WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Амбівалентність образу мерця в українських народних чарівних казках - Реферат

Амбівалентність образу мерця в українських народних чарівних казках - Реферат

Роль вдячного мерця-порадника виконує також святе божество з чарівної казки "Про дівчину, що як кашляне, то золото падає, а як заплаче, то жемчуг сиплеться" [18, с. 27-35]. Воно приходить у цей світ через труп звичайної людини – символізація зворотного процесу тимчасового перевтілення з метою компенсації за вчинене добро. Син вдови, діставши у матері благословення, купує на базарі мертвого чоловіка та ікону святого Миколая. Ще до смерті небіжчик взяв святого за поручника, коли позичав гроші у багача. Хлопець за власні кошти справляє похорони, а ікону вішає у своїй крамниці як знак контакту з доброякісними силами "вищого" світу. Тінь похованого мерця повертається через духовну сутність – святий Миколай, прибравши подобу старого чоловіка, приходить до крамниці героя і проситься до нього на роботу. Мати вдруге благословляє сина і відтепер одухотворена тінь бере безпосередню участь у подальшій долі героя, виконуючи обов'язки чудесного помічника.

Сюжети проаналізованих вище казок побудовані на символічному рівні за такою схемою:

ТРУППОХОРОНИТРАНСФОРМОВАНА ТІНЬ

Якщо акцентувати ще на материнському благословенні в останній казці, то схема виглядатиме таким чином:

ТРУППОХОРОНИ БЛАГОСЛОВЕННЯ ТРАНСФОРМОВАНА ТІНЬ

Отже, стосунки з тінню, налагоджені у результаті здійснення похоронного обряду і материнського благословення – попередньої згоди або "перепустки" у цей світ, тривають доти, поки герой не стає заможним господарем.

Образ мерця-дарителя найчастіше зустрічається у варіантах казок про чергування трьох синів на могилі батька. Російська дослідниця А.Іванова вважає цей мотив відображенням третього етапу похоронного обряду – проведення перших ночей на могилі померлого [19, с. 116]. Тут доречно згадати про родинне свято Коляди-Вілії – свято померлих родителів [4, с. 245], коли на Свят-вечір після трапезування їжу не прибирають зі столу, а навмисно залишають для померлих. За релігійними віруваннями, вшанування пам'яті мертвих забезпечує живих захистом померлих предків від усілякої напасті, спричиненої негативними потойбічними силами. Тому померлих запрошують прийти, "вони перебувають серед живих, обідають, їх частують і припрошують, але, щоб померлі, відходячи, не взяли з собою когось або чогось, щоб худоба не пішла з ними з двору, для цього вживали обрядів-оберегів" [4, с. 248]. Відгомін цієї традиції знаходимо у казці "Батько і три сини" [20, с. 170-175] зі збірника казок І.Рудченка. Перед смертю батько просить своїх синів виконати його останню волю – на кожні різдвяні свята приносити йому на могилу вечерю. Виконуючи батьківський заповіт, двоє старших братів приходять до гробу, але приносять воду і цеглину: "Батько встав, напивсь води, спитавсь, од якого сина вечеря та й упять у могилу" [20, с. 170]. Від молодшого мрець дочекався борщу, хліба і горілки. В інших варіантах дурень ходить читати молитви, а потім лягає на гріб або б'є поклони до землі (див. казки "Як Іван-дурень за те, що свого батька пам'ять шанував, з королівною одружився" [14, с. 350-354], "Про дурня Терешка" [18, с. 278-281], "Єлена-царівна" [18, с. 278-281] та ін.).

Слухняному синові мрець дарує чудесного коня чи коней, які як подарунок потойбічної істоти потрапляють до героя у вигляді:

– трьох волосинок;

– трьох пучків шерсті;

– трьох прутиків (паличок);

– волосинки з голови мерця;

– вуздечки.

Такий подарунок, на думку А.Іванової, не є випадковим, бо померлий батько віддає сину те, що може мати у загробному житті [19, с. 117]. Звідси постає прямий зв'язок з давніми уявленнями про поховання коней разом із померлими господарями, та це не означає, що казка послідовно відображає певний обряд. Вона радше "представляє собою "реалізацію" уявлень про покровительство померлих предків, але це не "пряма реалізація" (як в епізоді вставання батька з могили), а "реалізація з домислом", яка носить свідомо фантастичний характер" [19, с. 118].

На чудесних конях герой досягає високого терему (стовпа, скляної гори), де сидить царівна, очікуючи свого судженого. Проходячи через вуха чарівного коня (казковий обряд ініціації), дурень перетворюється на юнака-красеня і закохує у себе молоду панночку. Зрештою, ми можемо стверджувати, що дарунок мерця, чудесний кінь, є батьківським благословенням з потойбічного світу на шлюб наймолодшого сина з царською донькою. Звичайно, тут з'являється відтінок фантастичності, магії, бо ініціатором цього нерівного союзу на підсвідомому рівні виступає померлий батько, який завдяки синовій шані знаходить спокій у царстві мертвих. Крім того, мотив про сивий волосок з голови батька, що внаслідок тертя метафоризується у чудесного коня сивого кольору [21, с. 36], дає підставу говорити про перетворення трупа не тільки у дух, а й у конкретну істоту (коня) з незвичайними властивостями.

Перш ніж перейти до характеристики основних властивостей "негативних" мерців, зосередимо увагу на дуалізмі, суть якого криється передусім у прихованій формі ворожого ставлення тіней-духів до людського світу, викликаного прагненням мертвих підступно заволодіти тілом і душею людини, зробити її своєю власністю – на цьому ґрунтується "архетипний мотив "смертного поєднання" протилежностей, на який накладається мотив "невиконаного ритуалу" [12, с. 140]. З цього приводу автор психологічної інтерпретації чарівних казок Марія-Луїза фон Франц писала: "Аніма зображується як чудесний дух, який допомагає героєві, і разом з тим постає як лютий звір. Вона часто з'являється у подобі смерті, наводячи жах, і у таких випадках важливо тримати свідомість далі від несвідомого. Власне, з тої причини, ніби бажаючи застерегти людину, несвідоме постає у вигляді смертельної небезпеки. Це загальний мотив для казок усіх народів світу" [16, с. 150].

Мотив "смертного поєднання" протилежностей з'являється в українських народних чарівних казках про мертвого нареченого (чоловіка), в яких показано, наскільки небезпечним є контакт мертвого з живим, коли останній попередньо не проходить обряду ініціації, тому далі не може чинити сильного опору хтонічній стихії. У подібне становище потрапляє Ганна – героїня казки "Про мертвяка" [18, с. 414-416]. Через тиждень після сватання помирає її наречений Василь. Дівчина відмовляється від розваг, сидить постійно вдома ("закритий" простір), сумуючи за коханим. Батьки намагаються втішити доньку, просять піти на вулицю до дівчат трохи розважитися, та все марно. Одного разу Ганна вирішила піти на цвинтар і, звісно, нікому про це не повідомляє. Прийшовши до могили, вона знову плаче, виявляючи бажання бути поруч з померлим. Безумовно, тут маємо паралель з похоронним голосінням живої неодруженої дівчини за померлим парубком: "Ій, книзю мій, книзю! За кого я тепер віддам си? Ій, єк мене полюбив, що я буду робити? Ій мині прийде се черес тебе згубити си! Ій, озми мене иї собі у домовину" [22, с. 129].

Сльози Ганни не тільки порушують спокій мерця, а й стають причиною його тимчасового "воскресіння", що згодом виявилось для неї фатальним. В одному із варіантів казки про мертвого нареченого дівчина пече паляницю, замішану на сльозах. Як тільки хліб випікся, під вікном на сивому коні з'являється мрець і забирає з собою свою жертву.

У всіх варіантах мрець згадує про місяць – "сонце мертвих" [23, с. 201] в "іншому" світі: "Світе місяць изъ звіздою, їде мертвець изъ женою. Чи боїся, Катеринко?" [18, с. 413]; "Місяць світить, зорі пляшуть, мертвець красну дівочку везе" [18, с. 412], а словами "аньі кури ни сьпівайут, аньі гуси ни гигайут, і злі льуди по сьвітьі льітайут, не бойісь сьа, Касьу?" [17, с. 94] дає зрозуміти дівчині, що вона вже знаходиться у царстві мертвих – це "мотив відсутності голосів домашніх тварин", який повторюється і характеризує інший світ "як неокультурнений людиною" [24, с. 92].

Loading...

 
 

Цікаве