WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Українські "лікувальні" замовляння: проблема культурологічного контексту - Реферат

Українські "лікувальні" замовляння: проблема культурологічного контексту - Реферат

Реферат на тему:

Українські "лікувальні" замовляння: проблема культурологічного контексту

Замовляння є одним із найдавніших фольклорних жанрів. Відомі ще ассиро-вавилонські, давньоіндійські, давньоєгипетські, шумерські замови-заклинання. Замовляння були необхідною складовою архаїчних міфів і ритуалів народів Африки, Австралії, Сибіру. Магічні й заклинальні формули виявлено навіть на найпростіших піктограмах, що були поширені в Індонезії та у північноамериканських індіанців.

Існує думка про те, що сама писемність виникла з потреб магії і в давні часи мала переважно магічне призначення, тобто первісне письмо використовувалося майже виключно для спілкування з тотемом і магічною силою.

У давніх єгиптян і шумерів письмом тривалий час володіли лише жерці, які використовували його в ритуальних цілях. Можливо, саме тому єгипетські писемні знаки називали ієрогліфами, тобто "священним письмом".

Існує чимало слідів давнього світогляду навіть у сучасній народній культурі. Отже, накреслення певних знаків на землі, дереві, камені могло виникати як елемент чарування, відтак закріпитися і потім використовуватися для збереження і передачі передусім таємної інформації. Накреслення магічних знаків, особливо кола, пізніше хреста, й досі є обов'язковим елементом деяких замовлянь [1].

Слов'яни, особливо східні, відносно добре зберегли замовляння, але цей архаїчний жанр непросто осмислити без загального культурологічного контексту.

Замовляння є частиною української народної культури із власною візією космосу і людини, яка відмінна від подібних уявлень цивілізованого Заходу. Тому без окреслення основних аспектів цієї візії розуміння більшості наших вірувань, пов'язаних із замовляннями, по суті, неможливе. Прикладом цього може бути народна медицина, яка в давнину майже цілком спиралася на уявленнях про світ та його сили, бо своє здоров'я давня людина безпосередньо пов'язувала зі сферою вірувань.

Народна візія світу не є безпосередньою континуацією вірувань давніх слов'ян, а наслідком довготривалого процесу злиття архаїчних народних вірувань, християнської доктрини та елементів медичного наукового знання. Церква знищила частину дохристиянських вірувань, але непорушним залишилося загальне поняття про світ та основні категорії мислення. Відтак деякі уже релігійні уявлення наклалися на дохристиянські вірування.

У багатьох дослідженнях, присвячених народній культурі, спостерігається тенденція до різкого протиставляння власне праслов'янського християнському. Це робиться переважно з метою надати народно-побутовій культурі більше ознак поганських впливів і одночасно применшити значення християнства. У селянській релігійності, яка певним чином є синтезом язичництва і християнства, усе ж відчутний потужний струмінь християнської віри, яка прижилася в народній культурі.

Народний світогляд не можна сприймати як набір вірувань, що мали форму доктрини. Він виявлявся в обрядах, звичаях, замовляннях та побуті, які з часом набули нових форм. Водночас можна вирізнити декілька загальних рис, характерних для народного світогляду:

  • міфічне мислення, зосередження життя довкола міфу;

  • анімістична візія світу, персоніфікація явищ, існування демонів в селянському житті;

  • віра в можливість маніпулювання дійсністю за допомогою магії;

  • погляд на світ через категорії "свій-чужий";

  • своєрідний спосіб розуміння часу та простору.

Людина творить міф, бо не вміє жити в хаосі. Міфом може бути низка вірувань, поглядів, переконань, які надають смисл людському існуванню, пояснює дійсність, дає поштовх до дій, одночасно "приручає" світ, дозволяє орієнтуватися в ньому. Основною різницею між міфом у системі народної культури і міфами людини XX ст. є те, що перший вміщує усі явища в сфері сакрального. Космос людини, яка живе в традиційній культурі, є святим. Більшість рослин і тварин своїм виглядом, назвою, голосом, поведінкою, лікувальними властивостями завдячують безпосереднім зв'язкам із сакральним. Його присутність у житті селянина не обмежувалася лише "священною" природою, він був наявним також в обрядах та ритуальних діях. Ритуал, виконуваний у конкретній ситуації, пов'язується з міфічним прецедентом, він надавав актуальним подіям смисл, насичував його міццю і завдяки тому міг впливати на усталений погляд на особливості світопорядку.

Для традиційних культур основним питанням, що стосувалося світу, було питання про початок та спосіб його існування. Відповіді на це дає космогонічний міф, який відображає уявлення про сприйняття людиною дійсності, а тому є важливим і для замовлянь. Існує дуже багато версій цього міфу. Одна з них записана в селі Криворівня Верховинського району Івано-Франківської області:

"Перед створенням світу не було нічого, лише небо, море і Господь Бог, який плавав лодкою. Одного разу побачив Бог піну, а в цій піні жив Щезник. Втішився Господь, бо втомила вже його самота, і дав йому голову, руки і ноги. І так жили вони разом. Одного разу Щезник сказав: "Добре б було, якби це місце, на якому плаваємо, було тверде". "Добре", – сказав Господь, але сам не міг нічого зробити, бо мав лише мудрість і знання, а не мав сили. Сказав до Щезника: "Зійди вниз, у море, і принеси жменю землі, але кажи, що несеш в моєму імені. Щезник занурився, і, беручи землю в руки, сказав: "Беру тебе в моєму імені". Коли вийшов наверх, не лишилося ні зернятка піску. Пішов другий раз і знову сказав: "Беру тебе в моєму імені". І знову не лишилося ні зернятка. Пішов третій раз і сказав: "Беру тебе в Його імені", – і виніс землю в руках. Бог взяв ту землю і висипав на воду, і з того зробилася земля. Але Щезник хотів ошукати Господа і останнім разом, коли занурився, вкрав трошки землі і всадив її собі в рот. Господь знав про це і наслав на Щезника хворобу, від якої Щезник почав блювати, а з того, що виблював, виросли гори. І так Щезник насіяв по всій землі багато гір. Господь Бог за кару прикув Щезника до великого дерева, що стояло посередині гір, але Щезник так кричав, що Господь пожалів його і пустив знову на волю. Тепер Щезник гуляє світом і робить людям всякого лиха..." [2]

Існують різні гіпотези щодо походження слов'янських версій космогонічного міфу. Незалежно від того, яка генеза цих оповідей, той факт, що були вони поширені протягом такого тривалого періоду, засвідчує велику потребу народу передусім в обґрунтуванні тогочасного положення світу та людини. У слов'янських міфах автором задуму світотворення є або Бог, або Сатана, але завжди підкреслюється, що Бог не в змозі сам створити світ. Присутність у міфі Сатани дає можливість введення елементу непокірності. У слов'янській версії цей міф не лише оповідає про створення світу, а й пояснює також походження "зла". Показуючи недосконалість світу та існування у ньому "зла", народ водночас намагається звільнити Бога від відповідальності за це [3, c. 29].

Для замовлянь космогонічний міф має суттєве значення з кількох поглядів:

  • опосередковано пояснює походження хворіб;

  • визначає структуру світу, що є основою для терапевтичних висновків;

  • є площиною застосування лікувальної дії.

Трансформація космогонічного міфу окреслює певну структуру світу, сліди якої неважко віднайти в народних віруваннях, пов'язаних з лікуванням, та поглядах, що стосуються хворіб. Йдеться передусім про сили, що функціонують у світі надприродних істот, а в певних ситуаціях є загрозою для здоров'я і життя людини, та пов'язані з ними заборони, способи, час і місце лікування. У міфі Бог ототожнюється з вогнем і блискавками. Попри свій християнський характер, у народних віруваннях він залишився Богом вогненним [4]. Зате Сатана є акватичною істотою, яка народжується з морської піни. Внаслідок дії тих двох антагоністичних стихій з'являється земля. У міфі конфлікт Бога з Сатаною закінчується скиненням того до пекла, а Бог підноситься до неба і стає класичним прикладом Бога типу deus otiosus [5, c. 83]. Тому в замовляннях знахарі звертаються до Божих посередників – Ісуса Христа, Божої Матері та інших святих. Відхід Бога до неба, а Сатани до пекла призводить до появи у світі двох протиставних полюсів і одночасно робить землю середньою зоною космосу, на якій змагаються антагоністичні сили. У слов'янському фольклорі з одного боку їх репрезентують істоти з атрибутом блискавки (святий Ілля, святий Михаїл, святий Юрій), а з іншого – всякого роду акватичні істоти, які вважаються помічниками міфічного Сатани.

Особливо поширеними є вірування про різних гадів, яким приписувалося викликання багатьох хворіб, але одночасно вважалося, що вони вчать знахарства, мають лікувальну силу. Ця амбівалентність характеру гадів, що проживають у середній зоні космосу, спричинена поєднанням у них властивостей, характерних для неба і пекла. Звертання в замовляннях до сил підземного світу можна також пояснити тим, що сила, яка викликала хворобу, може її побороти. Звертання до гадів переважно має прохальний характер, зате коли у замовляннях на допомогу закликаються святі, атрибутом яких є блискавка, – це означає боротьбу з хворобою.

Усі постаті, пов'язані з Сатаною, в замовляннях знаходяться "внизу" (наприклад, у коріннях космічного дерева чи в дуплі: "На морі на Діяні, на острові на Кияні, там стояв дуб, а в дубі дупло, а в дуплі гніздо, а в гнізді цариці..." [6, c. 150]). Знахар бореться, звертаючись також до істот, що мають атрибути Перуна. Серед них святі, які нищать хворобу за допомогою каміння, блискавки, сонця, золотих ключів, вогню. Вогонь є символом очищення, віднови, він дає початок новому ("Налити в баньку води, кинути соли, запалити сірник, хрестити вогнем воду і говорити "Во ім'я Отця і Сина і Святого Духа. Амінь" [7]).

Окрім постійного звернення у замовляннях до космогонічного міфу, іншою рисою народного світогляду, що також прямо відбивається у різних магічних формулах, є погляд на світ крізь призму категорій "свій – чужий". До основних критеріїв "чужості" належать: нетутешність, приналежність до іншої суспільної верстви, культивування професії, що не пов'язана з хліборобством, інша релігія. У "своєму" світі, де нічого не коле очі, ніщо так яскраво не вирізняється, не змушує до виходу за усталені загальні норми поведінки, як щось незвичне, а тому "чужість" є простором всяких несподіваних можливостей. Як і у прикладі з гадами та демонами, ставлення до "чужих" двояке. З одного боку, їм приписується виклик нещастя, насилання хворіб, однак саме в них селянин шукав допомоги. Демонічність "чужого" позначається як у злочинних нахилах, так і надприродних лікувальних здібностях. У ставленні до "чужого" почуття страху та загрози переплітається із захопленням та прагненням наблизитися [8].

Loading...

 
 

Цікаве