WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → З історії вивчення українського оказіонально-обрядового фольклору в першій половині ХХ ст. - Реферат

З історії вивчення українського оказіонально-обрядового фольклору в першій половині ХХ ст. - Реферат

Найістотнішим, що відрізняє дослідження Є.Кагарова від праць попередніх учених, є те, що різноманітні в композиційно-структурному плані утилітарно-сакральні утворення він розглядав як невід'ємні компоненти у структурі цілого обрядового явища. Сама природа заклала у цих ритуальних текстах могутню дієву силу, яку тогочасні європейські дослідники називали орендою або маною. Незважаючи на те, що всі фольклорні твори можна вважати складовими частинами ритуалу, все ж за своєю художньою природою вони неоднакові й між ними існують принципові категоріально-текстуальні відмінності. На думку вченого, не слід ототожнювати, скажімо, таке фольклорне утворення, як молитва, із заклинаннями (закляттями) або замовляннями, адже між ними існують суттєві відмінності, зосереджені, головним чином, в структурній тканині твору. Та все ж у функ-ціональному плані ці групи оказіонально-обрядових текстів між собою значною мірою подібні, адже і там, і там людина прагне вплинути на навколишній світ, на надприродну силу, використовуючи однакову оренду, яку несе у собі кожне обрядове слово [4, с. 25-27].

Для підкріплення теоретичних положень аргументами Є.Кагаров робить спробу виявити той спільний кістяк, що скріплює дві групи текстів на рівні їхньої композиції. Використовуючи структурний аналіз, науковець виділив для кількох типів фольклорних текстів низку незмінних одиниць, які назвав постійними конструктивними елементами. Це, зокрема: 1) початок або зачин; 2) епічна частина, що описує обрядові дії, які колись супроводжували замовляння; 3) лірична частина, що висловлює певне побажання у формі стилістичного порів-няння; 4) містичні імена; 5) замикання, яке ще називають закріпкою або "ключовими словами" [4, с. 28-29].

Ця структурна схема є ідеальним зразком оказіонально-обрядового твору. Реальний стан – дещо інакший. Наприклад, архітектоніка старогрецьких проклять та звичайних молитов, за твердженнями вченого, виглядає значно простішою. Так, перші складаються з імені ворога, імені покликаного божества чи демона, а також з бажання, яке могло виражатися у формі порівняння, прохання чи звичайного побажання [3, с. 28-33, 49-51]. Другі молитви можуть мати у своєму складі призови або звертання до божества, епічну частину, прохання до надприродних істот чи побажання. Таку сегментацію цього типу текстів Є.Кагаров подає за німецьким дослідником С.Аусфельдом.

Детальніше розробив науковець загальну структуру замовлянь. Основними її складниками є: звертання, епічна та лірична частини, містичні імена та кінцеві слова. У першій – епічній частині, як зауважує Є.Кагаров, можуть зазначатися дії, про які мовиться у тексті, можуть згадуватися мотиви погрози та нагороди демонові, засіб заплямування супротивника, засіб, який викличе співчуття, поклик на божественний авторитет тощо. На-томість лірична частина може мати в собі прості побажання в 3-й особі, наказ, що стосується об'єкта в 2-й осо-бі, побажання, що висловлене у формі порівняння, умову, яку не можна виконати та ін. [4, с. 29]. Саме порівняння, що складає побажання у ліричній частині, на думку фольклориста, засновано на симпатичній або симільній магії. Коли з цієї формули випадає перший член паралелі, лишається просте побажання у формі 3-ої особи, а коли зникає другий член, залишається сама епічна частина, яка іноді розростається в довге оповідання. Саме тому формула двочленного паралелізму, вважає автор, була головним ядром замовлянь [4, с. 30]. Як два особливі випадки, Є.Кагаров виділяє негативні порівняння, що складаються з формули умови, яку не можна виконати, та засіб симпатичної антиципації – стилістичну різновидність побажання в 3-й особі, коли бажане уявляється фактом вже виконаним.

Окрім словесної частини, для дослідника важливим в обряді є зовнішній церемоніал. Скажімо, при читанні молитви він полягав у спрямуванні слів на схід або північ, в положенні корпуса та рук – догори або перед со-бою, в оголенні ніг, в складанні пальців тощо. Зважаючи на особливу силу, котру примітивна людина надавала слову або казанню, підсумовує Є.Кагаров, стає зрозумілим, чому кожна обрядова дія супроводжувалася замов-лянням, молитвою або співом пісні [4, с. 31].

Отже, Є.Кагаров услід за О.Потебнею та іншими фольклористами утверджував думку, що не варто ототожнювати між собою такі відмінні фольклорні явища, як замовляння-заклинання, молитви, прокльони, адже кожне з них у процесі розвитку виробило специфічну композиційну структуру. Водночас і не бажано їх діаметрально протиставляти і відділяти одне від одного, адже усім їм характерна спільна іманентно могутня сила слова.

Погляди та теоретичні міркування ще одного вченого, Ф.Колесси, про твори утилітарно-магічного призна-чення якимись особливими здобутками не відрізняються від згаданих праць і загалом не виходять за межі традиційних напрямків досліджень тогочасної науки. Дотримуючись загальноприйнятих тенденцій, учений зосереджував свою увагу на виясненні таких важливих питань, як характеристика особливостей поетики оказіонально-обрядового фольклору, формулювання загального визначення, з'ясування походження уснопое-тичних явищ тощо. У сконденсованій формі всі ці положення Ф.Колесса виклав в одному з підрозділів книги "Українська усна словесність" (1938), а також в деяких інших роботах.

Чимале значення у поглядах Ф.Колесси на оказіонально-обрядовий вид фольклору мали самостійні спостереження й висновки, які сформувалися в ході довготривалого опрацювання фольклорних матеріалів. Та все ж як більш-менш цілісна система основні твердження науковця склалися значною мірою під впливом праць дослідників другої половини ХІХ – початку ХХ ст. Скажімо, великим авторитетом для вченого був О.Потебня, на якого він часто посилався. Однак Ф.Колесса повністю не поділяв потебніанське міфологічно-психологічне бачення фольклорних явищ, тому й скерував свої дослідження в дещо інше русло.

Найбільший науковий інтерес у дослідника, на той час відомого і досвідченого етномузикознавця, викликала ритмічна сторона фольклорних утворень, зокрема особливості їхньої речитативно-мелодичної побудови. Ще М.Грушевський, знаючи про досвід Ф.Колесси в цій галузі досліджень, який він здобув, працюючи над поховальними голосіннями та піснями, покладав на нього великі надії і сподівався, що саме йому вдасться дослідити і розробити на високому фаховому рівні цей бік українських молитов і заклять. Можливо, що саме ці слова, сказані поважним українським вченим та діячем, спонукали Ф.Колессу розпочати дослідження. Їх результати, як вже згадувалося, викладено в кількох опублікованих працях. Проте завершити роботу і до кінця здійснити побажання М.Грушевського вченому не вдалося. Цьому стали на перешкоді несприятливі політичні обставини і воєнні події кінця 30-40-х рр.

У своїх наукових роботах фольклорні твори утилітарно-магічного призначення Ф.Колесса називав перева-жно заговорами. Іноді на їх означення він використовував ще й такі терміни як заклинання, замовляння, примівка. Рідше вживалися благословення і прокляття, які значною мірою споріднені з попередніми, але, на відміну від них, мають дещо інший зміст. За словами дослідника, для усіх цих уснопоетичних утворень характерна форма рецитацій з вільною будовою вірша. Такі твори не виявляють ніякої означеної ритмічної схеми і поєднуються в більші або менші групи за найбільшою серед них частиною на основі так званої риторичної рими – аналогічного укладу слів у паралельних рядках. Правильні звукові рими у строфах, зазначає фольклорист, з'являються доволі рідко, значно частіше трапляються асонанції та однозвучність (парисон) [4, с. 62]. Ще одною характерною рисою заговорів дослідник вважав персоніфікації та апострофи (звертання), які могли адресуватися небесним світилам, стихійним силам природи тощо. Загалом, зовнішня форма замовлянь в розумінні Ф.Колесси не є якимось незмінним шаблоном, вона може змінюватися як за змістом, так і за розмірами. Очевидно, саме через це науковець звертав увагу на той факт, що серед різного роду фольклорних утворень є тексти, що можуть обмежуватися лише символічною частиною або ж набувати діалогічної форми [6, с. 34].

У процесі вивчення оказіонально-обрядового матеріалу Ф.Колесса формулює своє визначення заговору, яке значною мірою оформилося під впливом робіт О.Потебні. Заговір в баченні науковця – це формула побажання, з якою пов'язана в розумінні примітивної людини переможна магічна сила чарів, суть яких полягає у впливі на природу, світ і людину в бажаному напрямі. Замовляння, як і інші подібні твори, зазначає вчений, за своїм походженням найдавніші у фольклорі. Вони стали тим джерелом, із якого була створена вся обрядова поезія. Саме в них прихована та прадавня віра в магічну (чарівну) силу людського слова, завдяки якій вони зберігалися до недавнього часу [6, с. 30]. Як бачимо, в розуміння заговору Ф.Колесса вкладав широкий за обсягом зміст, об'єднуючи в ньому деякі спільні особливості замовлянь, заклинань, прокльонів. Центральним елементом такого роду уснопоетичних текстів виступає формула побажання, якою виражалася наказова воля виконавця. Окремо вчений виділив оказіональні утворення, що мають діалогічну та прозову форму.

У працях Ф.Колесси є ще один принципово важливий момент, який свідчить про його глибоке розуміння особливостей форми поетичних утилітарно-магічних явищ. Учений, на відміну від деяких дослідників, чітко відмежовує заговір від молитви, не ототожнюючи їх. На його думку, замовляння містить у структурній схемі тексту звернений наказ, який виражає бажання чарівника. Найчастіше він адресувався хворобі, що спостерігає-мо у такому прикладі: "Я тебе визиваю, / я тебе викликаю: / розійдиси, розстелиси, / єк піна на води, / єк роса на траві, / єк мла ділами, / єк дух губами" [2, с. 45]. Саме цією особливістю – наявністю наказового елемента – за-говір "сильно різниться" від молитви.

Loading...

 
 

Цікаве