WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Понятійне поле теоретичної фольклористики - Реферат

Понятійне поле теоретичної фольклористики - Реферат

Комплексний підхід до системи фольклорних жанрів передбачає історико-фольклорні реставрації жанрових систем, дослідження загальних закономірностей і наступності жанрового розвитку. Останнє достатньо частотно реалізується в сучасних фольклористичних розвідках, але очевидно, сьогодні актуалізуються дослідження процесів функціонування фольклорних жанрів. Йдеться не про стадіальність розвитку жанрів (п'ять відомих стадій: формування жанру, його активне побутування, пасивне побутування, стадія пасивного збереження і стадія "спогадів про жанр"), а про виявлення закономірностей тривалого функціонування одних жанрів і поступового згасання інших. Не можна говорити про те, що остання проблема не досліджена сучасною фольклористикою, але вона залишає багато можливостей для її поглиблення.

Теоретичні проблеми фольклорної жанрології, на наш погляд, сьогодні можуть бути досліджені у таких аспектах: 1) жанр як знак традиції, 2) співвідношення "жанрової пам'яті" і "жанрового очікування" (терміни Л.Чернець [10, с. 10]), 3) взаємодія змістових і формальних ознак у межах жанрової традиції (тобто жанр як єдність оформленого змісту), 4) жанр крізь призму часу (час як жанротвірний фактор). Такими ми бачимо актуальні проблеми теоретичної фольклористичної жанрології.

Вище ми згадали тезу про залежність поетики фольклорного тексту від внутрішніх ресурсів певного жанру, тому логічно розглянути (точніше, окреслити) проблему поетики в контексті фольклористичного її осмислення. Розвідок, у яких би досліджувалася поетика жанру чи окремого твору, є багато. Саме ці розвідки демонструють широкий спектр тлумачення терміна поетика – від найвужчого, коли поетика зводиться до констатації певних художніх засобів, до найширшого, коли поетика "розчиняється" в категоріях естетики. Ці полярні тенденції, безперечно, дають якісь конструктивні результати дослідникам, але перша тенденція спрощує сутність фольклорної поетики, а друга – подекуди підміняє її іншими поняттями. Поширеними у наш час є і студії, в яких під поетикою розуміють структуру жанру і дослідження спрямовують саме в такому руслі: аналізуючи структуру твору, його складові. Такими студіями захоплювалися представники структурно-типологічної школи і не можна казати, що їх розвідки не дали цікавих спостережень над структурно-композиційною своєрідністю фольклору. Б.Путилов у своїй праці "Современные проблемы исторической поэтики фольклора в свете историко-типологической теории" [9] сформулював цікаву і плідну думку: об'єднати структурно-типологічні та історико-типологічні методики, що, до речі, спостерігаємо у сучасних фольклористичних студіях. Фольклористичні дослідження останнього десятиліття органічно поєднують ці два підходи, тоді як у час написання згадуваної розвідки (тобто у 1976 р.) вони вважалися якщо не антагоністичними, то принаймні діаметрально протилежними.

На наш погляд, найпродуктивніше у сфері дослідження поетики працюють не ті фольклористи, які намагаються ракурс свого дослідження співвіднести з певним трактуванням поетики (вузьким чи широким), а ті, хто намагається у першу чергу збагнути специфіку фольклорного твору в усій її глибині, неповторності, подекуди "закодованості", хто намагається під зовнішнім лаконізмом і певною простотою дошукатися внутрішніх "смислів". Прикладом такої розвідки може бути дослідження С.Мишанича "Народні оповідання" [11]. Поставивши собі за мету дослідити саме поетику жанру, автор найменшою мірою був орієнтований на те чи інше розуміння поетики. Він у першу чергу шукає (і знаходить) те неповторно-специфічне, що притаманне жанру. Ця "нескованість" дослідника сприяла надзвичайно глибокому і водночас синкретичному ракурсу його розвідки, в якій найціннішими, на наш погляд, є багатоплановість і багатомірність дослідницької думки: це спостереження над соціально-естетичною сутністю оповідань, їх функціями і втіленням у побуті, над природою художніх узагальнень, це концепційний аналіз "поетики факту", образу оповідача, стереотипії мовленнєвих явищ тощо. Всі згадані і багато інших аспектів творять у сукупності те, що становить поетику жанру, котру автор виявляє. І робить він це, як зазначалося вище, орієнтуючись не на певні теоретичні канони в розумінні поетики, а на розуміння специфіки фольклору як синкретичної галузі, яка потребує багатопланових досліджень. Отже, дослідження поетики твору – це у першу чергу орієнтація на дослідження синкретичної природи фольклорних явищ, намагання проникнути в їх природу.

Залишаються дискусійними у фольклористиці терміни "фольклорний текст" і "фольклорний твір". Під терміном "фольклорний твір" розуміють або одиничне конкретне відтворення тексту в природній ситуації, або вся сума варіантів певного твору. Отже, термін "твір" використовують у двох значеннях, незважаючи на намагання науковців покінчити з термінологічною плутаниною. Щодо терміну "текст", то і тут попри зовнішню одноплановість поняття, існують певні розбіжності в його розумінні. Традиційно про "текст" можна говорити тільки у випадку закріплення мовлення на письмі. Однак, як зазначає К.Чистов у розвідці "Вариативность и поэтика фольклорного текста", з 60-70 рр. ХХ ст. визнання за "усним текстом" статусу "тексту" ввійшло у вжиток "текстології" [12, с. 144] При цьому розрізняють "запис", тобто фіксацію одиничного конкретного акту виконання, і "текст", який тлумачать як сукупність варіантів словесного втілення того чи іншого фольклорного твору" [12, с. 144]. Отже, і термін "текст", як бачимо, є неоднозначним в сучасній фольклористичній термінології.

Проблема фольклорного тексту і фольклорного твору невід'ємна від проблеми варіативності, а та, у свою чергу, передбачає постановку проблеми традицій і новаторства та їх співвідношення у фольклорних явищах. Не ставлячи перед собою завдання охопити увесь комплекс питань, пов'язаних з теорією варіативності, нагадаємо лише лаконічну і глибоку формулу: "варіювання – природній спосіб існування традицій" [12. с. 164]. Варіативність, з одного боку, є структуротворним принципом, з другого – формою існування структур фольклорних текстів, й усяке вивчення механізму варіювання передбачає одночасне вивчення текстових "констант".

Отже, проблема варіативності тісно пов'язана з проблемою співвідношення і взаємодії традицій та імпровізації, традицій та новаторства у фольклорних явищах. Ця проблема номінована у фольклористиці досить давно й у багатьох розвідках її осмислюють на матеріалі конкретного жанру чи то твору. Теоретичні ж механізми, способи, моделі співіснування і взаємодії традиції та новаторства ще досі не відпрацьовані, хоча багато дослідників зазначають, що ці взаємовпливи і взаємозв'язки доречно вивчати на певних конкретизованих рівнях: вербальному, композиційному, ідейно-тематичному, музикологічному, сюжетному тощо.

Акціональний аспект проблеми органічно пов'язаний із обрядовим контекстом, у якому твір функціонує (якщо, звичайно, твір належить до обрядового фольклору). У сфері обрядової культури основоположними, а відтак найуживанішими є близькі і водночас детерміновані поняття "обряд", "ритуал", "оказіональна ситуація". Категорію обряду подекуди ототожнюють із категорією ритуалу. Таку точку зору представив зокрема С.Токарєв у двотомнику "Мифы народов мира" [13, с. 235], поділяють її і багато інших учених, про що свідчить синонімічне використання термінів "обряд" і "ритуал". Тим не менше, термін "обряд" найчастіше вживають у сучасному функціонуючому контексті, тоді як поняття ритуалу у першу чергу пов'язане з архаїкою, що ґрунтовно довів В.Топоров у розвідці "О ритуале. Введение в проблематику" [14]. Особливо актуальними і продуктивними у сфері тлумачення ритуалу як феномена архаїчної культури і відповідної форми свідомості стали дослідження, в яких осмислення ритуалу невід'ємне від міфу. "У результаті цих досліджень були достатньо чітко і доказово сформульовані два кола ідей – ритуал як колиска людської культури у вигляді її "знань", "умінь", "мистецтв" і пріоритет ритуалу над міфом, або – в обережнішому формулюванні (яке, між іншим, також потребує обмежень і тлумачень) – первинність ритуалу", – зазначає В.Топоров [14, с. 32]. Отже, дослідження теорії ритуалу оформилися у певні наукові концепції, котрі є своєрідними узагальненнями досвіду архаїчної свідомості. Заглиблення у проблему ритуалістики передбачало би окрему (і об'ємну) розвідку, тому обмежимося спробою термінологічної диференціації понять. Незважаючи на вищезазначену плутанину у використанні цих термінів, найчастіше під обрядом розуміють сформований і досить добре оформлений фольклорно-етнографічний комплекс, присвячений певним явищам або життєвим ситуаціям, який передбачає масштабність дії. Під ритуалом розуміють церемонію, "узаконену" етичними нормами певного соціуму. Генезу і функціонування обрядів і ритуалів традиційно пов'язують із "ситуаціями переходу" (rites de passage за ван Геннепом), під якими розуміють обрядодії, "які фіксують будь-які зміни місця, стану, соціальної позиції, віку" [14, с. 48]. Зважаючи на вищезгадану синонімію у використанні термінів обряд і ритуал, зазначимо, що термін ритуал останнім часом набув узагальнюючого значення. Його найчастіше використовують у теоретико-типологічних розвідках, у яких аналізується не стільки "зовнішній, кзовий" аспект ритуалу, скільки його глибинні й актуальні смисли, в яких ритуал розуміється як "прецедент будь-якої діяльності людини, джерело, з якого вона розвивається, головна сфера реалізації соціальних функцій колективу" [14, с. 16]. Термін "оказіональна ситуація" використовують на позначення невеликих за обсягом (порівняно з обрядом), не надто строго оформлених обрядових дійств, які не мають чіткого часового "прикріплення" (наприклад, замовлювально-заклинальний акт, який, як правило, виконують там і тоді, де і коли у ньому виникає потреба).

Loading...

 
 

Цікаве