WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Віденська культурно-історична школа на українському ґрунті - Реферат

Віденська культурно-історична школа на українському ґрунті - Реферат

Реферат на тему:

Віденська культурно-історична школа на українському ґрунті

Серед розмаїття методів, напрямів, шкіл у європейській етнології початку ХХ століття вагоме місце посідає так звана Віденська католицька школа, відома в науці як культурно-історична школа Петера Вільгельма Шмідта.

Її потрібно відрізняти від культурно-історичної школи, основоположником якої вважають французького вченого Іпполіта Тена. Підґрунтям школи (філософським і теоретичним) є позитивізм, представники якого забезпечили побудову всіх наукових дисциплін на об'єктивних засадах, обґрунтували виникнення культурно-історичної школи як теорії тлумачення генези й становлення людської творчості, фольклорної зокрема.

Культурно-історична школа В.Шмідта виникла як реакція на еволюціоністську теорію Ч.Дарвіна. В основі вчення школи – філософські концепції неокантіанства, зокрема Г.Ріккерта, який зазначав, що історія не має закономірностей, мають значення тільки одиничні, неповторні факти. Історія, на думку Г.Ріккерта, не вивчає розвитку суспільства, не осягає якихось закономірностей і змушена оголосити війну історизму [2, с. 598].

Ідеї неокантіанства використав Ф.Гребнер для вивчення історії культури і етнографії, що стало підґрунтям для формування культурно-історичної школи, її методів та об'єктів дослідження. За Ф.Гребнером, кожне явище культури виникає один раз, в одному місці, наявність його у різних народів пояснюється розповсюдженням із первісного центру.

Методологію культурно-історичної школи сформулював Ф.Гребнер, однак ще Фр.Ратцель у своїй "Антропогеографії" постановив змінити напрямок етнографії,

Шутак О., 2002

скерувавши її увагу "на спостереження за пересуванням людини по землі" [1, с. 491]. Учений наголошував на тому, що не тільки середовище впливає на людину, а й навпаки. Він робить висновок, що в етнографічних та фольклористичних дослідженнях потрібно керуватися географією й пов'язує її з історією. Фр.Ратцель доводить на підставі матеріалів культури первісного людства, що у віддалених одна від одної територіях знайдені предмети, схожі між собою, що свідчить про історико-генетичний зв'язок між ними.

Ф.Гребнер підходив до етнології як до гуманітарної науки, відстоював у ній необхідність уваги до індивіда й намагався відділити історичні матеріали від наукових. Саме тому Ф.Гребнер вважав абсурдним, що розвиток людства йде по висхідній (від нижчого до вищого), що було характерним для англійської антропологічної школи (насамперед її еволюційним принципам): монотеїзм виникає з гуманізму, магія передує релігії і т.д. Індивід, на думку вченого, не тільки створює суспільство, у даному разі первіснообщинне, а й творить історію. З цього приводу В.Шмідт писав: "Якщо етнологія – наука гуманітарна, то і використовувати у ній потрібно метод гуманітарних, а не точних наук. Вона повинна виділяти і оцінювати індивіда, його волю, тобто ті елементи, які часто ніби тонуть у масі. Цей метод повинен передбачати зарахування поряд з колективним також і окремого, індивідуального, не зупинятися тільки на типовому, середньому. Це повинен бути ідеографічний метод, і його слід продумати і сформулювати певним чином для розуміння і оцінки одиничного" [1, с. 494].

Індивід творить історію. Цей вислів став гаслом культурно-історичної школи. Як наслідок, Ф.Гребнер наштовхнувся на думку про існування у примітивних народів у наш час різноманітних кругів цивілізаційних елементів, які б характеризували культуру цих народів. Методологічні засади цієї теорії Ф.Гребнер виклав у книзі "Метод етнології" (1911). Головна увага зверталася на вивчення просторового розповсюдження культурних явищ [2, с. 599]. На тій чи іншій території виявляється певне поєднання матеріальної і духовної культури і таким чином конструюється культурний круг. Уся історія культури зводиться до переміщення і нашарування декількох культурних кругів, відірваних від конкретних народів – творців культури.

Культурний круг, у розумінні Ф.Гребнера, є сукупністю характерних елементів матеріальної і духовної культури, сімейних і суспільних відносин на певній території. У своїх працях учений намагався виробити єдиний і точний філологічний підхід там, де відсутні писемні документи історичного характеру. Це, як зазначає Де Мартіно, той великий внесок культурно-історичної школи в етнологію – велика філологічна точність досліджень [1, с. 496].

К.Сосенко у статті "Нові методи етнологічних студій" зазначав: "Нова метода різниться від старої передусім об'єктивністю. Вона дає змогу при помочи поставлених культурних округів провести фіксацію всього етнологічного фактичного матеріалу – і то в потрібнім напрямі: з огляду на простір, час і причини. Бере вона тут на себе таке саме завдання, яке має історія" [10, с. 348-349].

Праці Ф.Гребнера були написані досить важко, прокоментувати його теорію, зокрема теорію культурних округів, взявся В.Шмідт, засновник Віденської культурно-історичної школи.

Вільгельм Шмідт – австрійський лінгвіст і етнограф. Видавав з 1906 р. журнал "Antropos", у якому публікувалися засади школи, статті її послідовників та різні експедиційні матеріали. Навколо журналу зібралося чимало католицьких учених, які поділяли погляди В.Шмідта: В.Копперс, П.Шебеста, М.Гузінде, Л.Голомб та інші. Серед українських дослідників – це, безперечно, К.Сосенко.

Про Шмідтову інтерпретацію теорії культурних кругів К.Сосенко писав: "Аж др. В.Шмідт утворив зовсім прозору схему культурних кругів. На її основу вибрав він колишню соціальну основу, в сім переконанню, що вона в життю народів та розвою культур займає найважніше місце" [10, с. 348].

В.Шмідт та деякі його послідовники все життя присвятили обґрунтуванню "первісного монотеїзму", початковості патріархального шлюбу та біблійних принципів. Також учений досліджував фольклорну проблематику. Він є автором статті "Про культурно-історичний метод в етнології", праці "Методичне скерування з культурно-історичної етнології" (1937), якій передувала написана разом з В.Копперсом книга "Народ і культура" (1924).

Отримавши визнання Ватикану і широку підтримку католицької церкви, а пізніше – різних фондів, школа розгорнула велику експедиційну діяльність та видання праць. Періодично керівники Віденського етнологічного гуртка Шмідт і Копперс організовували конференції, звіти своєї роботи. Так, маємо відгук К.Сосенка про релігійно-етнологічний конгрес у Медлінгу в 1923 р., на якому вчений був активним учасником. Накопичення матеріалів (передусім експедиційне) дало змогу дослідникам, після їх аналізу, синтезу та порівняння, робити певні висновки. Насамперед це стосується проблеми первісного визнання віри у верховну істоту та єдинобожжя (у досліджуваних народів такі форми вірування, як анімізм, магія та інші етнологи вважали більш пізніми явищами, які виникли у результаті нашарування інших культур).

Культурно-історична школа дійсно розгорнула перед нами широку картину буття первісного світу, а велику працю В.Шмідта "Походження ідеї Бога" можна назвати "справжньою Біблією первісних народів" [1, с. 500]. Дослідник стверджував, що й у наші часи існують первіснообщинні народи, культура яких є свідченням знаходження на землі людини в давні часи. У цих первісних народів існує віра у верховну істоту. В.Шмідт робить висновок, що ця віра була первісною (результат поєднання етнології з історією, так званий культурно-історичний метод).

Згодом учений визначив сім етапів (ступенів) трансформації верховної істоти (ідеї Бога) у пізніших культурах, які занотував К.Сосенко у статті "Нові методи етнологічних студій":

1. Змішання ідеї найвищого єства з чоловічим прародичем племені: культурний праокруг (Urkulturkreis), культура бумеранга.

2. Витіснення найвищого єства через придумане як джерело всякої природи і чару сонце: первісний культурний круг (Rimarkulturkreis) тотемічних вищих стрільців.

3. Витіснення найвищого єства через придуману причину всякого господарського розвитку – місяць, з виступом анімізму: культурний первісний круг матеревладних малорільників (der muttereehtlichen Kleinacherbauer, Hackbauer).

4. Найвище єство стає богом неба з цілим рядом підрядних богів: первісна культура номадизуючих скотарів.

5. Змішування 2 і 3 кругів: сонце як найвище божество, місяць як прабатько або як прамати племені.

6. Змішування 3 і 4 кругів: небо як чоловік землі, яку весною запліднює.

7. Змішування 2, 3 і 4 кругів: сонце як чоловік землі, що її запліднює [10, c. 347].

Саме цю класифікацію застосував К.Сосенко для аналізу української календарно-обрядової творчості, що дало змогу вченому віднести Україну до первісного культурного круга та пролити світло на дохристиянські вірування нашого народу.

Цим завершується другий етап розвитку ідей культурно-історичної школи, який вона пройшла за час свого існування. Загалом їх було три:

1. Прийняття теорії культурних кругів Ф.Гребнера.

2. Переосмислення теорії культурних кругів, відкинення географічного чинника та еволюційних побудов В.Шмідта.

3. Відмова від більшості традиційних ідей культурно-історичної школи.

З 1929 р. у Віденському університеті починає працювати новий етнографічний центр – Інститут народознавства, який очолив В.Копперс. У 1938 р. більша частина представників гуртка на чолі з В.Шмідтом емігрувала до Швейцарії, уникаючи переслідувань. Відбувся розкол у школі: одна частина, перебуваючи у Швейцарії, продовжувала працювати за визначеною методикою (В.Шмідт, зокрема, 1955 року завершив працю "Матріархат"), а друга, очолювана Копперсом, відмовилася від більшості традиційних ідей школи. Представники Інституту народознавства називали себе ще Віденською школою народознавства. Її апологети відкинули поділ культурного життя народів на культурні круги, а також почали звертати увагу на модні теорії, застосовуючи їх у своїх дослідженнях. Таким чином, методологія Віденської школи народознавства є "еклектичним поєднанням залишків схеми Гребнера-Шмідта без вчення про культурні круги з елементами новомодних англо-американських "структурно-функціональних" та інших теорій" [13, с. 28].

Loading...

 
 

Цікаве