WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Амбівалентність образу мерця в українських народних чарівних казках - Реферат

Амбівалентність образу мерця в українських народних чарівних казках - Реферат

Реферат на тему:

Амбівалентність образу мерця в українських народних чарівних казках

Значна кількість казкових мотивів, що пов'язана з подорожами головних героїв у потойбічний світ, виникла на основі генетично-семантичного зв'язку чарівної казки і обряду. Цей зв'язок зумовлений трансформацією елементів похоронної та весільної обрядовості у композиційну цілісність казки, яка належить до позаобрядових жанрів. На думку В.Петрова, "первісно казка була обрядовим жанром саме приналежністю похоронного обрядового акту, супровідною обрядовою розповіддю, звичайно, інсценізованою, подорожі, далекої дороги, в яку відходив померлий" [1, с. 270]. У структурі чарівної казки ці трансформовані елементи зберігаються, проте набувають дещо іншого значення та мотивування, ніж у власне обрядовому тексті. Лише окремі мотиви казок "стало відповідають окремим елементам обрядового акту і послідовності їх логічно-обрядового розташування" [1, с. 270].

Проблему співвідношення обряду і чарівної казки досліджував В.Пропп у праці "Исторические корни волшебной сказки". Учений висловив цікаві міркування про походження багатьох казкових мотивів з різних соціальних інститутів, відводячи при цьому чільне місце обряду посвячення та уявленням про потойбічний світ [2, с. 352], де, як правило, фігурують образи, тісно пов'язані зі смертю.

За спостереженнями М.Грушевського, примітивна людина сприймала смерть як "результат чийогось злого наслання, діло якоїсь злої сили, ворогів або чужородців" [3, с. 145-146]. З іншого боку, в обрядових діях смерть трактується як "відхід, льокальне переміщення в просторі", а "померлий – це той, що відійшов" [4, с. 247], обов'язково змінюючи свій зовнішній вигляд. У весільному обряді молода під час переходу зі свого роду у рід молодого "помирає", її "відхід від роду розглядався як смерть, більше, ніж смерть, як цілковите знищення" [5, с. 262]. У казках образ смерті "виступає головною основою казкового сюжету" [6, с. 167], який спонукає героїв до здійснення чудесних подвигів.

Таким чином, з огляду на попередні дослідження, чарівна казка подає смерть не як фізичний акт кінця життя, а межу, "тісно переплетену з переходом" [7, с. 58] лімінальної одиниці (головного персонажа) зі "свого" у "чужий" простір. У структурі казкових сюжетів такий перехід відіграє вагому роль у тимчасовому вилученні казкового персонажа з "одомашненого" простору. Герой передусім повинен налагодити контакт з представниками потойбіччя, що відбувається тільки за умови динаміки ритуального переходу – "єдиного регламентованого способу спілкування людей і богів, і чим вище ті чи інші персонажі в ієрархії у системі чужого, тим далі вони знаходяться від людини і збільшується ступінь ритуалізації з ними" [8, с. 10]. Усі зовнішні форми переходу у новий статус, на думку В.Єрьоміної, ідентичні для живих і мертвих [9, с. 139].

Ритуал переходу – своєрідний процес встановлення рівноваги та налагодження контакту між сферами "свого" і "чужого", обмін цінностями, "договір між обома сторонами на основі їхніх відносин" [9, с. 5], що часто порушується людиною задля досягнення поставленої мети – збільшення "свого" простору чи "знаходження "нового" простору як абсолютної світової енергії" [10, с. 248], завдяки чому зберігається "свій" макро- і мікросвіт. Основою ритуального переходу є так звана спіраль відходу-повернення, "що повторює попереднє на якісно новому рівні, на рівні преображеного, на рівні оновленого тіла, а не нашої теперішньої земної плоті" [11, с. 13].

Тема "далекої дороги" – медіатора між "своїм" і "чужим" – у структурі казки асимілюється зі схемою уявлень відходу-приходу в поховальному обряді, коли померлий відправляється у довгу подорож, щоб приєднатися до своїх предків – мешканців того світу, а потім повернутися назад через лоно жінки в іншій подобі. Ці уявлення чарівна казка зреалізувала у мотив чудесного народження, відтворюючи таким чином процес оновлення героя через смерть, оскільки кордон між життям і смертю умовно демаркований, тому "вмирання є лише трансформацією в іншу форму буття, а потойбічний світ є лише своєрідним дзеркальним відображенням цього світу. Більше того, саме земне життя часто-густо розглядається як своєрідне поетапне вмирання" [11, с. 10]. На думку Р.Кіся, під час переходу проявляються найбільш характерні ознаки мерців, їхня приналежність до обох світів одночасно – це провідники, через яких линуть з потойбіччя доброякісні сили чи духи, посередники між "своїм" і "чужим", а також чітке розмежування мертвих на "своїх" і "чужих" [11, с. 14]. Мерцям властива і негативна, а тому й "небезпечна" ознака – тимчасове повернення або вторгнення на землю, яке часто завершується фатально для живих. Іншими словами, "мрець, який "вторгується" у надземний світ, може живого зробити тільки мертвим, представляючи ту частину опозиції, яка намагається зняти протилежність, але може зробити це тільки через уподібнення собі другій частині, тобто умертвити її" [12, с. 140].

В українських народних чарівних казках амбівалентність образу мерця найчастіше виявляється у двох аспектах функціонування – позитивному і негативному. До позитивного аспекту належить мотив чудесного помічника [13, с. 143], зокрема, образ вдячного мерця, який у чарівних казках виконує кілька ролей – свата, дарителя і порадника. Негативне хтонічне начало мерця у казці переважає позитивне сакральне. Про це свідчать такі мотиви – наречений-мрець; дівчина, яка встає з труни; визволення героїні (героя) від закляття нечистої сили або влади злого духа тощо.

Дії так званих "позитивних" мерців загалом спрямовані на користь головного героя, але тут варто звернути увагу на те, як встановлюється зв'язок між живим і мертвим, адже кожен з них перебуває у різних вимірах і, відповідно, вони є небезпечними один для одного, особливо "гість" з того світу. Проте казка досить своєрідно вирішує проблему подолання антитези життя-смерть, передбачаючи заздалегідь щасливу розв'язку.

У казці "Як померлий чоловік допоміг шляхтичеві одружитися з зачарованою королівною" [14, с. 362-363] син шляхтича спускається у жидівський льох і знаходить там мертвого чоловіка, котрий ще за життя заборгував гроші скупому жидові. В інших варіантах казки на шляху героєві трапляється труп вішальника, старця чи злидаря, тобто тих людей, що до смерті жили неправедним життям, "задекларовуючи тим самим свою приналежність до "антисвіту", який уявляється джерелом потужних руйнівних сил і генератором прокреативної енергії" [15, с. 50]. У минулому це неповноцінні особистості, а тепер їх душі "зависли" на межі двох різних світів, між "чужими" і "своїми" об'єктами, і тому не мають спокою. Молодий шляхтич повертає жидові заборговану суму, ховає труп з усіма належними почестями, дотримуючись похоронних звичаїв. Після похорону хлопець раптово занедужав, але вже наступного дня відправляється у мандрівку і зустрічає незнайомого чоловіка, якого бере до себе на службу фірманом. Досить швидко розкривається справжнє єство незнайомця – це "персоніфікована тінь" [16, с. 142] знайденого мерця. Віддаючи гроші на поховання трупа, герой натомість дістає чудесного помічника – допомогу з того світу і, у певному розумінні, додаткову енергію. На знак подяки фірман-мрець сватає за хлопця королівську доньку – заручницю нечистої сили: "мала дванадцять мужів і з жодним ночі не переночувала" [14, с. 363], бо тіло королівни мучать гадюки, які одразу вбивали сміливців. Зрозуміло, що влаштування такого шлюбу під силу лише потойбічній істоті, і персоніфікований мрець навчає свого молодого господаря: "Як положишся з нею спати, то вобирнися від неї і до неї чотири рази, і за четвертим разом най ця поцюлує" [14, с. 363]. Хлопець відтинає гадюкам язики і за порадою свого помічника вішає дівчину догори ногами – символічне відтворення потойбічного світу, і замахується на неї мечем. Від страху королівна викидає з себе всі три гадюки і аж по тому стає справжньою дружиною для героя.

Як бачимо на прикладі цієї казки, після виконання похоронного обряду "тінь, що до цього моменту існувала у вигляді трупа, зникає, а згодом з'являється знову – тепер вже як дух чи привид" [16, с. 144]. Будучи похованим, мрець трансформується у потойбічний дух, себто якісно вищий елемент "у тій сфері, де може знайти спокій" [16, с. 146]. Герой одружується, а його чудесний помічник безслідно зникає, виконавши свою місію на землі. Мрець стає безтілесною істотою, духом, який нарешті знаходить собі місце у потойбіччі, змінюючи статус "чужого" на "свій" серед інших духів.

У збірнику галицьких казок, які записав О.Роздольський, є казка "Чоловік без страху, вдячний мрець і заклята царівна" [17, с. 69-76], у якій вдячний мрець, вдало виконавши свою функцію свата, повертає молодому подружжю п'ятдесят карбованців, які свого часу герой пожертвував на спасіння душі померлого. А молодята з власної ініціативи віддають ці гроші у костел, де брали шлюб, на службу Божу: "Іди ти до того костела, десьмо сльуб брали, дай тих пьатдесьат рубльів на Боже" [17, с. 73]. На наш погляд, такий благородний жест, можливо, свідчить про намір героїв і надалі тримати зв'язок з добрими духами, сподіваючись на їхню підтримку у протистоянні хтонічним, позбавленим досконалості та симетрії істотам, які часто посягають на людське життя.

Loading...

 
 

Цікаве