WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Поезія етноетикету в житті та побуті українців - Реферат

Поезія етноетикету в житті та побуті українців - Реферат

Реферат на тему:

Поезія етноетикету в житті та побуті українців

Усна народна словесність на теренах княжої Київської Руси-України ще задовго до виникнення письменства була така багата і розмаїта, що своєю красою, поетичністю, привабливістю виокремила українців з-поміж інших націй. Про це висловляться згодом, з появою письменства на наших землях, численні дослідники, зокрема іноземні. Усна словесність завжди супроводжувала і супроводжує українця в житті та побуті.

З прийняттям християнства на українських етнічних землях усна народна словесність глибоко вкорінювалася у твори староруського письменства ХІ-ХІІІ ст. і, насамперед, у проповіді, повчання, житія, літописи. Княжа доба доповнила передхристиянську поезію, надала їй нового звучання. Про високі морально-етичні норми у тодішньому суспільстві, про делікатність і високу шкалу моральних настанов щодо стосунків між людьми свідчить "Поучення" Володимира Мономаха: "...треба мати душі чисті, непорочні, тіла худі, лагідну бесіду і в міру слово Господнє; при їді і питті без галасу великого бути, при старих – мовчати, премудрих – слухати, старшим – покорятися, з рівними і меншими – приязнь мати; без лукавства розмовляти, багато розуміти; не лютувати словом, не хулити розмовою, не надміру сміятися, соромитися старших; до жінок недостойних не говорити; долу очі мати, а душу – вгору..." [1, с. 18].

Чи може бути щось краще, ніж чиста душа, лагідна бесіда, повага до старших? Чи не було "Поучення" Володимира Мономаха першим навчальним посібником з етикету на слов'янських, а може і взагалі на європейських землях?

У княжі часи етикет посідав першорядне місце в кожній українській родині. Скрізь панували висока культура, вихованість, чемність, на що часто звертали увагу чужинці. І якщо хтось намагається сьогодні відвернути нашу увагу від "шароварщини" та принизити нашу культуру, наші традиції, то це вже аж ніяк не вдасться, бо корені її проростають з глибини віків, вони міцні, непохитні, і якраз через них ми пов'язані з духом наших предків. І тої вихованості нам ой як зараз бракує в повсякденному житті і побуті!

Упродовж віків хліборобська українська родина вставала з досвітком, аби сповна використати світловий день. Починали із молитви, а вже згодом бралися за сніданок. Молилися за себе, за свою сім'ю, за свою родину, за свою Україну. Такі народні молитви стали традицією, яка пролягла через віки. Ці твори можна почути і в наш час. Цікаву "Молитву за українську землю" записала свого часу в селі Космач на Гуцульщині етнограф Романа Кобальчинська від заслуженої учительки України Параски Андріївни Трутяк: "Господи Боже, Владико Небесний, що небом і землею управляєш, зішли свою ласку й на українську землю і глянь на неї ласкаво. Ти знаєш, Господи, скільки праведної крові борців наших і скільки гіркого поту хлібороба нашого впало на ту рідну землю. Не дай же, Господи, нашої землі в наругу ні переможцю, ні напаснику. Нехай животворна роса щедрот і благодатей Твоїх упаде на українські ниви й лани, на поля й левади, на ліси й діброви, на гори й долини, на степи й на моря українські. Нехай красується українська земля, вільна й свобідна, і нехай не топче її ворожа стопа, але нехай буде наша рідна, прарідна земля окрасою вінця й слави Твоєї. Амінь" [2, с. 15].

Традиція складання народних молитов знайшла відгомін у нашому новому письменстві на зорі його зародження – досить згадати, скажімо, "Псалми Русланові" М.Шашкевича. Характерно: у цих народних молитвах-благаннях завжди спліталися мотиви особистісні з громадськими, патріотичними.

Українську землю споконвіків топтали орди завойовників: турків і татарів, росіян, поляків, мадярів, німців, і протягом усього цього часу українці свято вірили в незалежність своєї країни, молилися, щоб їхня земля стала вільна й свобідна, щоб її не топтала більше ворожа стопа, щоб господні благодаті та щедроти упали на українські ліси і діброви, на гори й долини, на степи і моря. І ті побажання, які століттями українці вкладали в свої молитви, сьогодні справдилися. Хоч як комуністи намагалися наш народ зробити безбожниками, проте українці завжди були і залишаються глибоко віруючою нацією і не тільки моляться вдома, а й масово відвідують храми, бо це також входить у правила їхнього етикету.

Народні молитви – це своєрідні авторсько-фольклорні твори. Вони склали своєрідний сегмент поетичного етноетикету. На сьогоднішній день ми вже маємо багато записів таких хай і не традиційно фольклорних, але поширених у народі різних молитв, з яких можна виокремити немало гарних побажань у змістовних поетичних висловах. Серед записаних фольклористами молитов є "Молитва від сорому", "Молитва від ганьби", "Молитва від занапащення голови", "Молитва від пияка", "Молитва від убийника", "Молитва від лайдака", "Молитва від дурного розуму"... Власне на таких молитвах українці прагнули виховувати своїх дітей, учили їх людяності, доброти, працьовитості. Причому українці завжди вірили в чудотворну силу своїх святих, вихідців з їхніх земель. Особливо популярною в різних регіонах України є "Молитва до святої Княгині Ольги": "Свята Ольго, Ти княгинею української землі, Ти Апостолкою святої віри в Україні є. До Тебе звертається ввесь український нарід, як до могутньої заступниці в небі. Тож, свята княгине, опікуйся нами! Будь нам матір'ю в небі, як була Ти матір'ю українському народові на землі. Випроси нам, свята наша княгине, ласку, щоб у всіх українських родинах і цілому народі славилось ім'я Боже й заховувався Божий закон. Нехай за Твоїми молитвами, свята наша Заступнице, українська молодь виростає в скромності, люди середніх літ нехай служать побожністю й працьовитістю, а старі нехай святим прикладом і доброю порадою ведуть український нарід до щораз вищої святости, а через те і до вищого дочасного добробуту. Могутня Заступнице України, свята княгине Ольго, молися за нас. Амінь" [3, с. 16].

Отже, українці в згаданій молитві бажали, аби молодь виростала скромною (не розбещеною), а люди старшого віку вчили молодь своїм прикладом, своєю побожністю і працьовитістю, своєю порадою тощо. При цьому зауважимо: нехай не дивує нас у таких народних молитвах наявність елементів нашої історії, вислів суспільно-громадських бажань і т.ін., бо це творчість нової доби, коли звичайний селянин і селянка брали активну участь у таких громадських організаціях, як "Просвіта", "Сільський господар", "Союз українок" тощо.

Одні молитви в українців призначаються на ранок, інші – на обід, а ще інші – на вечір. Однак у жодній з них українець ніколи не думає, не просить Господа тільки про себе, про свої потреби, а насамперед про потреби всієї нації. Вечірню молитву в Космачі гуцули завжди закінчують словами: "Господоньку, Матінко Христова, поможіть ніченьку переночувати в здоров'ю, в мирности усім людям добрим та й нам". А трохи раніше мовлять: "Господоньку, Матінко Христова, дякуємо за дар Божий, що Бог дав, погодував усіх людей та й нас" [4]. Як бачимо, етикет українця вимагав подякувати Господові за хліб найперше від імені усіх людей, усієї громади, а вже згодом від себе, як і просити у Всевишнього доброї ночі спочатку для інших, а вже згодом – для себе. До цього привчали змалечку у кожній родині, і це міцно входило в норми поведінки кожної сім'ї, кожного роду.

Мати в українців вважалася берегинею роду, вона й починала маля вчити ходити, говорити, молитися, тому-то дитина молилася спочатку за матусю, відтак – за батька, опісля – за бабусю і дідуся, інших членів родини. Як у "Вечірній молитві", записаній у Космачі від Параски Трутяк:

Ісусику любий, Ісусику милий,Вже ангели в небі зірку засвітили,Ніч темна надходить, і всі ми в поклоніДо Тебе підносим маленькі долоніІ молимось щиро за маму, за тата,За діда, бабуню, сестричку і брата,За всіх, кого любим, за всіх, хто нас любить,Що нам помагають і ніжно голублять,Дозволь нам щасливо цю ніч переспати,Набратися сили, здоровими стати [2, с. 133].

А вже згодом молиться в церкві вся велика українська родина, молиться благально побажаннями до Всевишнього, підбираючи мудрі слова слідом за О.Кониським, звісна поезія якого появилася не без впливу таких народних молитов. Молиться і вірить, що так станеться, що так буде. Молиться за нашу вітцівщину, за Україну:

Боже Великий, Єдиний,Нам Україну храни,Волі і світу проміннямТи її осіни [2, с. 176].

Як я уже підкреслював, українці – богомільний народ. То ж в етикет їхнього побуту входило відвідувати храми всією сім'єю, а в кожній церкві вони пильно дотримувались правил етикету: якщо женився парубок і йшов за зятя, то в церкві він мав стояти там, де стоїть його тесть, якщо виходила заміж дівчина і йшла за невістку, то в церкві вона стояла завше біля свекрухи. Зрештою, і вдома вклякала до молитви вся сім'я, а вже згодом починали снідати. Кожен, хто заходив раненько до хати, мав привітатися з господарями словами привіту: "Слава Ісусу Христу!" або "Доброго ранку!", на що господарі так само ввічливо відповідали: "Слава навіки Богу!" або "Дай, Боже, здоров'я!". Після привітання прихожий обов'язково запитається у селі Космач на Гуцульщині: "Як спали?", на що домашні відповідають: "Добре, як Ви?". Бачите, обов'язково запитають: "Як Ви?". Бо люди жили однією родиною, дружно, в мирі і злагоді. Між ними панували взаєморозуміння, взаємодопомога, велика любов, тому-то кожного українця цікавила не лише його сім'я, а й інші. Наші предки старалися допомогти сиротам, вдовам, подати милостиню жебракові, а в святкові дні поділитися їжею із немічними, бідними людьми.

Loading...

 
 

Цікаве