WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Українські "лікувальні" замовляння: проблема культурологічного контексту - Реферат

Українські "лікувальні" замовляння: проблема культурологічного контексту - Реферат

Дуже важливою рисою лікування, в тому числі й проказування замовлянь, було точне відтворювання усіх магічних дій, адже недбало виконаний обряд не міг допомогти хворому. Характерною рисою магії є також віра в існування особливої магічної мови. Промовляючи слова, людина творить дійсність, даючи імена, – бере її у свою владу. За магією слова приховане таємне знання, яким можна володіти, використовуючи лише специфічну мову, насичену метафорами, символами, чужими словами. Замовляння проголошували в певному настрої, у стані екстазу, піднесення, промовляли пошепки або гучно, сильно, рішучим голосом. Замовляння супроводжувалися певними таємничими жестами. Створюваний під час магічного ритуалу настрій небуденності віддзеркалював і таємничий характер дійсності.

Надзвичайно важливим елементом під час виконування цієї магічної дії є знання імені, яке дає владу над людиною, тому дуже часто заборонялося проголошувати цю інформацію під час заговорювання. Згідно з приказкою "не накликай біди", знахарі береглися від називання хворіб, а також думання про них надто конкретно. Відтак шептуни часто змінювали назви хворіб, називаючи їх евфемістичними термінами: планітник, пристрітник (пристріч), бешиха (бешишник), волосник, перепав, золотник. Інколи такий евфемізм ставав таким звичайним, що й він викликав переляк і змушував до пошуків нової назви. Поряд із евфемістичними назвами вживалися також назви загальні, але у випадках епідемії, тобто у дуже грізні періоди, використовувалися виключно евфемізми.

Поведінка під час лікування має задобрювати хворобу. У деяких ситуаціях знахарі намагалися догодити хворобі, годувати, гостити, уникати всього, чого вона не любила. Люди вірили, що коли хвороба заспокоїться, вона сама вийде з людини, а тому з хворобою не можна боротися. Коли хворий змагається з хворобою, вона починає верещати, ричати, пищати, воювати з ним. Хворобу можна задобрити, називаючи її лагідною, доброю, солодкою, гарною: "Золотниче, золотниче, добрий чоловіче..." [6, с. 129]. Всякого роду демінутивні та пестливі назви мали на меті "приручити" хворобу і підготувати ґрунт для переговорів з нею. Лише коли лагідні засоби не давали добрих наслідків, починалися більш рішучі дії.

У народній медицині велику роль відігравало також лікування зіллям, але загальновідомо, що набагато сильнішу силу мають власне замовляння, які діють так скоро, що можуть деколи навіть зашкодити. Тому й у проголошуванні заговорів треба бути дуже обережним. Лікувальна сила, яку використовували без потреби, могла і нищити. Передозування, вживання її без потреби або в невідповідний спосіб могло довести до "перелікування" хворого, тобто до знищення цілительних сил його організму.

Осіб, до яких народ звертався за допомогою, можна поділити на кілька категорії. У народній медицині найбільшу роль відігравали жінки, старі, хворі, божевільні та всякого роду "чужі". Виконавцем лікувальної дії міг бути кожен, але перевага надавалася групі т.зв. "знаючих", тобто таких, що робили це професійно і знання яких було переказане через втаємничення. Знахарі, відьми, що мали свою силу від народження, вважалися менш ефективними від тих, котрі свої знання здобули через втаємничення. Втаємниченим можна було стати через навчання у відьми, чарівника або здобувши знання безпосередньо у гадів, демонів, хворіб, смерті, упирів. Серед народних лікарів, що мали меншу силу, були такі, що вміли лікувати виключно зіллям або замовляти, лікувати водою чи просто ворожити. Чим більше умів знахар, тим потужнішим вважався. Знання багатьох відьом або чаклунів обмежувалися вмінням кинути врок, хворобу, нещастя, але вони, переважно, не вміли їх зняти. Власне через те їх називали знахарками (знахарями), шептухами, бабками, відьмами (відьмаками), чарівницями (чарівниками), мольфажицями (мольфарами), ворожками, ворожихами, колдунами, чаклунами, віщунами, гадалками. У словнику Памви Бериндии "Лексикон словенороський" (1627) подано також старе слово "кудесник", що перекладається як "чарівник" [14, с. 178]. На Закарпатті тих, що займалися насиланням нещастя, називали колдунами, а тих, що лікували, давали здоров'я та благополуччя – знахарями [9]. Знання, яким володіли знахарі, мало характер таємниці і найчастіше його передавали від покоління до покоління, але лише найстаршій або наймолодшій дитині [15].

Дійсність, яку спостерігали селянські очі, мала живий, олюднений характер, бо персоніфікованими були не лише явища, а й предмети. Люди вірили, що між предметами існує внутрішній зв'язок, тому за допомогою магічних дій можна було керувати природою і впливати на дійсність. До магії люди зверталися в окремих випадках, коли щоденні заходи захисту були безсилі. Існує цілий ряд жестів та слів, які дотепер використовує чи не кожна людина, навіть не підозрюючи, що їх походження сягає найглибшої давнини, первісних слов'янських уявлень про світ та людину. Такими жестом є хоча б спльовування три рази через ліве плече (лівий бік – бік Сатани, демонів, нечистої сили), тобто відсилання "зла" до пекла, чи відстукування у нижню частину столу (низ має таку саму символіку, як лівий бік). Одягнувши сорочку пазухою назад, моя баба також перетягувала ніж через лівий рукав. Ніж, як металевий предмет, є символом-атрибутом Бога, що блискавкою скинув Сатану в пекло; лівий рукав є також символом Сатани.

Замовляння – це дуже глибинний за своїм змістом жанр народної творчості, жанр прекрасний з огляду на використання у ньому цілої скарбниці народних вірувань, що сягають сивої давнини. Замовляння – це і надзвичайно поетичний жанр, в якому відбилися страх, надії, любов до природи українського народу. Замовляння відбивають слов'янський меланхолійний менталітет з його любов'ю до пісні, тугою за простором, волелюбністю.

Література

  1. Лукінова Т. Мовна архаїка українських замовлянь // Мовознавство. 1998. № 2-3. С. 47-48.

  2. Власний запис від Іванни Білак із села Криворівня Верховинського району Івано-Франківської області.Міф поданий без будь-яких змістових змін, фонетику достосовано до літературного стандарту. Варіантів міфу про створення світу є дуже багато, але суттєвим (якраз для замовлянь) є закінчення, яке описує Сатану, прикутого до дерева, або того ж самого Диявола, якого Господь за кару вдаряє громом і скидає до пекла. Саме дерево, до якого був прикутий Сатана, є дуже частим мотивом замовлянь. Тим деревом найчастіше буває дуб або яблуня, що поєднують у собі символи середини земного царства та потужної сили Бога, який поборов Сатану, тобто поборов "зло". Використання в замовляннях символу дерева, символу сили та переваги над "злом" збільшує силу лікувального діяння того ж заговору.

  3. Eliade Mircea. Historia wierzeń i idei religijnych. Warszawa, 1995.

  4. У ритуалах, що виконуються під час проголошування магічної формули, дуже часто використовуються атрибути вогненного Бога: металеві та камінні речі (камінь був наділений такою ж силою, що й метал). Таким атрибутом дуже часто буває голка, що віддзеркалює блискавку, якою Бог скинув Сатану до пекла. В описі того, як виконувати замовляння, читаємо: "З цією метою у вівторок, як сходить молодий місяць, устромить голку з ниткою білою довжини біля 7 метрів у поріг, голка мусить бути направлена вістрям із житла під кутом 45° (щоб неможливо було поранитися). Після того плюнути (по-справжньому) тричі через ліве плече – усе зле наштрикується на голку і не перейде до вашого житла". (Опис до замовляння на оборону хати та господарства. Записано від Галини Холмецької з села Обтове Сумської області).

  5. Gieysztor A. Mitologia Słowian. Warszawa, 1982.

  6. Українські замовляння. – Київ, 1993.

  7. Опис до замовляння проти пристріту. Записано від Анни Тафійчук із села Богдан Рахівського району Закарпатської області.

  8. Такий аналіз світу через категорії "свій – чужий" дотепер спостерігається, наприклад, у Східних Карпатах, де вірять, що "чужий" знахар, тобто знахар з чужого села (найкраще, щоб село було якнайдалі розташоване), має більшу лікувальну силу, як знахар зі свого села. Мені не доводилося чути, щоб люди з конкретного села рекомендували "свого" знахаря як сильного, що володіє лікувальною міццю.

  9. Записано від Михайла Саса з села Луги Рахівського району Закарпатської області.

  10. У замовляннях місяць дуже часто є посередником між "цим" і "тим" світом. Саме він має можливість контакту зі світом померлих, тому він може переносити лікувальну силу з "того" світу на світ живих: "Місяцю, місяцю! У тебе роги золоті: чи був ти на тім світі? Чи бачив ти мертвих людей?" – "Бачив!" [...]" (Українські замовляння. Київ, 1993. С. 77).

  11. Замовляння від болю. Записано від Галини Холмецької з села Обтове Сумської області.

  12. Записано від Кароліни Матейчук з села Голубдя Сідлецького повіту Мазовецького воєводства (Республіка Польща).

  13. Записано від Михайла Ничая з села Ясенів Верховинського району Івано-Франківської області.

  14. Беринда Памво. Лексикон словенороський. Київ, 1961.

  15. Записано від Анастасії Гріджак з села Яблуниця Яремчанського району Івано-Франківської області.

Loading...

 
 

Цікаве