WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Функціонально-семантичний та поетичний аспекти обхідних пісень - Реферат

Функціонально-семантичний та поетичний аспекти обхідних пісень - Реферат

Реферат на тему:

Функціонально-семантичний та поетичний аспекти обхідних пісень

Репертуар обхідних календарно-обрядових пісень досить різноманітний як за чисельністю, так за розмаїттям тем. Сьогодні вже доволі важко з'ясувати єдність мети самих обходів дворів, полів, а також змісту обхідних пісень, співвідношення функцій, мотивів, образів тощо. Певним є те, що обходи складають цілком завершений календарний цикл з проміжними етапами, а пісні, які супроводжували його, повинні були магічно вплинути на господарське та сімейне благополуччя.

Чимало дослідників не раз задекларовували деяку спільність колядок, риндзівок, царинних, кустових, пастуших, обжинкових пісень, так і не розкривши її достеменно. Отож робимо спробу виявлення в українському матеріалі спільних елементів обхідних пісень на словесному та виконавському рівнях. Незалежно від жанрової приналежності усі пісні співаються хором (виняток становлять новорічні обходи з піснями хлопчиків-посипальників). Хор (чоловічий чи жіночий) ставав активним учасником певних обрядів або виступав у ролі режисера: він створював, спрямовував рух обряду, повідомляв, наказував, запрошував і т.д. Авторитет хору був незаперечним. Інколи вівся живий діалог між хором та іншими учасниками обряду: з одного боку звучала пісня, з іншого – проводилось необхідне дійство.

Крім того, треба звернути увагу на манеру дуже голосного співу, призначеного в основному для вулиць, полів, пасовищ. Таке голосне виконання мало ще й певне магічне значення, яке повинно було сприяти доброму врожаю, приплоду худоби, бджіл тощо. За допомогою сильного голосу ставало можливим відгородити культурний простір від проникнення ворожих сил. Вважалось, якщо проспівати (чи крикнути), де буде почутий голос, там град не поб'є посівів, звірі не братимуть худоби. Голосу надавалось продукуюче значення і в інших народів. Наприклад, у Болгарії на Юріїв день дівчата вигукували: "Де немає голосу, там немає колосу!" Голос міг вплинути також на приплід худоби і домашньої птиці: на Брянщині, наприклад, під Новий рік колядки виконували і для того, щоб поросята велися [1, с. 137]. Не будемо заглиблюватись тут у текстологію українських колядок і щедрівок, тільки зауважимо, що майже всі, призначені господареві, господині, наповнені подібними формулами.

Необхідно зупинитися на ще одній суттєвій рисі пісень колядкового типу, як їх іменують етномузикологи [13, с. 38]. Вона потребує детальнішого розгляду, бо власне в системі обходів українців цей пісенний тип домінує. До слова, В.Пропп у книзі про російські аграрні свята поставив запитання, чи не зустрічаються звичаї, подібні з колядуванням, в інших календарних святах [31, с. 35]. Він же вказав на колядування на Масляну. Але дослідник не знайшов колядування в інших циклах календаря, тому не мав підстав визнати його наскрізним. Цю ідею реалізував у своїй праці І.Земцовський [13, с. 38-47], який навів колядковий тип пісень не тільки на Масляну, а й на Юрія, в'юнець (Великодня субота), семик (Зелені свята) і визнав ці мотиви наскрізними. В українців такий пісенний тип буквально заполонив простір зимового різдвяно-новорічного календаря, відчутно переступивши межі весняно-літнього циклу.

Скажемо кілька слів про саме колядування та його учасників. Ця тема неодноразово висвітлювалась у науковій літературі. К.Квітка, який спеціально вивчав склад колядників за віком, статтю тощо [17, с. 105-125], запримітив, що в одних місцях колядували тільки старші чоловіки, в інших – діти, у третіх – молодь, у четвертих хлопці й дівчата окремо або разом. А взагалі складається враження, що колись колядували практично всі мешканці. Це один висновок, який випливає з тих даних. Другий: колядували не тільки взимку, а впродовж аграрного календаря. До нього спонукують виявлені в українців риндзівки та царинні пісні.

Зазначені народні пісні нагадують колядки не лише за музичною формою, а й мають усі жанрові ознаки колядкового матеріалу. Наприклад, риндзівки – це ті ж колядки і в тематичному плані, хоча з вужчим його колом – "дівчина стереже город", "дівчина шиє шиття", "викуп дівчини", "попова невістка" тощо. Різниця полягає в рефрені: "Же Христос, же воскрес, же воістину воскрес", який є значно пізнішим від самої пісні. Саме він прив'язує ті пісні до Великодніх свят, як і форма винагороди – писанки (про винагороду див. далі). Щодо царинних пісень, то між ними виявлено такі, що повністю збігаються з колядками ("дівчина садить зелене вино", "дівчина шиє коруну", "Бог оре ниву"). Однак є й інші, які за змістом прив'язані до ритуального обходу царини ("Сбором ідеме", "Ей горе, горе!", "Ей в лісі, в лісі") і не мають аналогів у жодному збірникові колядок та щедрівок.

Очевидно, колядковий тип пісень в українців не закінчувався обходом царини. Можна припустити, що він заходив у календарі й далі. Цю гіпотезу підтверджуємо власним записом від уродженки с. Тучне Перемишлянського району Львівської області К.Бойко про те, що колись колядували, як косили гречку: "Ну, в'їзали-смо ті гречки. То тато взєли перевесло і сіли на перший сніп і заколєдували "Бог предвічний" [12, арк. 340]. Ясна річ, що названа коляда пізнього походження, яка ймовірно витіснила давню світську колядку.

Наявність пісень колядкового типу в аграрному календарі українців свідчить про їхню архаїчність. На давність вказує й те, що подібні пісні побутували й в інших народів світу. Дуже цікаві для нас сербсько-хорватські матеріали. Дослідник цих матеріалів М.Василевич писав: "Лазарицький (весняний) обряд починається піснею дому, чи господарю, – за принципом, тотожному колядковому (тобто зимовому) і кралицькому (троїцькому, чи літньому) обрядам [13, с. 46]. Тим самим Василевич прямо пов'язував зимовий, весняний та літній календарні цикли за загальним для них колядковим типом пісень.

Побіжно згадаємо про ще один пісенний тип – ладканки, який представлений у пастуших обрядових піснях та обжинкових (з Карпат та Прикарпаття). На його архаїчність вказував і Ф.Колесса. Інші ж обхідні пісні є досить різні і звести їх до якогось типу просто неможливо. Щоправда, більше спільностей усі вони мають на словесному рівні, передусім мотиваційному. Важливе місце тут посідають ритуальні мотиви, які сприяли реалізації самих обрядів. Зараз їх непросто виявити, бо, як відзначав М.Грушевський, давні обряди втратили своє первісне, культове, чи магічне значення [7, с. 172]. Але чим тісніший зв'язок пісні з обрядом, тим більше вона має споріднених та архаїчних форм [23, с. 110].

Аналіз календарно-обрядового фольклору дає підстави стверджувати про тенденцію зростання зв'язку пісенності з обрядами від зимового до весняно-літнього періоду. У колядках і щедрівках, що виконуються в різдвяно-новорічний період, ритуальних мотивів мало, головно у їхній вступній частині, в якій ідеться про підготовку здійснення обрядового колядування. Зокрема, на Гуцульщині ця підготовка безпосередньо змальовується у колядці, яку співають біля церкви:

Ми колєднички ой тутки прийшлиКолєдувати, цес дим витати,Цес дим витати, божую церкву.Церкву витати, колєдничків позберати,Ой колєдничків, хлопців-молодців.Ой ми вибирці, славні завидці,Ой тутки собі позбераємо,Ой славні ґазди та й колєднички.Ой звидси ми си йа розийдемо,В високі гори, у рускі села,У люцькі хати, мир християнскийШєстєм, здоров'єм все повитати! [20, с. ХІХ]

У деяких колядках наявний мотив прохання дозволу в господаря на цей ритуальний спів:

Пане господару,Чи дозволиш нам колядувати?Чи господару, чи господинці,Чи господарській дитинці? [20, с. 6]

Цей мотив характерний і для кустових пісень:

Ой вийди, вийди, господароньку, з хатиДа позволь, позволь нашому Кусту стати [28, с. 104].

У деяких варіантах конкретизується й саме місце – "на широкому ґанку" [27, с. 19].

Є в зимовій обрядовій поезії мотиви, які вказують, що колядницькі обходи господарських дворів відбувалися впродовж ночі:

Ей, підеме ми по колядонці, підеме!По місяченьку на всю ніченьку [27, с.19].

Чи не найкраще ілюструють пісні ритуальний обхід царини. Розглянемо кілька домінуючих мотивів. Один з перших – "собор" вибирається в дорогу від церкви аж на царину:

Виходжай, соборе, з села на поле,А с поляночки на цариночки [26, с. 241].

Спеціально приурочувались пісні до конкретного обходу: ідучи під гору ("Ей горе, горе! Сам тя Бог оре"), ідучи біля лісу ("Ей в лісі, в лісі на полянойці"), повертаючись назад ("Сбором идеме, полон несеме"). На увагу заслуговує мотив зустрічі "процесії" дзвонами, який найяскравіше ілюструє пісня "Ей а в Кальници на монастырі":

Дзвонойки дзвонять, службойки стоять.Дзвони, дзвонойку, против сборойку,Бо ми ідеме с сбором в дорогу [26, с. 241].

Зауважимо, що дзвони мають не лише християнське значення. На думку митрополита Іларіона, вони передбачають великий урожай [15, с. 287]. За віруваннями українців, дзвони розганяють бурю, яка може пошкодити урожай. Отож і в царинних піснях звертаються до дзвонів, щоб дзвонили:

Жебы нас тучи не заходили,Жебы прологи не заливали [26, с. 246].

Зберігся до сьогодні фрагмент пісні, яка виконувалася на Бойківщині під час биття дзвонів перед бурею, за своєю суттю вона близька до царинної:

Яре жито, пшениця, пшениця,Не йди, тучо, вернися, вернися [34, с. 94].

Loading...

 
 

Цікаве