного фольклору. Тому наступним, п'ятим кроком стало видання корпусу (зводу) народних мелодій, на який покладалося набагато ширше завдання – звести воєдино всі наявні джерельні матеріали з усієї обстеженої етнічної території з представленням не тільки всіх важливіших типів і жанрів, але й варіантів, властивих окремим музичним діалектам, а також подати й цікаві раритети.

Це повинно було бути об'ємне, багатотомне видання, яке охоплювало б як вже опубліковані, так і архівні та свіжо здобуті експедиційні матеріали, враховуючи при цьому всі періоди в історії збирацтва. І якщо авторами монографічних збірників були переважно один-два дослідники, то для підготовки корпусу формувався в більшості випадків уже спеціальний редакторський колектив з провідних фахівців.

Таке надзвичайно трудомістке і до того ж матеріально затратне завдання деякі народи не змогли зреалізувати й досі. Так, наприклад, у Росії питання необхідності публікації корпусу музичного фольклору хоч і ставилось неодноразово (вже на початку ХХ ст. [37], а згодом ще раз у 1970-х рр. [55]), проте залишилося відкритим і понині, а сама серія фактично зупинилася на першому томі [4].

Укладання чи не першого європейського корпусу народної музики під назвою "A Magyar Npzene Tra (Corpus Musicae Popularis Hungaricae)" розпочали 1934 р. в Угорщині. Видання було розраховано на 30 томів [15, с. 357], перші з яких вийшли тільки у 1951 р. Активну участь у роботі над цим проектом брав і Б.Барток [22, с. 142]. Більш чи менш успішні спроби реалізувати подібні масштабні задуми здійснювалися у післявоєнні роки також в інших країнах, зокрема в Польщі, Словаччині, Білорусії.

В Україні ідею публікації зводу фольклорних наспівів спробували реалізувати ще 1908 р. (властиво одні з перших у Європі), коли в Етнографічній комісії Наукового товариства ім. Тараса Шевченка була розпочата робота над підготовкою до публікації багатотомного корпусу українських народних пісень [56, с. 341]. До співпраці залучили і філологів, і музикантів. Було зібрано та опрацьовано чимало фольклорних матеріалів, у тому числі рукописи Осипа Бодянського, Мелітона Бучинського, Марка Вовчка, Зоріана Доленги-Ходаковського, Л.Плосайкевича, Я.Сєнчика та ін. [56, с. 344]. Проте завершити працю завадила Перша світова війна. Згодом в Україні цю ідею зреалізували у двох варіантах – серії "Українська народна творчість", підготованій Академією Наук України [9, на сьогодні серія ще не завершена], і діаспорному десятитомному виданні "Українські народні мелодії" Зиновія Лиська [38].

Хоча більшість подібних проектів і понині не доведена до кінця, вже в процесі підготовки окремих випусків стали очевидними суттєві методологічні прорахунки у виборі принципів укладання окремих томів корпусу. Згромаджений матеріал був, зазвичай, різновартісним, оскільки записи здійснювали в різний час різні за фаховим рівнем збирачі, при цьому мелодії фіксували як безпосередньо зі слуху, так і за допомогою звукозаписувальної техніки, яка, у свою чергу, також різнилася технічними можливостями (початково це були фонографи, згодом – магнітофони). Окрім того, далеко не всі записи були ще й належно паспортизовані. Все це, звісно, применшувало власне науково-практичну вагу таких видань.

Сьогодні доцільність подібних починань все частіше піддається сумніву, зокрема доволі гостро розкритикував саму ідею укладання зводів-корпусів Володимир Гошовський [10]. Як альтернативу висувають проект "серійного видання на строго науковій основі вибраних зразків, транскрибованих обов'язково фонетично на межі можливостей людського слуху та підпертих даними вимірювальних приладів, в антологіях різного спрямування, що характеризували б окремі поселення, околиці, регіональні стилі музичного фольклору чи його певні жанри, форми тощо" [40, с. 52]. І це мав би бути властиво шостий, наразі останній етап в історії публікації музично-етнографічних джерел.

Поки що реалізується він не надто активно. До провісників такого типу хрестоматійно-антологійних видань можна віднести хіба що закарпатський збірник Володимира Гошовського [11] та певною мірою "Українське народне багатоголосся" [65], а серед закордонних – антологію російської протяжної пісні Ізалія Зємцовського [16] та ще, може, збірник пісень білоруського Полісся Зінаїди Можейко [48]. Час покаже, наскільки продуктивним виявиться цей підхід.

Ось такими постають основні історичні етапи публікації творів народної музики. Звісно, кожен європейський народ подібні завдання вирішував по-своєму, однак шлях від різноманітних ужиткових збірників через монографічно-академічні видання аж до об'ємного зводу і, нарешті, антологій-хрестоматій всюди був історично закономірним. Тож запропонована історично-типологічна класифікація народномузичних видань дає можливість прослідкувати логіку розвитку музично-етнографічних досліджень, а звідси – в широкому порівняльному контексті належно й, головне, об'єктивно оцінити ті чи інші публікації фольклорних наспівів у відповідний період історії як української, так і світової музичної фольклористики.

Література

  1. Бажанський П. Русько-народні галицькі мелодії: У 10 вип. Львів; Жовква; Перемишль, 1905-1912.

  2. Балакирев М. Сборник русских народных песен. 40 песен для голоса с фортепиано. СПб, 1866.

  3. Богогласник. Почаїв, 1790.

  4. Былины. Русский музыкальный эпос / Сост. Б.Добрянский, В.Коргузалов. Москва, 1982. (Собрание русских народных песен / Ред. Л.Лебединский Изд. основано Д.Шостаковичем).

  5. Василенко З. Фольклористична діяльність М.В.Лисенка. Київ, 1972.

  6. Верховинець В. Українське весіллє. Київ, 1914.

  7. Вовчок М., Мертке Е. Двісті українських пісень. Ляйпціґ, 1866.

  8. Гиппиус Е., Эвальд З. Песни Понежья: Материалы фонограммархива / Под общ. ред. Е.Гиппиуса. Москва, 1937.

  9. Грица С., Дей О. Принципи класифікації і наукового видання української словесно-музичної народної творчості на сучасному етапі. Київ, 1968.

  10. Гошовский В. Социологический аспект музыкальной этнографии // Българско музикознание. София, 1985. Кн. 4. С. 3-22.

  11. Гошовский В. Украинские песни Закарпатья. Москва, 1968.

  12. Друскин М. История зарубежной музыки: В 6 т. Москва, 1976. Т. 4.

  13. Едличка А. Собрание малорусских народных песен. СПб., 1860. Ч. 1; 1861. Ч. 2.

  14. Загайкевич М. Музичне життя Західної України другої половини ХІХ ст. Київ, 1960.

  15. Земцовский И. Зарубежная музыкальная фольклористика (краткий обзор послевоенных публикаций) // Славянский фольклор: Статьи и материалы. Москва, 1972. С. 350-373.

  16. Земцовский И. Русская протяжная песня. Ленинград, 1967.

1 При такому історично-хронологічному підході відпадає потреба виділяти окремою групою т.зв. науково-популярні видання, які за певних умов можуть, ясна річ, використовуватися для наукових потреб, так само, як академічні видання – для суто ужиткових потреб. Наприклад, призначені для широкого загалу збірочки "Народні співи Галичини" Михайла Мишанича [45-47] мають не тільки ужиткову, але й, безперечно, певну наукову вартість.

2 Мається на увазі публікація рукописів на час їх укладання.

3 Виданий посмертно; за життя автора була опублікована лише перша, родинно-обрядова частина [69].

Loading...

 
 

Цікаве