WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Понятійне поле теоретичної фольклористики - Реферат

Понятійне поле теоретичної фольклористики - Реферат

Теорію мотивів і сюжетів О.Веселовського концептуально продовжив Б.Путилов у розвідці "Мотив как сюжетообразующий элемент" [22]. Він конкретизував теорію еволюції мотивів та їх переростання у сюжети: "Мотиви, що виникли як первісні формули і складали в сукупності світ образних узагальнень, побутових і міфологічних, мали виняткову продуктивність і можливість внутрішнього розвитку, нарощення, трансформацій, різноманітних застосувань, переосмислень, тощо. Саме цими причинами зумовлене переростання мотиву в сюжет. ...Для більшості фольклористів мотив у фольклорному творі – це відносно самостійний, завершений, і відносно елементарний відрізок сюжету" [22, с. 141, 143]. Учений виділив і диференціював типи мотивів: мотиви-ситуації, мотиви-мовлення, мотиви-епізоди. Але більш значущим, на наш погляд, є висновок про те, що "мова епічної сюжетики, елементами якої виступають мотиви, ґрунтується на певному культурному коді, котрий, у свою чергу, пов'язаний із формами свідомості колективу, який створює і зберігає епос" [22, с. 145]. І далі: "Будь-який національний епос з точки зору змісту перебуває в певних історичних і типологічно-зумовлених межах, він чітко організований і підпорядкований жорстким нормам. Якщо це положення застосувати до галузі сюжетики, то можна сказати, що є певний набір колізій, ситуацій, відносин, постійних епізодів, часових і просторових континуумів, психологічних станів, які входять до постійного, стійкого, багатого на повтори арсеналу епосу" [22, с. 144-145]. У зародку ж ідею "накопичення життєвого матеріалу" для мотивів, а, відтак, і сюжетів, сформулював ще І.Франко у безсмертній студії "Із секретів поетичної творчості": "...всі поступи наук і самого пізнавання полягають на тім, що ми вчимося контролювати матеріали передані нам одним змислом, матеріали, які передають інші змисли, а надто в науковій і поетичній літературі маємо зложений безмірний запас таких же змислових досвідів, їх комбінацій і абстракцій, а також великий запас чуттєвих зворушень найрізніших людей і многих поколінь" [23, с. 77].

Проблема часу і простору в їх взаємозв'язку і співвідношенні – одна з основоположних проблем теоретичної фольклористики, що можна підтвердити, зокрема, таким фактом: у підручнику "Теория фольклора" В.Анікіна (1996 р.), який, до речі, є першим підручником з теорії фольклору у східнослов'янській фольклористиці, два розділи з шістнадцяти присвячено саме проблемі часу і простору. Концепція часу і простору – наріжний камінь світогляду людини загалом, отже можна говорити про час і простір як одну з найстійкіших універсалій буття, яка тісно пов'язана з культурою народу, його історією, способом художнього мислення. Час і простір у художніх текстах – це своєрідна система координат, у якій функціонують сюжетні (і позасюжетні) елементи твору. Художній хронотоп переважно досліджували крізь призму літературознавчих концепцій, а відтак у цій сфері існує значний інтелектуальний багаж: у студіях М.Бахтіна, Д.Ліхачова, В.Топорова, А.Мостепаненко, Н.Мисливець, Д.Медриш, Н. Копистянської та багатьох інших сформовано засади тлумачення часопростору в літературних творах.

Скромніше виглядає доробок фольклористів. Принагідно досліджували певні аспекти часопростору класики української фольклористики П.Чубинський, В.Антонович, О.Потебня, М.Грушевський, І.Франко, Ф.Колесса, В.Гнатюк. Серед сучасних учених вагомий внесок в осмислення проблеми внесли Є.Мелетинський, В.Топоров, Л.Цибенко, А.Гуменний, Г.Усатенко, Н.Шумада, М.Пазяк та ін. Художній хронотоп сьогодні розглядають як умовну категорію, як творчу трансформацію реального часопростору у сфері художнього твору. Сучасна фольклористика наголошує на тезі про відмінність міфопоетичного уявлення про часопростір (що знаходить відображення у фольклорі) і сучасного розуміння цього поняття.

Незважаючи на менший, порівняно з літературознавством, досвід вивчення часопростору у фольклористиці, сьогодні можна говорити про певний понятійно-термінологічний апарат у цій галузі. Зокрема, у дисертаційному дослідженні Галини Усатенко "Образно-символічна система художнього часу українського пісенного фольклору" [24] визначено типи і моделі часу, причому зроблено це на тлі наукових картин світу, простору культури, історичної епохи, національної специфіки досліджуваного матеріалу. У цій галузі фольклористики "прижилися" такі літературознавчі поняття, як відкритий і закритий часопростір, сакральний і профанний час тощо. Практичні дослідження часопростору в жанрах українського фольклору, на наш погляд, одні з найперспективніших, оскільки теоретичне підґрунтя проблеми можна вважати достатньо сформованим, отже є можливість його прикладного застосування.

Спроба окреслити своєрідне понятійно-категоріальне поле сучасної теоретичної фольклористики свідчить про те, що сучасна наука продуктивно і частотно оперує вищезгаданими категоріями. Ми не ставили собі за мету виявити остаточне семантичне наповнення згадуваних категорій, а намагалися наблизитися до виявлення найпоширеніших з них, наскільки можливо структурувати їх, показати їх зв'язки і взаємозалежність. Безперечно, неможливо в рамках статті охопити (чи навіть окреслити) всі аспекти теорії фольклору. Тема потребує подальшого опрацювання, продовження її може, зокрема, стати передумовою створення словника фольклористичних термінів, якого так потребує сучасна українська фольклористика.

Література

  1. Лановик З., Лановик М. Українська народна словесність. Львів, 2000.

  2. Шумада Н. Современный песенный фольклор фольклор славян: сущность, структура, функции. Автореф. на соиск. ... докт. фил. наук. Киев, 1984.

  3. Колесса Ф. Українська усна словесність. – Львів, 1938.

  4. Грушевський М. Історія української літератури: У 6 т., 9 кн. Київ, 1993. Т. 1.

  5. Петров В. Український фольклор // Берегиня. 1996. Ч. 1-2.

  6. Гусев В. О полифункциональности фольклора // Актуальные проблемы современной фольклористики. Ленинград, 1980. С. 180-183.

  7. Грица С., Дей О. Принципи класифікації і наукового видання української словесно-музичної творчості на сучасному етапі. Київ, 1968.

  8. Пропп В. Фольклор и действительность. Москва, 1976.

  9. Путилов В. Современные проблемы исторической поэтики фольклора в свете историко-типологической теории // Методология сравнительно-исторического изучения фольклора. Москва, 1976.

  10. Чернец Л. Литературные жанры. Москва, 1982.

  11. Мишанич С. Народні оповідання. Київ, 1986.

  12. Чистов В. Вариативность и поэтика фольклорного текста // История, культура и фольклор славянских народов. ІХ Международный съезд славистов. Киев, 1983. С. 143-149.

  13. Токарев С. Обряды и мифы // Мифы народов мира. Энциклопедия: В 2-х томах. Москва, 1992. Т. 2. С. 235-237.

  14. Топоров В. О ритуале. Введение в проблематику // Архаический ритуал и фольклор в раннелитературных памятниках. Москва, 1988. С. 7-61.

  15. Топоров В. Модель мира. // Мифы народов мира. Энциклопедия: В 2-х т. Москва, 1992. Т. 2. С. 161-163.

  16. Маєрчик М. Шляхи трансформації символу світового дерева // Народознавчі зошити. 1995. № 1. С. 25-31.

  17. Аверинцев С. Архетипы // Мифы народов мира. Энциклопедия: В 2-х т. Москва, 1992. Т. 1. С. 110-111.

  18. Потебня О. Естетика і поетика. Збірник. Київ, 1985.

  19. Дмитренко М. Теория народной словесности как направление отечественной филологической науки 60-80-х годов Х1Х века (фольклористические труды А.Потебни). Автореф. дисс. на соиск.... канд.фил.наук. Киев, 1983.

  20. Киченко А. Введение в теорию фольклора: Курс лекций. Черкассы, 1988.

  21. Веселовский А. Историческая поэтика. Москва, 1989.

  22. Путилов Б. Мотив как сюжетообразующий элемент // Типологические исследования по фольклору. Сборник статей памяти В.Я.Проппа. Москва, 1975. С. 141-145.

  23. Франко І. Із секретів поетичної творчості. Львів, 1961.

  24. Усатенко Г. Образно-символічна система художнього часу українського пісенного фольклору. Автореф. дис... канд. філ. наук. Київ, 1994.

Loading...

 
 

Цікаве