WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Поезія етноетикету в житті та побуті українців - Реферат

Поезія етноетикету в житті та побуті українців - Реферат

Мудрими порадами-прислів'ями послуговувалося не одне покоління українців, бо мали вони повчальний зміст і тепер не втратили своєї актуальності. Причому, треба підкреслити, прислів'я у своєму мовленні вживають, як правило, ввічливі, чесні, шанобливі люди, до слів яких завжди прислухалася громада. Звісно, в кожному селі чи місті не обходилося і без пияка, ледаря, часом – злодія, однак вони перебували в середовищі з іншими моральними і культурними домінантами, у середовищі, що їм активно протидіяло, а тому вони впливу на культуру, звичаї, традиції не мали. Не завжди могли вони проявити себе і з негативної сторони, бо коли потрапляли в коло ґречних людей, то навіть самі хотіли показатися вихованими, обхідливими, уважними, делікатними, привітними, люб'язними. Навіть прагнули сказати щось дотепне, мудре.

Особливо галантно вели себе українці тоді, коли потрапляли в іншу країну, між людність іншої нації. Чи не з цього приводу і виникло прислів'я: "Пішла між ворни – мусиш каркати як ни" [28].

В етноетикеті українців яскраво віддзеркалюється етнопедагогіка в поєднанні з етнофілософією, бо детермінованість людських чеснот і моральних вад тісно поєднана. Скажімо, про парубка легкої поведінки, байдужого, лайдакуватого українці висловлювалися так: "Вуса під носом, а в голові вітер віє". Коли хтось женився чи дівчина виходила заміж і отримувала велике віно (придане), українці міркували, що в таких статках довго не проживеш, і мовили: "Велике віно – короткий вік". Часом дитинча хотіло себе якось проявити і, бувало, ляпне язиком щось недоречне, тоді наші предки його не лаяли, не били, а присоромили таким прислів'ям: "Від землі на сантиметр, а язик – на метр".

Звернемо увагу на, так би мовити, регуляторну функцію делікатного поетичного етноетикету. Буває, часом за столом деякі гості їдять без упину, а хто добре обізнаний з правилами етноетикету, – їсть в міру. Коли його господарі припрошують до їди, він зичливо відповідає їм делікатним жартом-прислів'ям: "Черево – не дерево, а сорочка – міру має" [29].

Мудрий чоловік завжди є мудрим: на весіллі, на роботі, за столом. Однак буває, що гість забуде про свій обов'язок і може сидіти в гостях без міри. Тоді в українському селі жінки мали спосіб, як швидше випровадити такого гостя. Наприклад, у Космачі жінка брала лляне чи конопляне повісмо і починала сукати мотуз (шнур). І коли вже трохи всукала, пропонувала гостеві потримати за кінець мотузки. Мотузка чимраз збільшувалася, гість зближався до дверей, бо жінка спеціально сідала в хаті так сукати мотузку, аби була неподалік дверей. Сукала мотуз і приповідала: "Сучися, мотузе-небого, від стола та до порога, від порога до дверей і аж надвір до людей". Гість в той момент здогадувався, що йому час прощатися, і покидав гостинних господарів. Як підмітила Полагна Пожоджук, такий спосіб виряджання гостей у Космачі називали "висукуванням з хати", а про таких гостей горяни мали відповідні прислів'я: "Гість на один день – золото, на другий – срібло, на третий – мідь, хоч додому їдь" чи "Гостям сміх – ґаздам сльози", "Непрошений гість гірше від татарина" [30]. Хоча бажаних гостей гуцули завсігди зустрічали ґречно. Як вповідав мені Василь Кравчук із присілка Поґір, що в Космачі, коли заходить гість у хату, треба відкласти будь-яку роботу і всю свою увагу зосередити на гостеві, бо хто знає, чи людина зможе ще дочекати наступного разу гостити в себе цю людину.

Власне, в українців було так заведено, що дуже швидко підмічали ту чи іншу моральну ваду в людини і намагалися так подіяти на ту людину словом, аби вона позбулася цієї вади, без образи і приниження гідності, аби визнала свою помилку. Прислів'я в цьому відігравали першорядне значення і їх у своєму лексиконі використовував кожний українець. Якщо хтось не міг співати, бо не мав голосу, якщо хтось не міг грати, бо не мав музичного слуху, якщо хтось не вмів танцювати, бо не мав дару до танцю, то прислів'я знали всі від великого до малого. Власне тому вони так міцно вкоренилися в побуті українців.

Шкала регулятивної функції етноетикету дуже широка як за тематикою, так і за змістом. Скажімо, зміст сентенцій етнопедагогічного аспекту охоплює дуже делікатні способи впливу на виправлення моральних вад людини, але не обминає і круті, радикальні, сказали б нині, "антипедагогічні", хоч в житті все мало місце і, звісно, давало різні результати. Якщо хтось погано виховує своїх дітей, то тим батькам адресували прислів'я: "Дитина небита – що вітрівка непрана". Не треба тільки те "биття" розуміти буквально, як це часто трактують, бо у прислів'ях кожне слово фігуральне, метафоричне, і в згаданому вислові "биття" мислиться як "виховання". Але ж і не для кожного доля ласкава. Тоді українці говорили: "Доля одним кінцем голубить, другим – губить" [31, с. 34]. Не всі люди були працьовитими, інколи траплялися і ледарі. Часом буває в сім'ї: дівка, як тополя, а в хаті не прибрано, попід вікнами на подвір'ї ростуть бур'яни замість м'яти та любистку. Зайде до такої хати старий мудрець, розпитає про життя-буття, про врожай, погоду, а відтак і до такої дівки звернеться хитро-мудро: "Дівко, павуки на печі щастя заснують". Або зайде в хату якийсь парубок-баламут, розмовляє з господарями і злегка собі посвистує. Тоді хтось із хатніх мудреців йому підсолить прислів'ям: "Не свисти в хаті – долю засвистиш".

Останніми роками наші неповнолітні дівочки передчасно вагітніють. Зустрінуться бувало селяни, йдучи з церкви, розмовляють про се, про те, порушить хтось і цю делікатну тему, і тоді знову хтось скаже мудре прислів'я: "Тепер в кожної дівки до заміжжя напереді павук росте". А буває: говорять ґазди про якусь старшу дівку, яка з тої чи іншої причини заміж не вийшла або всіх парубків обсудила і ні з чим зосталася. І тут вони мають що сказати. "Тоді личко дери, коли відстає!" – говорять на Гуцульщині [32]. Хтось нетямущий стане собі та й подумає: до чого дівка заміж не вийшла, до того ще й личко має дерти. І що воно дасть? Але не обличчя мали українці на гадці, а поширене на наших землях дерево – липу, з якої дерли лико і плели личаки. Але дерли тільки тоді, коли воно відставало, коли було ще молоде. Якраз тому і порівнювали лико із липи і личко дівчини. Звісно, прислів'я мають полісемантичний зміст, можуть бути доречними у різних ситуаціях. Скажімо, згадане прислів'я приходилось і до слова, коли хтось невчасно виконав якусь роботу, кудись запізнився тощо. Часто одному прислів'ю, скажімо так, вторять десятки інших прислів'їв, таких як: "Хто не шукає – тому саме в рот не впаде". Проте такі тематичні "блоки" чи групи відкривають перед нами дуже великий діапазон змістових відтінків, морально-етичних нюансів мовця і його співрозмовника, а водночас відкривають багатющий народний скарб образного, влучного, лаконічного вислову. Згадаймо ще кілька аналогічних прислів'їв: "Як постелиш – так ся виспиш", "Як посієш – так схіснуєш", "Як дбаєш – так маєш" [30, с. 118-119].

Поетичний вислів етноетикету органічно входить у зміст усіх жанрів народної словесності. Скажімо, в прислів'ях ми знаходимо повчальні настановлення щодо правил поведінки в тому чи іншому середовищі, але ж і в піснях, думах, співанках-хроніках, рекрутських піснях, казках, легендах, народних новелах, в жартівливих піснях змістовий інгредієнт етноетикету прямо чи опосередковано, іманентно чи в образному вислові присутній. Усна українська словесність, як мазок пензля художника, виразно підкреслює ті чи інші норми поведінки. Можемо так сказати: етноетикет – це саме життя, бо людина не самітник на землі, а завжди в оточенні людей, в стосунках з ними.

Візьмімо жартівливі пісні. Жодне весілля, проводи, хрестини і, взагалі, українське застілля не обходяться без жартів, тож жартівливі пісні співають усі залюбки, навіть і не підозрюючи сьогодні, який вони мають великий повчальний зміст. У них висміюються жінки й чоловіки легкої поведінки, сварливість, схильність до пустослів'я і т. ін., висміюються так, аби це було повчальним для інших. Сварливість і пустослів'я жінки може бути нещастям для подружжя, від цього й застерігає жартівлива бойківська пісня "Ой скажи ми, товаришу":

Loading...

 
 

Цікаве