WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → З історії вивчення українського оказіонально-обрядового фольклору в першій половині ХХ ст. - Реферат

З історії вивчення українського оказіонально-обрядового фольклору в першій половині ХХ ст. - Реферат

Важливе значення для розуміння форми та змісту творів утилітарно-магічного призначення мають фольклористичні праці Віктора Петрова – визначного вітчизняного вченого, котрий у передвоєнні роки очолював академічний Інститут українського фольклору. Написані в кінці 30 – на початку 40-х рр., вони дотепер зберегли свою наукову вартість і вважаються одними з найавторитетніших як в українській, так і в східнослов'янській фольклористиках.

Найвідомішою серед них є робота під назвою "Заговори", що була опублікована в Москві 1981 р. в одному зі збірників з історії фольклористики [7]. В.Петров написав її російською мовою для тритомника "Русский фо-льклор", який планували видати в Інституті російської літератури ще в 1930-х рр. Проте збірник з певних при-чин тоді так і залишився невиданим. Окрім цієї праці, науковець підготував також кілька україномовних розві-док, які друкувалися переважно за кордоном. Це, зокрема, розділ "Заговори" з праці "Український фольклор" (Мюнхен, 1947) та оглядова стаття про замовляння, вміщена в "Енциклопедії українознавства".

Слово заговір у роботах В.Петрова є універсальним терміном на означення різного роду уснопоетичних утворень, про що, зокрема, свідчить і сама назва його російськомовної праці. В україномовних публікаціях паралельно вживається термін замовляння, який має аналогічний зміст до російського відповідника.

Заговори, на думку В.Петрова, – це особливий вид (жанр) усної народної творчості, який, поряд з іншими її видами (піснями, казками, билинами та ін.), складає основу українського чи то російського фольклору [8, с. 253]. Від інших фольклорних утворень замовляння відрізняються тим, що є засобом для досягнення певних практичних цілей, через що міцно закорінені в людському побуті. Дослідник відзначав, що в усній традиції існує чимала кількість текстуальних форм заговорів, які бувають простими і більш складними, і звертав увагу на їх тісний зв'язок із обрядовими діями – в переважній більшості неодмінними супутниками сакрального слова. Цією особливістю, зазначає науковець, замовляння дуже зближуються із обрядовою поезією [7, с. 79]. Отож, заговори В.Петров послідовно пов'язував із обрядовим, а не позаобрядовим родом фольклору.

Як і Ф.Колесса, своє розуміння замовлянь В.Петров тісно пов'язував із питаннями магії і магізму. Та, на відміну від львівського вченого, який залишив з цього приводу загальні зауваження, київський дослідник розгля-дає їх більш докладно і виділяє тут два принципово важливі аспекти. Він вважає, що вся суть полягає в тому, як слід розуміти магізм: чи такий, що виріс на ґрунті дифузного мислення і для якого властива нерозчленованість уявлень про суб'єкт і об'єкт, речі, істоти і дії, чи такий, що зріс на ґрунті протиставлення суб'єкта і об'єкта. Перший суттєво відрізняється від другого, а також від демонологічного магізму, що утверджує підпорядкова-ність духів могутньому заклинателю-магові, котрий видає свої накази через духів-прислужників, і магізму, суть якого полягає в ідеї владарювання і демонічного впливу. Як у середньовічному світогляді, у якому може пану-вати магізм і додемонічної, і демонічної стадії, так і в фольклорі трапляються заговори, у яких магізм полягає у нерозчленованості уявлень, а також тексти із яскраво вираженим демонологічним характером. До останніх належать заговори-закляття, заговори-абракадабри та інші засоби "вченої" середньовічної магії [7, с. 135].

Двояке бачення проблеми проявляється не лише в розумінні вченим магізму заговорів, а й в особливостях їхньої композиційно-структурної побудови. Хоч сам поділ замовлянь на двочленні та одночленні, який знаходимо у роботах, належить, властиво, О.Потебні та О.Веселовському, однак саме у В.Петрова ця класифікація набула завершеного вигляду та аргументованого обґрунтування.

Двочленність заговорів, як і самі порівняння, що лежать в їхній основі, вчений намагається пояснити з точки зору особливостей фольклорного мислення і світогляду, в умовах якого вони виникали [9, с. 37]. Очевидно, тому суть порівняння у замовлянні Віктор Петров трактує як спосіб встановлення тотожності між двома членами (особами, речами, явищами) відповідно до практичної мети заговору. Таке ототожнення і встановлення між ними тісного зв'язку, твердить вчений, як правило, здійснювалося за допомогою обрядових дій, до яких могла бути або й могла не бути додана словесна формула, що висловлювала їхній зміст [9, с. 34].

Крім двочленних, В.Петров, услід за О.Веселовським, виділяє й одночленні заговори. Однак погляди двох науковців на походження такого типу уснопоетичних утворень протилежні. Якщо російський вчений вважав одночленні тексти гетерогенними, тобто похідними від двочленних і утвореними значно пізніше, то український дослідник з такими міркуваннями категорично не погоджувався. Він дотримувався думки, що одночленні замовляння існують незалежно від двочленних і не стоять в жодному генетичному зв'язку, в жодній генетичній залежності від форми двочленних, проте відповідають засадам того ж самого фольклорного мислення, що й перші. До таких одночленних заговорних форм В.Петров зараховує фольклорні твори, в основі яких лежать формули звернення, прохання, наказу, вигнання тощо [9, с. 38-39].

Про широту змісту, який вкладав В.Петров у поняття заговору, значною мірою свідчить розроблена ним на високому професійному рівні типологія творів оказіонально-обрядового фольклору. Не переслідуючи мети виділити саме жанрові різновиди, він поділяв усі заговори на такі основні групи: 1) паралелістичні заговори, які будуються на прийомі порівняння; 2) замовляння з розвинутим центральним образом поза прийомом порівняння; 3) замовляння-звернення; 4) замовляння як формули побажання; 5) замовляння-прохання; 6) замовляння-молитви; 7) замовляння типу абракадабр [7, с. 123]. На сьогодні ця диференціація утилітарно-сакральних утворень залишається однією із найдетальніших у фольклористиці. Незважаючи на зауваження, вона наочно демонструє широку розмаїтість і тісну спорідненість різного роду текстуальних оказіонально-обрядових форм.

Уже традиційно до заговорів В.Петров долучає і так звані клятви. Про зв'язок з утилітарно-магічним фольклором свідчать художньо-поетичні особливості цих текстів, на які можна натрапити в найдавніших літописах та літературних пам'ятках Х-ХVII ст. Дослідник зазначає, що ці коротенькі рідкісні утворення мають винятковий інтерес для науки, адже підтверджують існування у віддалені історичні часи замовлянь, аналогіч-них до пізніших. На основі проведеного аналізу фольклорних творів ученому вдалося сформулювати загальне визначення клятви. У ній він вбачав стислу коротку формулу, поєднану з обрядовими діями, які є її словесним вираженням, що формується переважно у вигляді образного порівняння за схемою "як – так" [7, с. 90-91].

Як бачимо, В.Петров у своїх наукових дослідженнях обстоював думку, що в заговорах або замовляннях слід розуміти широкий діапазон різних за походженням і структурними особливостями уснопоетичних утво-рень, які відображають реальний стан розмаїтості поетичних форм оказіонально-обрядового фольклору.

Порівнюючи підходи усіх чотирьох учених, які вони застосовували до вивчення українського оказіонально-обрядового фольклору, відзначимо такі особливості. Академік М.Грушевський розглядав уснопоетичні явища як історик-літературознавець. У зв'язку з цим, окрім художніх особливостей текстів, його цікавили різного роду запозичення: християнські, халдейські, юдейські тощо. Його наступник – Євген Кагаров – аналізував фольклорні утворення вже в етнографічно-релігієзнавчому аспекті, розглядаючи їх як компоненти обрядових явищ та роблячи часті порівняння з традиційними віруваннями інших народів. Дещо по-іншому підійшов до цього Ф.Колесса. Будучи фаховим фольклористом-етномузикологом, він провадив свої студії з метою вияснення ритмічно-мелодичних основ творів утилітарно-магічного призначення. Віктор Петров, останній з плеяди довоєнних дослідників, маючи за собою досвід цілого покоління вчених, розпочав широкомасштабне і системне вивчення оказіонально-обрядового фольклору, виділивши та розробивши його основні напрямки. До них належить, передусім, з'ясування поетичних особливостей фольклорних творів, характеристика їх світоглядних основ, а також диференціація форм замовлянь, хронологізація та походження усних зразків, зв'язок заговорів з іншими фольклорними жанрами тощо. Такі відмінні методологічні схеми вивчення утилітарних фольклорних утворень, які бачимо у працях вчених, – аж ніяк не негативна тенденція тогочасних досліджень, а навпаки – свідчення еволюційного поступу на шляху всестороннього глибокого осмислення традиційних зразків українського оказіонально-обрядового фольклору в часи становлення вітчизняної науки першої половини ХХ ст.

Література

  1. Грушевський М. Історія української літератури. Київ, 1993. Т. 1.

  2. Етнографічний збірник. Львів, 1898. Т. 5.

  3. Кагаров Е. Древнегреческие таблички с проклятиями (Dе fіхіоnum tаbеllае). Харьков, 1918.

  4. Кагаров Є. Форми та елементи народньої обрядовости // Первісне громадянство та його пережитки на Україні. Київ, 1928. Вип. 1.

  5. Колесса Ф. Речитативні форми в українській народній поезії // Первісне громадянство та його пережитки на Україні. Київ, 1927. Вип. 1-3.

  6. Колесса Ф. Українська усна словесність. Львів, 1938.

  7. Петров В. Заговоры // Из истории русской советской фольклористики. Москва, 1981.

  8. Петров В. Найстаріші типи усної словесності // Енциклопедія Українознавства. Загальна частина. Мюнхен, 1949.

  9. Петров В. Український фольклор. Мюнхен, 1947.

Loading...

 
 

Цікаве