WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Особливості побутування і прикметні структурно-семантичні риси середньополіських замовлянь хвороб - Реферат

Особливості побутування і прикметні структурно-семантичні риси середньополіських замовлянь хвороб - Реферат

Реферат на тему:

Особливості побутування і прикметні структурно-семантичні риси середньополіських замовлянь хвороб

Замовляння становлять один із найархаїчніших пластів неписаної народної словесності. Вчені неодноразово звертали увагу на передумови виникнення цього жанру, специфіку функціонування, художньо-образні особливості. Проте можна з упевненістю констатувати, що вивчені замовляння мало. Частково це пояснюється глибинністю їх семантичного коду, який тяжіє до поліваріативності в інтерпретації, а також формально-семантичною неоднорідністю жанру: зауважимо, що дослідники словесної магії використовували ще й такі терміни, як "шепти", "примівки", "закляття", "молитви", "побажання" тощо (термін "замовляння" виділився у своєрідне родове поняття).

Різниця в характері викладу дала підстави для виділення таких різновидів, як замовляння-звертання, замовляння-моління, замовляння-описи ритуальних дій, а також "епічні" замовляння – цілісні оповіді, де персонажами виступають магічні істоти [10, с. 13]. Зазначимо, що на цій основі можна було б розробляти й інші класифікації. Проте користуватися ними досить незручно, бо часом в одному тільки тексті можна визначити декілька різновидів. Тому щодо цього дотримуємося думки, яку обстоював ще М.Грушевський. Він писав: "Я не маю охоти йти слідами дослідників, які старались докладно розмежувати різні категорії молитов – заклять: побажання, прокльони, замовляння, закляття, молитви. Я вважаю, що се все тільки нюанси одної магічної гадки, котрі доволі тяжко класифікувати по таким розділам, і не бачу навіть потреби такої систематизації" [5, с. 138]. Що ж до того, як ідентифікувати цю "магічну гадку", вкажемо, що таких спроб було доволі багато [9, с. 125-126]. Загалом вони цілком слушно зводяться до того, що замовляння – це виражене словом (усталеною словесною формулою) бажання, яке мусить здійснитися. Але зауважимо, що приблизно так само можна охарактеризувати і наказ, прохання, заборону тощо. Через те вважаємо, що варто вести мову про замовляння як про неканонічний (на відміну від молитви) сакральний текст, яким людина впливає на світ.

Дещо інакшим є питання поділу замовлянь залежно від їх функціонального спрямування. Типології, розроблені на цій основі, теж не досконалі. Адже сфера замовлянь охоплює усі ділянки інтересів і діяльності людини, а вони часто кореферентні. Для прикладу, замовляння вроків корові має господарський характер і водночас є замовлянням хвороби. З іншого ж боку, доцільність і виправданість типологій саме такого зразка є очевидними, адже функції визначає мета, безпосередньо вказана у будь-якому тексті. Не ставимо собі завдання детальніше зупинятися на висвітленні цієї проблеми, бо по-перше, між створеними досі типологіями нема суттєвої різниці і жодну з них не можемо назвати кращою, а по-друге, у своєму дослідженні розглядаємо не весь масив замовлянь, а лише замовляння хворіб, а вони становлять окремий розділ у будь-якій з типологій.

Недостатність вивчення жанру замовлянь виявляється не лише на рівні їх теоретичного осмислення, а й у відсутності хрестоматійних збірок самих текстів. Зокрема, досі маємо лише одну монографію "Українські замовляння" [15], в якій упорядник М.Москаленко подав типові тексти замовлянь зі всієї України (у записах П.Чубинського, П.Єфименка, М.Драгоманова, М.Комарова, О.Петрова, Б.Грінченка, І.Франка, М.Дикаріва, Я.Новицького). На жаль, попри ґрунтовні переднє слово і коментар М.Новикової, книга має той недолік, що містить лише сто п'ятдесят текстів, до того ж зіпсутих олітературненням. Не набагато краще становище і з локальними дослідженнями окремих етнографічних районів.

Зазначимо, що Поліссю у цьому контексті останнім часом вділялося дещо більше уваги, ніж іншим регіонам України. Маємо на увазі ґрунтовні розвідки з багатим фактичним матеріалом В.Мойсієнка [9], А.Шкарбана [17-19] і М.Гладкого [3]. Варто вказати, що обширну статтю "Поліські замовляння" В.Мойсієнко написав на основі власних польових записів з Брестської, Гомельської, Волинської, Рівненської, Житомирської, Київської та Чернігівської областей, тобто з досить обширної території як українського, так і білоруського Полісся. Цікаво, що окремо подані автором тексти замовлянь хворіб попри яскраво виражений місцевий колорит у своїй основі відповідні текстам з інших регіонів України. Це свідчить про загальність механізмів їх створення, а отже, – і про невід'ємність від загальноукраїнського масиву.

Схожого характеру є й публікації А.Шкарбана, в яких дослідник охоплює весь спектр замовляннєвого репертуару певної території (поки що йдеться про Іванківський район Київщини і Овруцький – Житомирщини). На жаль, на відміну від В.Мойсієнка, цей черкаський етнограф приділяє дещо менше уваги загальнотеоретичним міркуванням стосовно жанру замовлянь, але натомість компенсує це обширністю контексту, і завдяки цьому його статті краще передають колорит "живого" побутування замовлянь у їх природному середовищі – на селі.

Особливо хотілося б відзначити публікацію М.Гладкого "Скотарські замовляння поліщуків". Автор зібрав лише на Овруччині і систематизував за розділами понад сотню зразків одного з найархаїчніших фольклорних жанрів. Непересічність статті М.Гладкого в тому, що усі наведені тексти стосуються лише однієї теми – скотарства. Її цінність полягає і в класифікації зібраного матеріалу, і в демонстрації виняткового багатства духовного надбання поліської землі.

Зокрема, таким багатством вирізняється і Олевщина. Попри позірну територіальну близькість, значна частина зібраних там замовлянь хворіб (згруповані за темами і подані у "Додатку") унікальна і не фіґурує у вже названих публікаціях. Метою даної статті є класифікувати ці тексти, вказати на специфіку їх побутування, визначити структуру та охарактеризувати систему образів замовлянь Олевщини, з особливою увагою до архаїчних елементів, зумовлених міфолоґічністю мислення людини.

Зазначимо, що тексти замовлянь, які розглядаються у цій статті, були записані дотично до основної теми дослідження – "Фольклор Полісся". Безсумнівно, що цілеспрямовані пошуки в цьому напрямі дозволять значно розширити спектр замовляннєвої палітри Олевщини. Раціональність вузькотематичного підходу якнайкраще продемонструвала згадана стаття М.Гладкого. Але практика збору польового матеріалу переконує в тому, що значна частина текстів у нашому записі буде відмінною від того, що зібрав А.Шкарбан. До того ж, в інтерпретації матеріалу він ближчий до позиції лікаря-практика, нас же більше цікавить етнографічно-фольклористичний аспект дослідження. Через те вважаємо, що публікація нашого матеріалу цілком виправдана і доречна.

I. Найчастотнішими на Поліссі, в тому числі й на Олевщині, є замовляння вроків, – хвороби, яка настільки впливала на психофізіологічний стан людини, що могла навіть призвести до смерті. Вроки насилали різними способами, відповідно й називають їх по-різному. Передані поглядом при випадковій зустрічі вроки називаються пристрітом, предметно – данням, наслані вітром – підвієм, наговорені – нмовками (якщо наговорюють на слід людини, то відповідна назва – "слід"). Очевидно, що й сама назва "вроки" похідна від слова "ректи", тобто говорити. Варто зауважити, що інформанти не завжди ототожнюють всі ці поняття, і в багатьох випадках найстрашнішим вважають саме "дання".

Дання може проявлятися по-всякому, зокрема, одна знахарка розповідала про нього таке: "В воді може. Даже в папіросє дають. Закурать умєстє – і всьо. А то курить, – на тебе дим пустить. Тоже може там і даннє бути. В нас один був. Ну, і вон же шо – по людях усюди ходить: там кабанчика чистить, уколи дає, – всюди і могорич. А де хто шо дав – незвєсно. Ну, тоді, то на свадьбі дали. Ми були на одной свадьбі, вони – на другой. Прийшли так в двєнадцать, чи шо. Полягали. Коли йдуть, стукають. Я питаю – шо таке? Я пізнала по голосу: "В нас горе!". Шо таке? Ведут-но вони його, а вон каже: "Менє гадюка в рот лєзе". Я стала шептать, і підкурила його, – і всьо. То буває – шо хоч заводиця всередині. Буває – жабки отакі-во є. І даннє дасть раптово"1.

Найчастіше вербальний компонент лікування вроків і т. п. супроводжувався акціональним: при цьому використовували свячену воду та хліб або олово. Цікаво, що викачування яйцями на респондованій території значного розповсюдження не набуло: "Воду в бутилці ставити коло оджини, навхрест щипати хліб, туди кидати і шептати до того часу, пока не спливе хліб; бо якшо не спливе, то, значить, на смерть зроблене. На олово – якшо "хрест", то ше мона одшептать, а якшо "труна" – то вже ніхто не одшепче. "Слєд", "даннє" і "пдумки" – одне й те саме. Як віливають оловом, до якшо песком з могіли обсипають людину, до пєсок в водє оказуєца, а якшо водою, якою мили покойника, до шум на водє оказуєца. Олово шумом стає. С хлєбом – як "подвєй", то хлєб можна їсти, а як зробляне – то треба пташкам вікидати"2.

Loading...

 
 

Цікаве