WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Святий Юрій: християнська традиція чи українська давність - Реферат

Святий Юрій: християнська традиція чи українська давність - Реферат

Реферат на тему:

Святий Юрій: християнська традиція чи українська давність

Серед найдавніших іконописних зображень святих образ св. Юрія найпоширеніший. На іконі "Св. Юрія Змієборця" привертає особливу увагу зображення змія незвичних форм, і ще більше вражає образ крилатого, триголового дракона. Християнський святий і фантастично-казковий змієдракон на одному полотні інтригують, спонукають переглянути агіографічно-апокрифічну літературу і ще раз зазирнути у глибінь давньоукраїнських вірувань.

Спробуємо розмежувати нашарування двох релігійних пластів – дохристиянського і християнського. Історія життя святого Юрія коротка і в окремих моментах невизначена, варіанти його житія різняться у деталях, що стосуються часу і місця його народження, обставин прийняття християнства. У ранг святих Юрія занесли завдяки його "боротьбі" з пережитками дохристиянської релігії. "О личности его нельзя установить ничего исторически достоверного. Наука принимает только факт существования мученика Г[еоргия], так как иначе трудно объяснить раннее, еще до V в., и широкое распространение его культа" [10, с. 406]. Культ св. Юрія був популярним серед київської знаті. Це засвідчує факт прийняття усіма князями Ярославами при хрещенні імені св. Юрія. Дослідники В.Іванов, В.Топоров не вважають цей історичний факт випадковістю, а пояснюють наслідком асимілятивної заміни бога Ярила культом святого на основі співзвучності їхніх імен. Чітко вираженим апокрифічним елементом у житії св. Юрія виступає сюжет боротьби св. Юрія зі змієм. "Попытки объяснить возникновение легенды о св. Г[еоргии] не привели к однообразному результату" [10, с. 407]. У християнській традиції мотив Юрія-змієборця символізує торжество християнства над язичництвом.

Але ж наскільки давній мотив протиборства, якій релігійній схемі він належить – дохристиянській чи християнській? Виявляється, у єгипетській міфології існує аналогічний мотив боротьби. "Naczelny jednak bog slonca Ra waloczy z olbrzymim wezem Apap" [15, с. 4]. Цікавою є постать героя: прототипом Юрія у цьому міфі є бог сонця. Причиною боротьби Ра зі змієм Апап, якого намовила Ізіс, стало бажання богині зайняти престол Ра. Боротьбу міфологічних персонажів за владу Г. Перльс трактує як символічну зміну пір року. У грецькій міфології антиподами виступають Тезей і Мінотавр. Вартий уваги сам образ противника, якому – як і змію – приносять людські жертви. Мінотавр – не змій, а "страховисько з людським тулубом і бичачою головою" [6, с. 142]. Образ противника наче роздвоюється: наділений людськими рисами, він нагадує героя. Межа між героєм і противником (позитивним і негативним) розмита. Спостерігаємо явище образної сумісності двох протилежностей (міфологічна контамінація). В індійських ведах теж присутній мотив боротьби сонця зі змієм. Г.Перльс, зауваживши зв'язок змія зі сонцем, робить висновок: "Rysem wogole znamiennym niemal we wszystkich mitologijach – jest dualism w stosunku weza do slonca" [15, с. 4]. У скандинавському епосі в антиподному зв'язку перебувають Сігурд і змій Регіна. У Рігведі бог Індра вбиває демона Врітру. Герой Старшої Едди бог Локі вбиває у поєдинку змія Йормукганда, який – як не парадоксально – є його сином. Син стає жертвою батька, "парадоксальною жертвою". За Т.Цивьяном, "парадоксальна жертва" в основному міфі виконує функцію продуктивного засобу боротьби зі злом (у межах опозиції хаос / гармонія). "Если видеть в основном мифе первое жертвоприношение, то первожертва получает дополнительное усилие: ее "парадоксальность" в том, что в жертву приносится собственное дитя, это высшая жертва, поскольку свое дитя является высшей ценностью, и это – самопожертва в буквальном смысле, поскольку дитя отождествляется с родителем как часть с целым" [12, с. 41-42]. Принесення у жертву самого себе самому собі заради викоренення зла визначає вищий ступінь усвідомлення святості жертви. В опозиції Локі / змій теж спостерігаємо явище міфологічної контамінації: змій – втілення зла і одночасно "частина" героя.

Отже, в усіх відомих нам міфологічних системах наявна одна й та ж міфологема "протиборства добра і зла", змінністю характеризуються лише мотиви та образна система. Проблема опозиційності добра і зла починає осмислюватися людиною на певному історичному етапі. Цей момент усвідомлення опозиційної бінарності (проблеми протиборства), яка відобразилась у фрагменті так званої універсальної міфологеми, зруйнувавши теорію про існуючу у світі гармонію, призвів до відчуття світової динаміки. Так, розуміння циклічної зміни пір року, поняття життя і смерті, добра і зла з'являються після поєдинку. Наявність однієї й тієї ж міфологеми у всіх індоєвропейських міфологічних системах свідчить про єдині її витоки і приналежність до певної епохи (III-II тис. до н.е.). Потрібно враховувати можливість міграційних впливів не лише окремих мотивів даної міфологеми, але й цілої міфологічної схеми. Фактом, що заперечує явище міфологічних міграцій, є кхмерська культура (територія Камбоджі). Культурна традиція кхмерів володіє аналогічною міфологічною схемою, хоч будь-які культурно-історичні взаємовпливи праукраїнців з населенням Камбоджі виключені. В.Іванов, В.Топоров підійшли до проблеми реконструкції міфу про протиборство бога (грози) і противника з іншого боку – у їхній понятійній схемі відсутній образ св. Юрія. Проаналізувавши індоєвропейські форми цього міфу, вчені виявили риси, нехарактерні для універсального міфу. Ця особливість дозволила визначити історичний період функціонування даного міфу. "Эту эпоху, видимо, можно датировать на основании таких специфических черт, как атрибуты героя мифа (конь, колесница, оружие из бронзы...). Появление этих предметов и их индоевропейских названий можно датировать началом героической эпохи расселения индоевропейцев, видимо, с конца III тыс. до н. э." [2, с. 158].

Підсумовуючи зазначимо, що мотив протиборства героя і змія наявний у міфологемах майже усіх народів, зокрема індоєвропейських, і праіндоєвропейський період (III тис. до н. е.) – найпізніший час його появи. З часом міфологема протиборства трансформувалася у різножанрові форми (обрядові ритуали (наприклад, похорон опудала Ярила) і пісні, замовляння, загадки, прислів'я, казки тощо).

Християнська легенда про перемогу св. Юрія над змієм не що інше, як християнізована трансформа давньої дуалістичної міфологеми. Синкретичний сплав двох релігійних світоглядів стає помітний при зіставленні агіографічних та апокрифічних творів. Цікавим постає образ змія у переспіві тексту з грецької мови "Чудо Георгия о змие" (XII-XIII ст.). "...И все поклонялись идолам, почитая их согласно преданиям и по царскому повелению, отвернулись они от бога, и бог отвернулся от них. Около города этого было озеро, весьма полноводное. По вере и по делам их воздал им бог: появился огромный змей в этом озере и, выходя из озера того, жителей города этого поедал..." [13, с. 523]. Якщо образи з поданого апокрифічного уривку укласти в умовну класифікаційну систему, то образи змія та ідолів опиняються в одному семантичному колі "зла". Які передумови спільної семантики цих образів у даному контексті? Привертає увагу у тексті мотив поглинання змієм людей. Цікавим з цього приводу є описаний Д.Фрезером обряд жертвоприношення: "Племя акикуйю (народ Кении) поклоняется речной змее и с перерывом в несколько лет женит бога-змея на женщине (чаще всего молодой девушке)... Если достаточное количество девушек не приходит в хижины по доброй воле, их хватают и силой тащат в объятия божества" [9, с. 159]. І далі читаємо: "Сообщают, что такой обычай соблюдался на Мальдивских островах до того, как их обитатели были обращены в мусульманство... Знаменитый арабский путешественник Ибн Баттута описал этот обычай и то, как ему пришел конец. Несколько достойных доверия туземцев, имена которых он приводит, уверили его, что жителям островов: когда они были язычниками, каждый месяц являлся злой дух (джинн), который приходил со стороны моря в виде судна со множеством горящих фонарей. Как только жители его видели, они бросались на поиски юной девушки, чтобы, украсив ее, привести в языческий храм, который стоял на берегу окнами к морю. В нем девушку оставляли на ночь, а когда возвращались туда утром. находили ее мертвой и не девственной. Каждый месяц жители бросали жребий, и тот, кому он выпал, отдавал свою дочь морскому джинну. Последняя из жертв была спасена благочестивым бербером, которому удалось прогнать джинна в море чтением стихов из Корана" [9, с. 159-160]. Знаменними є риса характеру і метод дії, які дають можливість людині протистояти цьому звичаю. Очевидно, що ця людина – представник нової релігії – виконує таку ж функцію, що й св. Юрій. Конкретний образ благодійника, що, одночасно уособлюючи світоглядну концепцію нової релігії, переростає у завуальований образ-символ. Д.Фрезер зауважує наявність аналогічного сюжету у шотландських, скандинавських, японських казках. "Было бы, вероятно, ошибкой видеть в этих сказках простую выдумку. Правильнее предположить, что они отражают реальный обычай отдавать девушек и женщин в жены водным духам, которые часто выступают в виде огромных змей и драконов" [9, с. 160]. Тепер стає зрозумілим спільний семантичний код "зла" образу змія та ідолів у християнській легенді про св. Юрія. Таким чином образ змія постає у дещо незвичному для нас світлі. Виявляється, образ змія як символ зла у християнській традиції має свою ще дохристиянську історію. Підтвердженням реалістичності культових жертвоприношень змію служить мотивація обрядодії: "Все, что сказали боги, то вам возвещаю, и давайте обдумаем это: каждый из вас ежегодно сына своего иль дочь свою пусть отдаст на съедение змею в черед свой, пока не наступит и мой срок. Отдам и я единственную мою дочь" [13, с. 523].

Loading...

 
 

Цікаве