WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Функціонально-семантичний та поетичний аспекти обхідних пісень - Реферат

Функціонально-семантичний та поетичний аспекти обхідних пісень - Реферат

Певне місце в аналізованому циклі творів займає мотив – дочка рятує грішну душу батька з пекла ("Красна дівойка коруну шила"). На перший погляд, мотив цей не має ніякого відношення до ритуального обходу царини, однак це не так. Насамперед "розшифрування" потребує словесна форма "дівчина шиє коруну". Як свідчать словники, коруною називали весільний вінок [11, с. 41], а шити – означає сплітати [9, с. 215-216]. Отож стає зрозумілішою символіка фольклорного кліше "дівчина шиє коруну", тобто дівчина готується до весілля.

Одна з весільних обрядодій полягає у батьківському благословенні вінка. Якщо батько помер, все одно звернення спрямовуються до нього. Згідно з християнськими віруваннями, у святу пентекостію (Зелені свята) Пречиста завершує вимолювати грішні душі з пекла, як про це довідуємося з давнього апокрифа (ХІІ ст.) [8, с. 246]. В аналізованій пісні місце Пречистої займає дочка, а християнська ідея врятування душі за допомогою молитви зберігається. Сила молитви, мабуть, велика, бо дівчина ще не дошила коруну, а вже її "татцейко по раю ходить". З підтексту пісні прочитуються також дохристиянські вірування, пов'язані з пошануванням предків. М.Костомаров відзначав, що "і тепер ще в деяких місцях вірять, що померлі родичі бережуть свої поля і охороняють їх від бурі й засухи; при бажанні узгодити таке вірування з християнськими це приписується силі їх молитв" [22, с. 274]. Отже, дочка, врятувавши батька з пекла, може випросити не тільки благословення на шлюб, а й забезпечити добрий урожай.

У календарно-обрядових піснях весняно-літнього періоду важливе місце посідають мотиви, пов'язані з вінками. Вони є не тільки прикрасою, а й оберегом від нечистої сили [5, с. 78]. Вінки під час Зелених свят, на думку дослідників, захищали поля, худобу від усяких бід: "Ті численні вінки, які плетуть (в'ють) під час Зелених свят, – писав С.Килимник, – знаменують не лише кохання, любов, нагороду, пошану, парування, але й означають вегетаційні мотиви та й саме сонце" [18, с. 388].

Мотив "дівчата сплітають вінки" характерний і для царинних пісень:

Сбором идеме, полон несеме:Виходжай, соборе, с села на поле,А с поляночки на царинойки.А вы, дівойки, вийте вінойки!Ей вили, вили, Бога просили,А чей бы нам квітли всі Божі віны.Всі Божі віны, наші царины [26, с. 241].

Отже, вінок символізує також ріст та розвиток рослин. Адже саме в цей час у природі відбувається вегетаційний період. Вінок тут має забезпечити не лише добрий урожай на царині, а й включає в себе значно ширше поняття – буяння зелені, трав, що підтверджують такі пісенні рядки:

А чей бы квітли горы, долины,Горы, долины та й полонины [26, с. 241].

В іншій царинній пісні вказується, що вінки плетуть з "Божої кровці":

Вийте, дівойки, Божі вінойки,З Божої кровці на коругвойці [26, с. 243].

Під "Божою кровцею", на думку М.Грушевського, треба розуміти якесь зілля з такою назвою в західній Галичині: "З сього зілля, очевидно, мали витися вінки й чіплятися на корогви під час русальної процесії для охорони від русалок і всякої польової нечисті. В інших сторонах в такій ролі звісний чорнобиль" [8, с. 221].

Наші польові дослідження на Київському Поліссі між переселенцями з Чорнобильської зони, підтверджують думку М.Грушевського про охоронну функцію вінка від русалок. У пісні, зафіксованій від уродженки с. Вільшанка Поліського району, безпосередньо говориться:

Проведу я русалочкі в сірій бор,Йа сама вернусе в татков двор.– Нате вам, русалочкі, по вєнкуДа не снітес мінє цю ночку.Нате вам, русалочкі, по м'ятіДа не снітес мінє у хаті [12, арк. 43-44].

Мотиви, пов'язані з обрядовими вінками, представлені й у пастуших піснях:

Ой святий Юрій, ой святий ЮрійСказав нам ізробити.Ой святий Юрій, ой святий Юрій,Вби віночки ізвити.Вби віночки ізвити,Худобицю намайити [19, с. 98].

Постає питання: чому все-таки рідко зустрічається у ладканках образ св. Юрія. Очевидно, зв'язано це з природно-кліматичними умовами Карпат, адже 6 травня у високогір'ї ще немає добротних трав для випасання худоби, достатньо матеріалу для сплітання вінків – квітів, листя – без яких не може відбуватися обряд. Зате набагато більше простежується приуроченість до Зелених свят:

Пішов скотар на зілля,Бо му Свята неділя [3, с. 122].

Інколи у пастуших піснях вказується матеріал, необхідний для вінкоплетин:

Тука, Ласійко, тука,Зів'ю ти віночок з бука,З бука зелененького,Бо ти в ґазди молоденького [12, арк. 7].

Більший набір "матеріалів" представлений у кустових піснях – зелений "кльон", біла "берьоза" чи просто зелене "зіллє" [27, с. 8, 9, 28].

Вінок є важливим атрибутом в обжинковій поезії. Він мав надзвичайно велике значення, бо вважалося, що він зберігає силу зерна і передає її майбутньому урожаю. Відмінність полягала в тому, на кого накладався вінок: в обжинкових – жницям, у пастуших – худобі, в царинних – на хоругви, в кустових – найкращій дівчині, яку обирали за куста, та жінкам, що брали участь у цій церемонії. Різниця полягала і в матеріалі: в обжинкових – зі злакових, у решта ж – із зелені.

Спільними для обхідних пісень, крім царинних, мотиви, пов'язані з вимаганням ритуальної винагороди за колядку, щедрівку, риндзівку, "куст" чи за отримання обрядового вінка (в пастуших та обжинкових піснях). Об'єкти винагород умовно поділяємо на дві основні групи – страви, напої святкового столу та гроші. Перші, гадаємо, давніші, останні – пізніші.

Однією з найпоширеніших форм відплати, як про це свідчить передусім дитячий колядковий матеріал, є паляниця. До числа обрядової їжі потрапили також вареники, якими пригощали, наприклад, Куста:

... Кусту стати да вечеряти дати.Вечеряти дати да вареники в маслі.Ой щоб були наші девочки красні [27, с. 19].

Особливим пошанівком користувалися м'ясні страви (сало, ковбаса тощо) [10, с. 165-181]. О.Потебня, який спеціально вивчав роль і значення м'ясних страв святкового столу, наголошував, що вони "мають відношення до світлих богів, а тому ці страви священні" [30, с. 304]. Дорослі домагаються здебільшого горілки. Прикметно, що досить часто це домагання набирає яскраво виражених поетичних рис, зокрема форми градації:

Гречний молодчик, тобі колядочка,А нам пива бочка.Бочка – не бочка, хоць коновочка.А з того жарту – горілки кварту,Кварту – не кварточку, хоць кватирочку [33, с. 297].

Уваги заслуговує варіант мотиву обдарування хлопців писанками під час риндзювання. Згідно з текстами, кількість писанок фігурує дуже різна – "тридцять шість", "ціле збанє", "горнец" і т.д. Число виконує в піснях, звичайно, поетичну роль, але суть самої винагороди одна. Дослідники писанок зійшлись на тому, що це знак народження, джерело життя [35, с. 3, 11-12]. Еротично-шлюбна семантика виразно прочитується з рядків риндзівки:

Виноси, Марусю, писанок горнец.Як не з горнцем, то з кобілком,Жеби-с не сиділа цалий рік дівком [25, с. 24].

В.Гнатюк вважав, що риндзівки перебувають у певному типологічному співвідношенні з волочебними піснями, які добре збереглися в Білорусії, подекуди в нас на Волині [6, с. 12]. Для ілюстрації цієї думки наведемо уривок з білоруської волочебної пісні:

А нашым рабятам – павкапы яец,Павкапы яец, каб охвотна пець [29, с. 199].

Обдаровування яйцями у тих же волочебних піснях треба розуміти як символ оновлення плодючості та життєвої сили [4, с. 397]. Отже, до пізньої шлюбно-еротичної семантики писанок як винагороди за риндзювання необхідно додати й аграрну, тобто ранішу, але вже затемнену. Є ще й значно давніша, яка пов'язується із вшануванням предків, котру можна реконструювати за обхідними календарними піснями, передусім за заключною частиною із вимогою нагороди. Зокрема, В.Пропп зводив винагороду до звичайної заплати, зазначаючи: "Вимога подарунка аж ніяк не жебрацтво – це владна вимога послуги за послугу" [31, с. 43]. Поділяючи думку вченого про те, що вимога подарунка не є жебрацтвом, не бачимо однак підстав вважати її владною вимогою послуги за послугу. Прохальний момент та винагорода мають глибші корені, бо пов'язуються ще й з поминанням покійників. Підкреслимо, що всі досліджувані календарні свята завершувались гостиною, а в українців існувало вірування, згідно з яким у великі свята з'являються душі померлих. Вони також долучаються до спільної трапези. Таким чином, винагорода збиралася саме для тієї трапези, яка була й одночасним пошануванням предків, а не простим заробітком.

У всій календарно-обрядовій обхідній поезії широко представлені мотиви величання, основне призначення яких – прославити і возвеличити господаря, його родину, ниву тощо. Побажання і благословення ґрунтується на прадавній вірі в чарівну силу слова. І хоча з часом магічне значення слова втратилося, все-таки воно набувало відтінку звичайної доброзичливості, переходило зі сфери господарської до культурної [23, с. 91].

Величальні мотиви за своєю суттю є описовими, за допомогою чого створюються ідеалізовані образи. Залежно від мети обхідних пісень персонажі наділяються такими рисами, які хотілось бачити в них співцям-виконавцям.

Головним об'єктом величання є людина. Чи не найбільше возвеличується особа господаря – "ґазди багатого", "доброго пана". У піснях прославляється його багатство, вихваляється мудрість, працьовитість, щедрість. У колядках здебільшого господар змальовується у колі своєї родини:

Loading...

 
 

Цікаве