WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Поезія етноетикету в житті та побуті українців - Реферат

Поезія етноетикету в житті та побуті українців - Реферат

Коли житло вже було збудованим, починали його мазати (мастити). У більшості регіонів України цю роботу виконували гуртом, глину замішували часто-густо кіньми. На Гуцульщині та в деяких інших місцевостях таку працю називали толокою. На Слобожанщині, коли викінчать мазати хату, мазанники намагаються купати хазяїв, при цьому намагаються знайти будь-яку калабаню і вкинути їх у неї, аби намочилися. Або причеплять ззаду до авто дрючки і хазяїв до них та завезуть купатися в ставок, а там їх перекидають у воду, як на Харківщині, і бажають: "На щастя Вам, на здоров'я, щоб Ви пожили благополучно і щоб нічого не случилося: і не боліло, і не горіло!" [13, с. 197].

Коли хату та інші будинки майстри вже збудували, то на Гуцульщині прощає ґазда стельмаха (так тут називають теслю) такими словами: "Прощай мене, як я тобі, братчику, чим не вгодив!" У відповідь вже стельмах господареві: "Най тобі Бог с'єтий простить і я прощаю!" [14, с. 133]. Так кажуть три рази, після чого господар розплачується з майстром полотном, сукном, а тепер – грішми. На Гуцульщині вміють ґречно поводитися, як і мають до кожної справи немало зичень, в які вірять і понині. Згадаймо лише оповідання "Основини", яке написав добрий знавець гуцульського побуту, письменник і фольклорист Марко Черемшина: "... Никифір бере сокиру в руки і йде ід вуглові. Він розперізується назад, шепоче свою тайну примівку, закусує зуби, підносить сокиру і гатить нею з усієї сили у вирубаний замок підвалини. Бадіки і кумки уважно дивляться на його незвичайну роботу.

– Чули-сте, як задудніло? – питає віддихаючи Никифір.

– Чули-сми, бігме, чули-сми,– відповідають бадіки й жінки.

– То я його так зарубав, що мні ме кимити!

– Зарубали-сте нетрудного? – допитується Семениха.

– Зарубав нетрудного! – одвічає гордо майстер.

– Зарубав го навіки-вічні, амінь! – подтверждають бадіки.

Семениха виймає з-під стола цебрик з водою і приносить ід підвалинам. Дяк бризкає тою водою замки підвалин на всіх чотирьох углах.

Никифір вмить позакладав поперечні підвалини в поздовжні і збив їх кілками та й перехрестився, а за ним Семениха й усі її гості.

Всі посідали за стіл. Семениха з помічницями-кумками поприносила миски з начинкою, з помащеними голубцями й свекляним борщем.

– Вінчюю вас, Семенишко, щестєм, здоровлєм на многа літ! – проговорює утомлений дяк.

– Дай вам, Боже, Семенишко, легкого прожитку в новій хаті, – бажають бадіки.

– Аби-с, любко-кумко, мала хліба та до хліба, та й аби ті Господь боронив від нечистої сили, дух сьвітий при нас! – приязно проговорюють кумки одна наперед одної" [15, с. 15].

Зрештою, кожен із присутніх намагається висловити господарям якесь побажання, похвалити обов'язково майстра чи майстрів, звернути увагу на їхню професійність, працьовитість. При цьому не шкодують лагідних слів і звертаються одні до одних "любі та срібні", "пишні та красні", але конче в множині – себто на "Ви", бо гуцули й досі вміють поважати й шанувати батьків, старших, священика, учительку. На Гуцульщині прийнято в кожному селі вітатися зі зустрічними, знаєш ти їх чи ні.

Коли хата вже збудована, квітчають її на гребені даху хрестом з квітами чи уквітчаним деревцем. Небавом проводяться входини до нового житла, знані на Поділлі, Слобожанщині, в Таврії як новосілля. Перед тим, як поселитися до нової хати, українці залишали переночувати в ній кота чи півня, що було обов'язковим правилом етикету. Півня вважали провісником дня, символом світла, тому вірили, що після того, як в хаті переночував півень, в оселі залишилися тільки світло й добро, а всі темні сили щезли.

В українців нове житло найчастіше споруджували батьки для дітей, а тому й робили для них файне новосілля. Отут-то і проявляється ввічливість і ґречність українців у повній своїй красі. Після того, як в новому житлі переночував півень чи кіт, відбувалися входини. Етикет вимагав, аби старші члени сім'ї, насамперед бабуся чи дідусь, які вважалися оберегами роду, брали в руки ікону, а також хліб-сіль на вишиваному рушникові і благословили нове помешкання на всі боки. В містечку Кіцмань на Буковині при цьому говорили: "Боже, благослови наш дім і поможи в мирі і злагоді жити в нім!" [16], а після цих слів – заходили в хату і ставили ікону на покуті, а над нею чіпляли рушник. Хтось із членів родини мусив обов'язково принести миску зі збіжжям, хтось – калитку з грішми, а хтось пляшку горілки з медом. На такі входини збиралося багато людей, обов'язково запрошували музикантів, аби веселим було життя в новому домі. Гості заходили до хати, сідали до святкових столів, частувалися. У Космачі, на Гуцульщині, наприклад, ґаздиня припрошує гостей до поданих страв коломийкою:

Гості мої делікатні, за тисовим столом –Прошу їсти, прошу пити з низеньким поклоном! [17]

Поезія словесного етикету в гуцулів досить багата і пишна як лексично-фразеологічним складом, так синтаксичними конструкціями. У Космачі в правила етикету входить постійно припрошувати гостей до тої чи тої страви і взагалі до їжі. Господарі намагаються гостям якомога більше вгодити, і коли щось не виходить, то бідкаються, вибачаються в гумористичному тоні. Як ось у цій коломийці:

Гості наші делікатні,Чим Вас пригостити?Хіба піду до комориВоробчика ймити.Ой из крилец – та й студенец,З голови – печені,А із писка – повна миска –Досягайте рщені! [18]

Останніми роками на різних українських забавах так багато подають страв, що нерідко можна почути: "там не було тільки пташиного молока". В Космачі уява носіїв фольклору така багата на означення цього, що в гумористично-іронічному плані вони можуть навіть із крилець горобця зварити "холодець", аби вирізнитися з-поміж інших гуцульських сіл, бо впевнені, що там таких страв немає. Це так комічно зображене "багате меню" ґаздиня приготує спеціально для гостей якраз із горобця, і це свідчить, що саме цим гостям господиня приділила так багато уваги і саме вони мали найбільше почестей акурат на цій трапезі. Маємо типовий приклад поєднання величної щирості з гумористичною сердечністю в поезії гуцульського етноетикету.

Між іншим, кожний рух гуцула супроводжує словесний вияв етикету найчастіше в гумористичному тоні, що особливо виявляється на всяких забавах. Характерна тут і побутова деталь. У Космачі, зокрема, здебільшого усі гості п'ють горілку чи вино з побажаннями один до одного, використовуючи спільну чарку. Люди так до цього звикли, так це полюбили, що коли б господар дав для кожного по окремій чарці, то вони б подумали, що господар хоче їх зневажити. До того ж, той, хто хоче до когось напитися, публічно звертає на це увагу, як кажуть люди, не "рябеньким тостом", як пропонували офіціози в радянські часи ("за родіну!", "за Леніна!", "за дружбу між народами!"), а словами коломийки:

Послухайте, люде добрі, що хочу робити:Я си хочу до Полагни горівки напити.

А вже коли вип'ють, наллють у чарку горілку для вибраної особи і мають віддавати тому, до кого пили, то приспівують ґречно:

Ой кувала зазулечка –Сіла на горішок.А прошу Вас, Полагночко,Прийміт цес кілішок.

Однак горілки не наливають повну чарку, аби партнер не подумав, що його вважають за пияка. Хоча і той, хто наливає, подумки міркує, що людина, якій він вручить чарку, може подумати, що він мав намір її принизити і не налив повної чарки. І знову "згладжує" пікантність такої ситуації жартівливий тон коломийки, яку, розуміючи делікатність взаємин, приспівують гості:

Скакав баран через паркан –На нім довга вовна.Вібачайте, Полагночко,Порція не повна.

Ось як засобами пісенної поезії наші люди вміють виявити філігранну делікатність етики спілкування, взаємовідносин!

Зважаючи, що гуцули п'ють усі з одного келішка і при цьому висловлюють різні побажання як пісенно в коломийках, так і формою вправно складеного вислову, найчастіше розмовним віршем, як кажуть, "до прикладу", напрошується висновок, що наші предки при цьому були ще й далекоглядними: при такій ситуації людина випиває значно менше алкогольного напою, ніж при звичайному застіллі з тостами, де всі мають склянки і тільки те й роблять, що п'ють одну за другою, висловлюючи при цьому загальні тости на зразок: "За знайомство!", "За дружбу!", "За любов!", "За жінок!"... Отже, такі тостування розраховані на споювання гостей чи гостя, тоді як давні гуцульські повіншування скеровані на вияв великої шани і поваги один до одного.

Аби виявити велику приязнь до свого партнера, космацькі гуцули часом подають ще й невелику закуску або в полумиску, або на виделці. І тоді співають так:

Послухайте, Полагночко,Шо мете робити:Як віп'єте цу горівку –Прошу закусити! [19]

Loading...

 
 

Цікаве