WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Національна специфіка українського фольклору - Реферат

Національна специфіка українського фольклору - Реферат

Але ще раніше сутність добропрекрасного виразив С.Єфремов. Це – "моральна краса". До цього висновку автор "Історії українського письменства" дійшов, роздумуючи над етноестетикою українських народних пісень, над "приматом правди" в них. Він писав: "Оцей примат правди, повсякчасний мотив справедливости, невгасиме змагання до громадської й особистої волі разом з протестом проти неволі, як однієї з форм світової неправди, – це, знов кажу, найхарактерніша риса української народньої поезії, її моральна краса і найвища принадність. Цей щиро-людський і незмінно-людяний ідеал справедливого життя по щирій правді робить пісні наші безцінним для всієї людськости добром культурним" [30, с. 318].

С.Єфремова особливо вражає в українських піснях просто-таки побожне почуття до матері. "В одній колядці Мати божа прохає у Христа райських ключів – одімкнути рай і пекло, випустити грішні душі. Одній тільки душі нема прощення – тій,

Що отця з матір'ю та налаяла,Не налаяла, а подумала.

Така зворушлива чистота почуваннів надає надзвичайно глибокого етичного характеру українській народній поезії, – надто пісням про кохання" [30, с. 318].

З наших народних пісень і казок прикладів мотиву "примату правди" можна навести дуже багато. Досить згадати пісню про Правду і Кривду, "Думу про втечу трьох братів з Азова", докори типу "не по правді живеш". Побожне ставлення до матері сформувалось, мабуть, ще в нашому язичництві. У пісні, записаній у селі Тур на Волинському Поліссі, Перун покарав сина (спалив йому хату, вбив жінку й дітей) за те, що прогнав з дому матір. Шанобливе ставлення українців до жінки взагалі широко відображено у їхньому фольклорі.

Що ж до пісень про кохання, то в них естетичний ідеал втілений в образі дівчини, складниками якого є елементи не тільки фізичної, а й духовної, моральної краси. Українська дівоча, парубоча краса – то "хорошая врода з чорними очима". Отже, "карі очі", "чорні брови", "біле личко" (але не без рум'янцю – барви здоров'я) – це постійні епітети в портреті красуні:

Там то мила, там то мила,Там то брови чорні,Лице біле, рум'янеє, А слова виборні.

Звернімо увагу на нетрафаретний епітет – "слова виборні", тобто вишукана, розумна, змістовна, дотепна мова.

Ми вже наводили приклад, де дівчина "красу сіє, розум садить". У коханні ціниться вірність ("дівчино моя вірная"), але у парі з красою і вірністю, чи "красою вірності", йде й розум, краса розуму:

Вийди, вийди, зірко та вечірняя,Вийди дівчино та розумная.

Характерне "поученіє" старшого брата молодшому у весільній пісні:

– Не бери, братку, золота,А бери, братку, розума.Ми золота прикупимо,А розума не вложимо.

Навіть "чайка на болоті" не рекомендує брати "дівчину у злоті".

М.Костомаров у праці "Дві руські народності" писав, що росіяни більші матеріалісти, ніж українці. Наш народ у своїй усній словесності не є "співцем знедоленого селянства", "співцем злиднів". Його ідеалом у колядках є заможний господар. Але народна пісня рішуче засуджує матеріальні розрахунки при одруженні. Натомість, за М.Драгомановим, ідеалом російської весільної пісні є жених, у якого "шуба с царского плеча".

Працьовитість, акуратність, грація руху – предмет естетичного замилування у портреті української дівчини:

Гарненька дівчинонька:Гарненько вона йде,Гарно хату замітає,Гарно віника кладе.

Торкається народна пісня і найінтимніших справ – проблеми дошлюбних статевих стосунків. Весільний ритуал "комори" засуджував передчасну втрату "віночка" дівчиною. У ліричній позаобрядовій пісні справжнім лицарем є козак, який дівчину "так вірненько любить, а займать не посміє", – боїться бути причиною неслави коханої. Цікавий і такий делікатний нюанс:

Не гнівайся, дівчино,Що я не займаю.Хоть я не займаю,Сватати маю.

Не можна втриматись, щоб на закінчення статті ще раз не зацитувати С.Єфремова: "Сила велика почувань, краса вислову, гуманні думки разом з надзвичайною простотою й пластичністю – такі риси всієї української поезії, а особливо того циклу пісень, що малює побутове теперішнє життя і насамперед сферу сердечних переживаннів, пісень родинних і про кохання" [30, с. 309-310].

Не слід трактувати думку про простоту народних пісень хибно. Це не примітив, а якщо вже простота – то геніальна. Ми вже наводили приклади ускладнених поетичних структур, асоціативних гіперметафоричних образів, високохудожнього символічного ладу художнього мислення.

Глибока філософічність, витончена висока майстерність психологічного зображення і всього комплексу поетикальних засобів – це універсальна риса національної специфіки українського фольклору.

Література

  1. Гарасим Я. Об'єкт дослідження – українська ментальність // Монастирський острів. – Дніпропетровськ: Бібліотека "Вільної думки", 1996. № 5. С. 137-158.

  2. Костомаров М. Дві руські народності // Твори Амвросія Метлинського і Миколи Костомарова. Вид. 2-е. Львів: Друкарня НТШ, 1914. С. 125-509.

  3. Бодянский О. О народной поэзии славянских племен: Рассуждение на степень магистра. Москва, 1837.

  4. Драгоманов М. Розвідки про українську народну словесність і письменство: У 4 т. Львів, 1900. Т. ІІІ.

  5. Колесса Ф. Українська усна словесність. Львів: Накладом фонду "Учітеся, брати мої", 1938.

  6. Дей О., Малиш Л. Піонер слов'янської фольклористики та його українські записи // Українські народні пісні в записах Зоріана Доленги-Ходаковського. Київ: Наук. Думка, 1974. С. 19-60.

  7. Pieśni polskie i ruskie ludu galicyjskiego z muzyką instrumowaną przez Karola Lipińskiego zebrał i wydał Wacław z Oleska. Lww: Nakładem Franciszka Pillera, 1833.

  8. Колесса Ф. Про вагу наукових дослідів над усною словесністю // Колесса Ф. Фольклористичні праці. Київ: Вища школа, 1970. С. 17-33.

  9. Драгоманов М. Малороссия в ее словесности // Драгоманов М.П. Вибране. Київ: Либідь, 1991. С.5-45.

  10. Сосенко К. Культурно-історична постать староукраїнських свят Різдва і Щедрого вечора. Київ: Сінто, 1994.

  11. Українка Леся. Зібр. тв.: У 12 т. Київ: Наук. думка, 1978. Т. 11.

  12. Нудьга Г. Українська дума і пісня в світі. Львів: Інститут народознавства НАН України, 1997. Кн. 1.

  13. Беларуская вусна-паэтычная творчасць: Падруч. для філал. / К.П.Кабашнікаў, А.С.Фядосік, А.С.Ліс і інш. 2-е выд., перепрац. – Минск: Выш.шк., 1988.

  14. Свєнціцький І. Різдво Христове в поході віків (Історія літературної теми й форм). Львів: Друкарня "Діло", 1938.

  15. Грушевський М. Історія української літератури: У 6т. 9 кн. Київ: Либідь, 1993. Т. 1.

  16. Гарасим Я. Культурно-історична школа в українській фольклористиці. Львів: ЛНУ, 1999.

  17. Українські пісні, видані М.Максимовичем / Фотокопія з видання 1827 р. Київ: Вид-во АН УРСР, 1962.

  18. Франко І. Зібр. тв.: У 50 т. Київ: Наук. думка, 1976. Т. 5.

  19. Українська душа / Ред. М.Шлемкевича. Нью-Йорк: Ключі. Кн. 5.

  20. Метлинський А. Замітки про українсько-руську мову // Твори Амвросія Метлинського і Миколи Костомарова. Вид. 2. Львів: Друкарня НТШ, 1914. С. 68-72.

  21. Щурат В. Боденштедтова "Поетична Україна" (спомин в 75-ті роковини появи книжки) // Щурат В. Вибрані праці з історії літератури. Київ: Вид-во АН УРСР, 1963. С.121-127.

  22. Ревуцький Д. Живе слово: Теорія виразного читання для шкіл. Львів: ЛНУ, 2001.

  23. Чабаненко В. Основи мовної експресії. Київ: Вища школа, 1984.

  24. Ukrainian dumy. Toronto; Cambrig, 1979.

  25. Ярмоленко С. Фольклор і літературна мова. Київ: Наук. думка, 1987.

  26. Рубчак Б. Уваги до засобів народної поезії // Сучасність. 1963. № 4. С. 25-42.

  27. Дикарев М. Знадоби до української народної ботаніки // Посмертні писання Митрофана Дикарева з поля фольклору й мітольоґії. Львів: НТШ, 1903. С. 1-48.

  28. Словник символів / За ред. О.Потапенка. Київ, 1997.

  29. Барка В. Подвиг при сфері Добропрекрасного // Михайло Черешньовський. Статті. Спогади. Матеріали. Нью-Йорк: УВАН, 2000. С. 45-57.

  30. Єфремов С. Історія українського письменства. Вид. 4 (Фотопередрук). Мюнхен, 1989. Т. 1.

Loading...

 
 

Цікаве