WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Святий Юрій: християнська традиція чи українська давність - Реферат

Святий Юрій: християнська традиція чи українська давність - Реферат

Згадані уламки міфу про поклоніння змію, ритуальні жертвоприношення свідчать про віру дохристиян у бога-змія. Археологічні знахідки підтверджують існування на українських землях у добу Трипілля культу змія (М.Чмихов). Польські записи (XV ст.) свідчать про культ трьох божеств – Лади, Лелі і загадкового Jassa (Яжа). Зважаючи на існуючу легенду про Jaza (Яжа)-людоїда та фонетичну подібність лексем Яж / вуж, Б.Рибаков у божестві Яжа бачить образ вужа (змія) – хтонічне, підземне божество, без участі якого сонце не могло піднятися над горизонтом. "Весьма существенно, что археологические находки в Литве так и на территории Белоруссии обнаруживают явные следы культа змей" [2, с. 4]. Доказом зміїного культу у Вірменії є перші християнські церкви, збудовані на давніх культових місцях з іменем зміїв: "Мугні, місце культу дракона Moge (ідентичного з шумерським Moege, драконом ночі) – обернене на монастир св. Георгія (Юрія) змієборця" [7, с. 146]. Б.Рибаков зауважив певну тенденційність у культових замінах: новостворені християнські церкви носили ім'я того святого, який замінив свого попередника. У зв'язку з цим виникає питання: якщо існував культ змія, то чи не його замінив св. Юрій? До вирішення цієї проблеми ми повернемось нижче. Безперечно, легенда про Юрія-змієборця має реалістичне підґрунтя: це не тільки символ утвердження ідеї християнства над праукраїнською релігією, але й, можливо, конкретне зображення заміни св. Юрієм культу ідола-змія. Так у свідомості ранніх християн змій був кривавим поганським божеством, образ якого якнайкраще відображав характер давньої релігії. З часом образ змія у християнській традиції, втративши реалістичну сутність, набув алегоричного змісту. Г.Перльс у своїй монографії, присвяченій історії культу змія, зазначає, що демонічні риси змія є вторинними, набутими у добу середньовіччя.

Глибиннішу суть проблеми змієборства можна виявити на основі вивчення особливостей фольклорножанрових трансформацій даного мотиву основного міфу. Так трансформами змієборця виступають Котигорошко, Кирило Кожум'яка (у казках), Добриня (у билинах), Перун, св. Ілля, св. Юрій (у замовляннях). У мистецтві змієборець трансформувався в образ сонця (писанка: мотив поглинання змієм сонця /на заході/ і виверження його /на сході/), а також в іконописний образ св. Юрія-змієборця. Малюнок на писанці Й.Бартмінський та С.Нібржеговська розуміють як "символічне вираження життєдайної функції сонця" [14, с. 96]. Яйце на основі подібності барв, форми та функціонального значення початку життя стає символом сонця. Вуж на писанці символізує сонячне проміння. У даному випадку теж спостерігаємо явище міфологічної контамінації. На думку авторів, вуж має подвійне значення: він, як фалічний знак, символізує чоловіче плодотворне начало. Мотив протиборства сонця і змія характерний для багатьох ранніх міфологічних систем (індійська, єгипетська і т. п.). Отже, маємо підстави вважати образ сонця архаїчною трансформою змієборця. У фольклорних жанрах антиподом змієборця виступає, як правило, змій (дракон) /з лат. Draco – змія/. Хоча є й винятки. В одному із замовлянь проти крові знаходимо нетрадиційний образ противника: "Ехалъ святый Георгий на червономъ конъ и въ червономъ жупанъ; со своимъ братомъ булатомъ; втялись они острымъ мечемъ и не втялисъ; втялись въ червоный камень..." [1, с. 55]. Образ противника виступає тут у протилежному ракурсі: він – брат героя і обидва співвідносяться як частини одного цілого. Спостерігаємо злиття двох протилежностей в образі противника – так звану міфологічну контамінацію. Важливим елементом у замовлянні є символіка червоного кольору. Червоний колір – символ сонця, родючості. Можливо, ця особливість атрибутики героя свідчить про давнє існування архаїчної трансформи змієборця в образі сонця. У французькій казці ("Сестра і десятеро братів") та литовській казці ("Казка про Вужа") трансформа героя набуває характеру множинності (не один змієборець, а 10-12). "Казка про Вужа" заслуговує особливої уваги. На думку Д.Сауки, у ній порушені норми чудесної казки. Існуючий казковий простір раптово переходить у реальну дійсність. "Продолжение носит этиологический характер, свойственный архаической стадии сказки" [5, с. 210]. Причину руйнації жанрових форм казки автор вбачає в образі вужа: "уж – не из той игровой области". "Образность сказки об Уже дышит свежестью первичной фантазии. Сюжет и тональность сказки не подчинены полностью совершенному механизму жанра... Следовательно необходимо обратиться к проблеме Ужа: почему он так не похож на привычного мужчину-чудовище и этим несходством нарушает все правила игры? Нужно понять и намерения соперничающих персонажей – Ужа и братьев Эгле, ядро открытого конфликта. За подобными столкновениями кроется противоречивая действительность. Какова историческая основа этих неизбежных столкновений? Анализ сказки несостоятелен без проникновения в глубь веков" [5, с. 213]. Підтримуючи тезу про генетичний зв'язок казки з міфом, Д.Саука на основі цієї інтригуючої казки прагне відтворити міфологічну архисхему. Мотив одруження вужа, володаря води, з земною дівчиною автор трактує як уламки космогонічного міфу. З водяного хаосу, первинної всесвітньої стихії, народжується земля, а з єдності води і землі поява усього живого. Ритуальне принесення дівчини у жертву змію (фалічний знак – символ чоловічої сили) було відтворенням міфологічної ідеї про зародження перших форм життя із злиття води і землі, чоловічого і жіночого начал. У деяких жанрах ця міфологема отримує аргументоване пояснення. Так, давня кхмерська легенда розповідає про щонічне злиття камбоджійського царя зі змією, від чого залежить добробут країни.

Цікавим для нас є міфологічне розуміння боротьби зі змієм. За Д.Саукою, боротьба зі змієм означає впорядкування, знищення хаосу. У такому космогонічному контексті стає зрозумілим генетичний зв'язок двох мотивів: боротьба зі змієм і мотив первожертви. Змій, як володар води (хаотичної стихії), заради торжества всесвітньої гармонії повинен стати первожертвою. Парадоксальність цієї первожертви випливає з природи самого змієборця. Т.Цивьян правильно зауважив, що у нейтральній ситуації різниці між змієм та змієборцем не існує: вони – одне ціле. Опозиційність героїв проявляється лише у критичній ситуації (момент протиборства). Тому Б.Рибаков вважає героя і змія не стільки противниками, скільки антиподами. Вищеподані факти свідчать про існування культу змієбога, хтонічного божества, якому підпорядковувались хаос і гармонія, добро і зло. Міфологема протиборства зафіксувала нову фазу філософського світобачення – усвідомлення боротьби протилежностей у світі. Факт боротьби зі змієм засвідчив вищий ступінь священності первожертви. Оскільки Змієбог з метою викоренення зла приносить у жертву себе самого. Мотив боротьби зі змієм ще можна розуміти і як знищення джерела всесвітнього зла – зла у самому собі. З такої точки зору стає зрозумілою парадоксальність і одночасно священність первожертви. Отже, вбивство Змія(Вужа) у космогонічному міфі було б перемогою, та у "Казці про Вужа" це поразка, трагедія. Д.Саука вважає, що у казці на космогонічні уявлення наклався інший світоглядний пласт, більш пізній за часом. На думку автора, розповідь про загибель Вужа, як про втрату близької істоти, могла сформуватися у той період, коли вуж вважався охоронцем домашнього вогнища. Тому переживання у казці подано з точки зору жіночого світосприйняття, оскільки жінка – берегиня домашнього вогнища.

Loading...

 
 

Цікаве