WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Святий Юрій: християнська традиція чи українська давність - Реферат

Святий Юрій: християнська традиція чи українська давність - Реферат

У білоруському варіанті казки про змієборця ("Пра Ильюшку") разючою є вада героя – його безногість. Лише позбувшись її, герой стає змієборцем. Безногість героя зближує його зі змієм (Загадка: Без рук, без ніг – по землі ходить. Змія.). "Безногость богатыря, который впоследствии стал Змееборцем, естественно связывается с безногостью самого змея как в русской, так и ведийской традиции" [2, с. 167]. Ще один приклад міфологічної контамінації: в образі змієборця сумісні риси героя і змія. Існують навіть приклади образних метаморфоз. Так, у скандинавських міфах бог Одін легко перевтілюється у змія. Хоча, за В.Івановим і В.Токаревим, метаморфічні втілення властиві саме противнику. Згадаймо образ Локі і вбивство сина-змія. У єгипетській міфології існує подібний кровний зв'язок у контамінаційній схемі двох образів. "Wedlug tekstow egipsich waz zwany jest corka boga slonca Ra, albo okiem Ra" [15, с. 4]. Цікаво, що у повір'ях теж простежуються аналогічні контамінаційні відношення. Наприклад, існує повір'я, що сонце не може дивитися на вбиту змію, бо стане кривавим і падатиме дощ, град; інше: сонце темніє, коли вбивають змію. Між сонцем і змієм існує так званий гомеопатичний зв'язок: те, що відбувається зі змієм, переноситься на сонце. А механізм гомеопатичної магії спрацьовує тоді, коли існує подібність між предметами. В іншому повір'ї сонце гнівається на того, хто не вб'є змія. У цьому варіанті сонце і змій – противники. У різних контамінаційних схемах домінантою виступає і герой, і противник. Важко визначити, чий образ переважає у таких контамінаційних відношеннях, оскільки герой і противник рівноправні.

Вивчаючи історію культу змія, Г.Перльс теж помітив явище злиття позитивного і негативного в образі змія. "Rowniez w scrslym zwiazku z boztwem wezowem pozostaje w mitach indyjskich – slonce" [15, с. 22]. На думку вченого, ці образи настільки тотожні, що "trudno okreslic, czy bostwo to wezowe, czy sloneczne" [15, с. 22]. В одних міфах змій – податель життя, в інших – володар царства мертвих. Таке явище контамінації Г.Перльс пояснює первинною синкретичністю цього образу, хтонічною природою самого божества. На думку вченого, змій був "symbolom poczatku i konca w znaczeniu cyklicznem, jest dalej bostwem tworzacem ciagle nowe fazy zycia, jest przedstawicielem ciagle obnawiajacej sie przyrody" [15, с. 21]. Незалежно від даної тези подібної думки притримуються Б.Рибаков, Т.Цивьян. Зокрема, В.Цивьян зазначає: "Пребывание героя под землей, под водой, в заточении (в замкнутом пространстве), т. е. временная смерть и воскрешение, вводит в круг рассматриваемой мифологемы персонажей календарного цикла, связанных с возрождением и умиранием природы" [11, с. 191]. Таким чином природні особливості змія (вужа) /перебування під водою, землею/ (фантастичний простір), час перебування під землею /осінь весна/ (період припинення родючих функцій природи), можливо, навіть і страх сприяли появі культу цієї тварини. На основі вивчення багатого міфологічного матеріалу Г.Перльс стверджує, що змій – божество хтонічне, володар царства мертвих (він – дух предків), податель життєдайної сили (змій як фалічний символ). Хтонічна сутність змієбога закладена у семантиці слова "змій", у якій простежується генетичний зв'язок із лексемою "земля": "...ефиоп. arwe medr "зверь земли", егип. cama "син земли" [8, с. 470]. Змій ототожнюється з землею, стає символом її родючості. "Demoniczny charakter weza w naszych podaniach ludowych moze pochodzic z kazan i legend sredniowiecznech, gdzie szatan kusiciel i inne zle djably porownane byly do weza" [15, с. 57].

Г.Перльс звернув увагу на поширений серед литовців культ бога Перкунаса: "Przedstawiano Perkunasa jako mlodzienca, ozdobionego wiencem.. Byl to bog zrodel, rzek, deszczu, dawca plodnosci, opiekun zasiewow, bog wreszcie wojny... Poswiecony mu byl waz niezwyklej wielkosci. Zczymano go w naczyniu wsrod klosow i karmiono mlekiem" [15, с. 49]. Зовнішністю, атрибутикою та функціями це божество нагадує фольклорний образ св. Юрія. На особливу увагу заслуговує образ вужа-змія, а саме роль, яка відводиться змію у цьому культовому ритуалі. Г.Перльс вважає, що вуж практично ототожнюється з божеством, стає його уособленням. "Trudno rozstrzygnac, czy waz byl tu zwierzeciem poswieconem, czy tez samem bostwem" [15, с. 49]. В одній із книг Г.Перльс знаходить малюнок бога Trimposa з вужем навколо голови. "Na wielkiej choragwi Prusow znajdowalo sie wyobrazenie inne tego bostwa mianowicie w postaci mlodziana, majacego glowe uwienczona klosami zboz..." [15, с. 49]. Отже, емблема вужа навколо голови змінюється вінком із пшеничних колосків. Заміна одного знака іншим була можливою при наявності спільної семи, у цьому випадку семи "родючість". Таким чином знакова символіка вужа доводить правильність наших міркувань щодо функціонального значення продуктивності цього божества.

На підставі поданих фактів Г.Перльс вважає явище "злиття" образу змія (вужа) з богом наслідком процесу еволюції образу хтонічного божества від зооморфічної до антропоморфічної форми. На основі атрибутики і часу вшановування Г.Перльс ототожнює Trimposa з литовським божеством Jurgisom ("jurgis" і "весна" – у лит. мові синоніми), якого, на думку Г.Перльса, замінив згодом св. Юрій (sw. Jerzy). В.Іванов, В.Топоров періодичне злиття образів героя і змія (контамінацію) пояснюють двоприродністю божества (людинозмій – податель добра і зла) або початковою позитивною функцією змія у ранніх міфах, у яких він виконує функції героя. Твердження В.Іванова і В.Топорова не суперечать висновкам Г.Перльса. Отже, змій завдяки формі (кільце як єдність початку і кінця, символ безконечності; фалічний знак як символ плідності), функціям (скидання шкіри як символ воскресіння, безсмертя) був хтонічним божеством, що з часом антропоморфізувалося і разом з тим розпалося на два антиподи – герой (добро) і змій (зло).

"Общая двучленная схема, соотнесенная со всей системой бинарных противопоставлений, представляет собой простейший вариант членения" [2, с. 24]. Отже, така бінарність міфологічної ідейно-філософської опозиції герой / противник, яка охоплювала найголовніші поняття міфологічної свідомості, могла бути первинною у міфологічній системі. За В.Івановим і В.Топоровим, багаточленна міфологічна схема виникає внаслідок подвоєння первісних двох елементів бінарної системи. Таким чином "...следует думать, что речь идет не о нескольких персонажах, а о нескольких ипостасях одного и того же мифологического существа..." [2, с. 30]. Сьогодні більшість сучасних дослідників також схильні визнати моноїстичність праукраїнської релігії. Зокрема, релігієзнавці звертають увагу на відносно швидкий і безболісний процес християнізації на Україні. Те, що давня українська релігія не виявила такого жорстокого опору, як, скажімо, грецьке чи римське язичництво, пояснюється тим, що праукраїнська релігійна система виробила такі форми, які до певної міри узгоджувалися з ідеями християнства. Маємо на увазі спільні ідеї торжества добра над злом, ідею воскресаючого божества і т.п. Цікавим з цього приводу є знайдене І.Вагилевичем на церковній хоругві зображення трьох божеств, атрибутика яких (череп, серп) заперечує їх тотожність з образами Святої Трійці. Цікаво, що ієрогліфічний напис біля зображення не вкладається у жодну з відомих давньомовних систем. У центрі малюнка зображено найстарше божество, у його руках – куля і жезл; ліворуч від нього знаходиться молодше, яке тримає череп; праворуч від центрального зображення – образ наймолодшого божества, у руках якого – серп, а голова увінчана вінком із колосся. Для нас цікавими є ліве і праве зображення богів: їх вік та атрибутика. Череп – символ смерті. Власник його – божество похилого віку. Вінок із колосся – символ родючості, а разом із серпом – символ достатку, врожаю. Корінь слова "родючість" ще зберіг свою первісну сему – "народження, початок життя". Недаремно вінок прикрашає голову юнака. Смислове розуміння абстрактних категорій початку і кінця, народження і смерті передається через фіксовані фази життя (молодість / старість), яким ці категорії відповідають. Атрибутика та вік наймолодшого божества дають підстави вважати його прототипом Зеленого Юрія. Тоді образ старшого божества з черепом – його антипод, який в епоху християнства трансформувався у початкову форму – образ змія. Змінилося й семантичне навантаження цього образу: змій став негативним героєм. Процес еволюції праобразу св. Юрія схематично можна було б подати так:

Loading...

 
 

Цікаве