WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Понятійне поле теоретичної фольклористики - Реферат

Понятійне поле теоретичної фольклористики - Реферат

Реферат на тему:

Понятійне поле теоретичної фольклористики

Системне пізнання фольклору як різновиду духовної культури народу передбачає звернення до теорії фольклору – різноманітної і обширної галузі культурологічних знань, яку можна розглядати в різних ракурсах і з різними акцентами. Дати визначення теорії фольклору в одній попередній або результуючій дефініції нереально й науково безплідно, оскільки це наукове визначення може бути окреслене лише в ланцюжку взаємодоповнюючих і взаємоуточнюючих визначень, де кожне наступне буде доповнювати й розширювати попереднє. Кількість і якість накопичених теоретичних знань з теорії фольклору – це своєрідна репутація, яка робить фольклористику наукою не описово-констатуючою, а узагальнюючою, аналітичною, тому що саме теоретичний базис будь-якої науки дає дослідникові той інструментарій, за допомогою якого він спроможний аналізувати й систематизувати практичний матеріал.

Теорія фольклору – це не тільки наукове поняття чи термін. Це – базовий світоглядний орієнтир науки фольклористики, орієнтир, якому належать методологічні, аксіологічні й гносеологічні пріоритети цієї галузі знань. Осмислення фольклору як складного синкретичного явища передбачає водночас його системне і комплексне осмислення, останнє, у свою чергу, передбачає застосування аналітичного інструментарію багатьох дисциплін гуманітарного циклу: літературознавства, мовознавства, етнографії, етнопсихології, філософії, культурології, історичної граматики тощо.

Вивчення курсу української усної народної творчості (в його традиційному варіанті, відображеному у вузівських підручниках) – лише складова цілісної інтерпретації предмета. За межами курсу залишаються теоретичні теми, місце яких – саме у вищеназваній дисципліні. Теорія фольклору аж ніяк не повторює зміст і методику літературознавчих і мовознавчих дисциплін. Саме поняття теорії фольклору базується на розумінні фольклору як синкретичного явища.

У фольклористиці останніх десятиліть спостерігається парадоксальне явище: склався прецедент наявності достатньої кількості праць, у яких так чи інакше осмислюються теоретичні проблеми фольклористики. Але "канони" досі не окреслені, не існує зведена в систему база теоретичних понять, не сформульовані основоположні дефініції. Ліквідація цієї прогалини, на наш погляд, – чи не найактуальніша проблема сучасної фольклористики. Вкрай актуальною стала проблема розробки понятійно-термінологічного апарату для дослідження фольклору як цілісної системи. Отже, спробуємо в межах даної статті сформулювати наше бачення системи базових теоретичних понять, якими оперує сьогодні фольклористика не тільки українська, але й зарубіжна. Одразу зазначимо, що в основу статті покладено досвід розробленого нами курсу лекцій "Основи теорії фольклору", що читається студентам-фольклористам Львівського національного університету імені Івана Франка.

Окреслюючи далі низку теоретичних проблем, актуальних для сучасної фольклористики, зазначимо у першу чергу необхідність диференціювання проблем історико-фольклористичних і теоретико-фольклористичних. У змістовному і ґрунтовному підручнику "Українська народна словесність" Мар'яни та Зоряни Лановиків представлене дещо загальне розуміння теорії фольклору: " ... це галузь фольклористики, що вивчає сутність усної народної творчості, особливості окремих фольклорних жанрів, їхнє місце у цілісній жанровій системі, а також – внутрішню структуру жанрів – закони їх побудови, поетику" [1, с. 19]. На наш погляд, проблеми теоретичної фольклористики являють собою значно ширше і значно місткіше явище.

Безумовно, у фольклористиці актуальною була і залишається проблема специфіки фольклору як виду духовної культури та мистецтва. Йдеться про те, що сьогодні недостатньо простої констатації таких ознак фольклору, як синкретизм, колективність, імперсональність (анонімність), традиційність, варіативність, усність побутування, безцензурність тощо, а необхідне заглиблення й осмислення кожної з них окремо. Скажімо, таку домінуючу рису фольклору, як синкретизм, традиційно розуміли у фольклористиці як поєднання різнорідних і взаємодоповнюючих начал: вербального, музичного, хореографічного, театрального та інших. Сучасна фольклористика цю проблему аналізує диференційовано. Тобто, синкретизм, притаманний фольклору загалом, розглядається на трьох рівнях: на рівні форми, рівні функцій і рівні безпосередньо тексту. Проблема синкретизму форми, безумовно, пов'язана з проблемою жанрового синкретизму, синкретизму функцій – із проблемою поліфункціональності фольклору, проблема синкретизму тексту – із проблемою історичної еволюції жанрів, а також із проблемою співіснування традиційного та новаторського у фольклорному тексті. Кожна із зазначених проблем може стати темою окремого дослідження, як на теоретичному підґрунті, так і на матеріалі фольклору.

Незважаючи на те, що ознаки і критерії фольклору, сфери загалом консервативної, залишаються постійними і практично незмінними, сучасна фольклористична думка привносить дещо нове в їх розуміння, що свідчить про поглиблення аналітичних тенденцій у сучасних розвідках. Зокрема, Н.Шумада формулюючи своє бачення фольклору, до згаданих вище ознак додає стабільність, поліелементність, діалектність [2, с. 21], що, безперечно, є надзвичайно важливим для розуміння специфіки усної поетичної словесності.

У сучасних наукових студіях фольклористи значну увагу приділяють проблемі поліфункціональності фольклору. У цьому ми бачимо певну закономірність: фольклор як одна з найархаїчніших галузей духовної культури демонструє безпрецедентну життєздатність, він є одним із найголовніших факторів збереження національної самосвідомості. Логічно постає питання: у чому полягають причини такого соціального і духовного "попиту" на фольклор? Питання це складне і багатопланове, але однією з найважливіших причин науковці вважають його поліфункціональність. Про те, що фольклор наділений багатьма функціями, писали класики української фольклористики: Ф.Колесса [3], М.Грушевський [4], В.Петров [5] і багато інших. Підкреслюючи багатофункціональність фольклору, українські фольклористи виділяли домінуючі функції: утилітарну (практичну, прагматичну) і естетичну. Концепцій про кількість і взаємодію функцій існує достатньо: так звана "квадратна" система функцій американського фольклориста У.Бескома (розважальна, ритуальна, виховна, "біхевіоральна"); "п'ятичленна" система функцій М.Кагана, котра механічно була перенесена на фольклор, хоча вчений писав про функції мистецтва; теорія "системи функцій" І.Земцовського, теорія "пучка функцій", створена П.Богатирьовим і продовжена В.Гусєвим. Теоретичний аспект проблеми докладно розробив В.Гусєв у розвідці "О полифункциональности фольклора", давши не тільки визначення самих функцій, а й розглянувши основні тенденції їх розвитку (прогрес, регрес, "мерехтливість") [6]. Отже, поміж основних функцій фольклору сучасна фольклористика виділяє соціальні, пізнавальні, етичні, естетичні, інформативні, комунікативні, виховні, організуючі (трудові пісні), ритуальні (обрядові пісні), "етикетні", розважальні тощо.

Важливою темою теоретичної фольклористики залишається проблема класифікації фольклорного матеріалу. На жаль, рідко згадується у фольклористичних розвідках такий методологічний аспект проблеми як умовність будь-яких класифікацій. Стосовно фольклористики умовність класифікацій є особливо актуальною, оскільки в синкретичну галузь потрапили такі принципи класифікацій, які були запозичені з "монокультурних" сфер: літературознавства, мовознавства, етнографії, філософії тощо. Отже, обмеженість кожної класифікаційної групи є очевидною і безперечною. Це завжди розуміли і відчували фольклористи, які торкалися цієї теми, незалежно від того, чи пропонували вони певні класифікаційні групи для систематизації фольклорного матеріалу, чи намагалися створити більш-менш універсальні класифікаційні принципи. Серед великої кількості науковців пріоритет у сфері теоретико-практичного осмислення теми напевно належить І.Франкові, М.Грушевському, Ф.Колессі. Надзвичайно цінним у їх розвідках було прикладне застосування власних класифікаційних схем. Варто згадати розділ "Казка" з "Історії української літератури" М.Грушевського, в якому автор не просто критично аналізує досвід своїх попередників, як українських, так і іноземних, але й пропонує свою власну "систематику", яку ілюструє матеріалами українських казок [4, с. 330-369].

Сучасне теоретичне тлумачення проблеми класифікації фольклорного матеріалу поглиблено в наукових студіях С.Грици, В.Чистова, В.Гусєва та ін. Зрештою, наскільки б не диференціювалися принципи класифікацій фольклорного матеріалу, в одному фольклористи залишаються однодумцями: в розумінні необхідності створення універсальної класифікації, яка би поєднувала як синхронний, так і діахронний аспекти дослідження фольклорного матеріалу.

Актуальним питанням теорії фольклору є проблема фольклорного жанру. Загальновідома дефініція фольклорного жанру Володимира Проппа як "сукупності творів, об'єднаних спільністю поетичної системи, побутового призначення, форм виконання і музичної форми" [8, с. 235] залишається універсальною і найточнішою. Поза тим фольклористична жанрологія потребує ґрунтовних досліджень типології жанрів, синкретизму жанрів у взаємозв'язку з поетикою. Цей напрям окреслив колись Б.Путилов: "Поетика окремого тексту – це конкретний варіант поетики жанру, реалізація його принципів. Поетика жанру завжди жанрово зумовлена і жанрово реалізована. До певної міри вона жанрово замкнена" [9, с. 244].

Loading...

 
 

Цікаве