WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Понятійне поле теоретичної фольклористики - Реферат

Понятійне поле теоретичної фольклористики - Реферат

Аксіоматичною у теоретичній фольклористиці стала думка про домінуючу роль ритуалу у формуванні міфопоетичної моделі світу. "Тільки в ритуалі досягається переживання цілісності буття і цілісності знань про нього" [14, с. 17]. Очевидно, що розуміння взаємозв'язку ритуалу і моделі світу потребує й конкретизації самого поняття "модель світу", звичайно, у її міфологічному значенні. У найзагальнішому вигляді модель світу можна визначити "...як скорочене і спрощене відображення всієї суми уявлень про світ всередині даної традиції, узятих у їх системному й операційному аспектах" [15, с. 161]. Дослідники зазначають, що поняття моделі світу не належить до понять емпіричного рівня, тобто носії даної традиції можуть не усвідомлювати моделі світу в усій його повноті. Модель світу створювалася на основі взаємодії людини з довколишнім світом, тому закономірним є те, що міфопоетична модель світу передбачає тотожність або тісний зв'язок макрокосмосу і мікрокосмосу, природи і людини. Оскільки світ, модель якого описується, розуміється як людина і середовище у їх взаємодії, у цьому сенсі модель світу є результатом переробки інформації про середовище і саму людину, при чому "людські структури і схеми часто екстраполюються на середовище, яке описується мовою антропоцентричних понять" [15, с. 161]. У сучасній фольклористиці актуалізується проблема відображення моделі світу у фольклорних творах. У таких розвідках простої констатації чи відображення певної моделі у певному творі, звичайно, недостатньо, важливіше показати її еволюцію, трансформацію у певному жанровому контексті. Яскравий і змістовний приклад таких студій – розвідка Марії Маєрчик "Шляхи трансформації символу світового дерева", зроблена на матеріалі текстів колядок [16]. Реконструкція міфопоетичної моделі світу здійснюється на основі осмислення залишків архаїчних уявлень у сучасних гуманітарних сферах. До таких залишків належать архетипи – категорія, без усвідомлення якої навряд чи можна поринати у сферу фольклористичних досліджень.

Категорія архетипу є базовою не тільки для фольклористики, але й для всієї сучасної гуманітарної сфери. Введена у науковий обіг ще у ХІХ ст. швейцарським психоаналітиком К.Юнгом, категорія означала "первісні схеми образів, відтворювані безсвідомо і апріорно формуючі активність уявлення" [17, с. 110]. Архетипи проявляються у міфах, віруваннях, фольклорних, літературних і мистецьких творах не як образи, а як їх психологічні засновки. У працях Дж.Кемпбелла, І.Н'юмена, І.Якобі, Є.Мелетинського та інших було продовжено подальше теоретичне тлумачення архетипу. Дослідники підкреслюють, що під архетипом слід розуміти потенційні можливості образів. Про це писав і сам Юнг, наголошуючи на тому, що архетипи мають не змістову, а формальну характеристику. Змістове наповнення першообраз дістає лише тоді, коли він проникає у свідомість і при цьому наповнюється матеріалом свідомого досвіду. Важко переоцінити заслугу К.Юнга, так само, як і концепційність його відкриття. Розуміння архетипності явищ мистецтв, на думку С.Аверінцева, допомагає збагнути причини існування аналогічних образів, мотивів, колізій у різних культурах і традиціях [17, с. 110]. Особливо актуальною для фольклористики залишається ідея зв'язку архетипу з "колективним безсвідомим" (термін Юнга). Саме крізь призму безсвідомого можна зрозуміти мовленнєву стереотипію, формульність фольклорних текстів, а відтак приступати до складної аналітичної роботи – виявлення семантики обрядових дій і вербальних формул.

Фольклорний образ, як ми вище зазначили, генетично пов'язаний з архетипом, але являє собою цілком самодостатній феномен зі своєю специфікою, багатоплановістю. На відміну від літературного, фольклорний образ – більш узагальнююча одиниця, оскільки він акумулює в собі відображення досвіду не індивідуума, а колективу, не індивідуальної свідомості, а масової. Не позбавлений індивідуальної забарвленості, фольклорний образ інформативно дуже насичений, не випадково більшість фольклорних образів можна "прочитувати" як символи. У фольклорних образах закодовано духовний досвід багатьох поколінь, тому, незважаючи на десемантизацію більшості образів, вони відкривають перед дослідниками і певні можливості (хоча й обмежені, як неодноразово зазначав М.Грушевський) декодування тих смислів, що в них закладалися.

Специфіку фольклорного образу досліджувало багато вчених, але фундаментальну теорію його природи і функціонування створив Олександр Потебня [18]. Учений сформулював ідею спорідненості слова і образу. Образ, як і слово, за Потебнею, несе в собі узагальнену інформацію про дійсність, тобто, невеличка за обсягом форма здатна містити глибокий смисл. Як і слово, образ замінює множинне одиничним, вбирає в себе дійсність і акумулює її у певній зовнішній "оболонці". Микола Дмитренко, досліджуючи традиції О.Потебні у сучасній фольклористичній думці, точно підмітив, що художній образ в інтерпретації вченого "...не може містити в собі нічого такого, чого б не можна було би помітити у самій дійсності... Художній образ, за Потебнею, повинен бути більш відомим, більш простим і ясним, ніж те, що він пояснює. Він повинен подавати велике в малому, заміняти множинне, складне, важко вловиме чимось відносно одиничним, близьким, наочним, що сприяє пізнанню дійсності" [19, с. 19-20]. Потебня у своїх студіях наголошує на "відкритості" образу до конкретизації, на здатності виражати безкінечне в скінченному, на багатозначності, гнучкості, емоційності. Звичайно, у пізніших студіях фольклористи досліджували як природу фольклорного образу, так і безпосередньо систему образів, але концепційні засади потебніанського розуміння цього феномена залишаються неперевершеними у своїй філософській глибині.

Неможливо в світлі вищесказаного обминути проблему міфу, яка є водночас і найбільш глобальною у фольклористиці, і найбільш складною. Власне друга ознака витікає з першої. Одразу зазначимо, що в межах статті ми не можемо претендувати на висвітлення проблеми, але, зважаючи на обсяг поняття, важливо принаймні поставити його в контекст нашої студії, визначити наше її розуміння. У сфері теоретичної міфології існує поважний науковий доробок: Я.Головацький, М.Костомаров, О.Потебня, І.Франко, М.Грушевський, Ф.Колесса, В.Петров, Е.Тайлор, Е.Ланг, Дж.Фрезер, А.Лосев, С.Токарев, В.Топоров – ось аж ніяк не повний перелік учених, які займалися цією проблемою. Та все ж, на наш погляд, концепційні засади міфології дав О.Потебня, зокрема, у розвідці "Міф і слово". Його ідея про те, що під міфом ми розуміємо як найпростішу міфічну форму, міфічне уявлення, так і подальший її розвиток (міфічне сказання), залишається актуальним засновком теоретичної міфології [18, с. 193]. Справжнім відкриттям у науці було потебніанське розуміння суті міфу: "Міф належить до сфери поезії у широкому розумінні цього слова. Як усякий поетичний твір він а) є відповіддю на певні питання думки, додатком до раніше пізнаного; б) тлумачений як результат, що завершує собою акт свідомості, відрізняючись тим від нього, що відбувається в людині без її відома, міф є первісно словесний твір, тобто за часом завжди передує малярському або пластичному зображенню міфічного образу" [18, с. 193]. За Потебнею, міфічна форма (міфічне уявлення) так співвідноситься з міфічним сказанням, як слово з розвинутим поетичним образом. Отже, слово, образ і міф у його концепції дуже близькі генетично. Така пильна увага до спадщини Потебні зовсім не випадкова, адже в ній у сконцентрованому вигляді містяться практично всі ідеї цієї галузі фольклористики. Міфологічні концепції Потебні творчо засвоювали лінгвісти, філософи, літературознавці. На наш погляд, Потебня залишив такі чітко окреслені перспективи дослідження міфу і міфології, що вони і дотепер залишаються своєрідними орієнтирами в розумінні проблеми. Представники ритуалістського напрямку максимально зближують міф з ритуалом. Для них основним є питання, що первинніше – міф чи ритуал? Така постановка питання, звичайно, відвертає увагу від сутності міфу і намагання глибше пізнати його специфіку, але і ритуалісти опираються на досягнення О.Потебні.

Взагалі проблему міфу і міфологічного мислення можна вважати пріоритетною для фольклористики. Без її осмислення неможливим стає розуміння фольклорних явищ. Невипадково монографію "Введение в теорию фольклора" А.Киченка [20] відкриває саме ця проблема. Зрештою, той факт, що проблему не обійшли своєю увагою згадані вище видатні фольклористи, свідчить сам за себе. Та все ж ця проблема в науці про усну народну словесність належить до категорії "вічних", оскільки глобальна віддаленість міфів (у широкому їх розумінні) від нашого часу та їх повсюдна присутність у вербальних, акціональних, світоглядних аспектах фольклору залишаються актуальними.

Категорії мотиву і сюжету, як зрозуміло з попередніх тез, типологічно споріднені з категоріями архетипу і образу. Можна було би вважати ці терміни запозиченими з літературознавства, якби не "Историческая поэтика" О.Веселовського [21], у якій автор принципово розмежував категорію мотиву і сюжету саме під фольклористичним кутом зору і дав ґрунтовне тлумачення цих понять. Під мотивом він розумів формулу, яка на перших порах давала суспільності відповідь на питання, що їх природа повсюдно ставила людині, або яка закріпляла особливо яскраві враження дійсності, що здавалися важливими або повторювалися. Мотивом учений називав найпростішу розповідну одиницю, яка образно задовольняла різні запити первісного розуму чи побутового спостереження. Ця концепція О.Веселовського була добре відома М.Грушевському, який сформулював ідею необхідності студіювати ці аспекти фольклористики: "Треба дуже уважних і дотепних студій, щоб вислідити наскільки той чи інший мотив або комбінація мотивів органічно зв'язана з певним кругом ідей і образів, побутовою й історичною (в широкому розумінні) обстановою" [4, с. 167].

Loading...

 
 

Цікаве