WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → З історії вивчення українського оказіонально-обрядового фольклору в першій половині ХХ ст. - Реферат

З історії вивчення українського оказіонально-обрядового фольклору в першій половині ХХ ст. - Реферат

Реферат на тему:

З історії вивчення українського оказіонально-обрядового фольклору в першій половині ХХ ст.

Серед обширів багатющої української фольклорної спадщини, яка дійшла до нас з минулих літ і зберігається в архівних фондах, наукових виданнях, приватних колекціях й дотепер продовжує поповнюватися новими цінними надходженнями, особливе місце посідають твори утилітарно-магічного призначення, котрі в наукових колах та серед народу, як правило, називають замовляннями, молитвами, заклинаннями, примівками, заговорами, прокльонами тощо. Стародавній за своєю функціональною природою і цінний за художньо-поетичними та іншими критеріями, цей конгломерат фольклору є справжнім національним езотеричним набутком, у якому інкрустована ментальність, філософія і духовна історія українського народу.

За завісою таємничості, недоступності і перестраху, котра довгий час огортала ці стародавні уснословесні форми, увагу фольклористів привертала їхня правдива довершена й витончена поетична форма, де ще струменіла природна сила животворного народного слова. Невипадково у 20-х рр. ХХ ст. академік Михайло Грушев-ський у своїй монументальній "Історії української літератури" писав: "Ми не можемо викинути з історії словес-ного мистецтва ні молитов, ні заповідей, ні заклять, ні замовлянь, оскільки вони вилились в естетичній формі і відповідають тій характеристиці красної словесності, котру ми вище поклали її критерієм: як твору, що вихо-дить з естетичної

емоції і має на меті естетичну ж емоцію" [1, с. 51]. Висловленої поважним ученим настанови в 20-40-х рр. ХХ ст. дотримувалося ціле покоління науковців, у працях котрих українські народні молитви, замовляння і таке інше стали об'єктом уважного вивчення.

Сам М.Грушевський, академік тодішньої Всеукраїнської академії наук, одним з перших ще за часів УНР розпочав неупереджені й об'єктивні студії над українським оказіонально-обрядовим фольклором. Головною їх тезою стало те, що народні молитви, замовляння, закляття та інші споріднені фольклорні твори в українській традиції є одними з найстаріших уснопоетичних зразків словесного мистецтва, з яких розпочався розвиток ху-дожньої літератури. Тому сама розвідка "Молитви і закляття", у якій викладено ці та інші положення, була вміщена у розділі "Старі верстви української усної традиції" першого тому корпусу "Історії української літера-тури".

Для означення всього виду утилітарно-сакрального фольклору в цій праці вчений користувався переважно двома-трьома термінами (молитва, замовляння, закляття), рідше – якимось одним (закляття, замовляння). Кілька разів зустрічається назва магічні формули, яка один раз вживається у широкому видовому значенні, у решті випадків означає невелике за об'ємом уснопоетичне утворення на зразок клятви, примовки. Використання такої кількості назв на означення усіх згаданих форм мало певне підґрунтя: так фольклорист вказував на існування в українській традиції "різних категорій молитов-заклять".

Проте вчений не ставить за мету їх докладне розмежування і не бачить потреби в їх систематизації. На його думку, всі категорії молитов-заклять, а саме: побажання, прокльони, замовляння, закляття, молитви (передхрис-тиянського характеру) – "се все тільки нюанси одної магічної гадки, котрі доволі тяжко класифікувати по таким розділам". З погляду науковця "важливіше було б розложити їх в різних степенях еволюції" [1, с. 138], однак для цього поки що існує мало твердих підстав. Усі названі категорії оказіонально-обрядового фольклору вчений відносить до сфери індивідуальної обрядовості або "індивідуального вжитку", вказуючи на їх тісний зв'язок з колективними календарними обрядами, з яких вони утворилися і стали "безпосереднім продовженням".

Молитви-закляття, як і календарно-обрядову творчість, дослідник пов'язує з явищем магізму, називаючи їх "магічними діями, магічними формулами". Саму ж ідею магічної сили слова М.Грушевський тісно поєднує з розвитком і виробленням української мови. З давніх часів у людському гурті стали помічати силу слова, яке здатне було керувати людьми, викликати в них бажані настрої та вчинки. Згодом витворилося "переконання, що назвавши який-будь предмет, можна ним розпорядитись по волі і, описуючи певне явище, тим самим можна викликати його появу" [1, с. 65-66]. Оказіонально-обрядовий фольклор українського народу, властиво, і відображає ці стародавні вірування.

М.Грушевський виробив власний погляд і на таку проблему, як походження народних молитов, замовлянь, заклять. На його думку, вони належать "до тих галузей нашого старого мистецтва, які особливо були приступні широким запозиченням". Магічна формула для людини, яка вірить в її силу, – річ дуже цінна, а що при своїй короткості вона досить легко запам'ятовується, то й легко переноситься [1, с. 144]. Через це фольклорист вва-жає, що в оказіонально-обрядовому фольклорі "необхідно докладно вимежувати елементи запозичені", і подає реальну методологічну схему такого напрямку дослідження. Згідно з нею, найперше в уснопоетичних формах треба виокремити "чисто християнські" запозичення, до яких належать церковні імена та терміни. Ці елементи часом дуже гармонійно входили в передхристиянський утилітарно-сакральний твір, майже не змінюючи його. Проте траплялося й так, що з собою вони вносили цілий комплекс понять, які ґрунтовно змінювали характер самого закляття.

У другій групі нехристиянізованих текстів, за М.Грушевським, могли також міститися запозичення. Як правило, вони пов'язані з халдейськими, античними чи юдаїстичними поглядами на космічну ієрархію. Однак трапляються випадки, заявляє вчений, коли відділити запозичене від незапозиченого вкрай важко, адже і перше, і друге могло виростати паралельно на спільному ґрунті примітивного світогляду, скажімо, ще в часи арійсько-семітської спільності. Та "ближчий аналіз сього матеріалу, – підсумовує автор праці, – може все-таки дати багато для розуміння старого світогляду, словесної творчості й інтернаціональних взаємин" [1, с. 144].

Не пройшли поза увагою вченого й стародавні утилітарно-сакральні твори, які використовувалися колись під час присяги. Зразки таких текстів він віднаходить у стародавніх трактатах часів Київської Русі і додає до своєї праці. Називаючи їх "самозакляттями", М.Грушевський тим самим відзначав їхній автосугестивний харак-тер, на відміну від переважної більшості традиційних гетеросугестивних утворень, а також підносив їхню високохудожню наукову вартість. При цьому науковець наголошував, що такого типу тексти ще не аналізувалися з боку їхнього змісту як клятви-магічні формули, адже в них є щось із візантійського чи скандинавського фольклору. Проте не виключено, що вони можуть цілком стосуватися й українського фольклору, займаючи почесне місце в його поетичній скарбниці [1, с. 145].

Як фольклориста, М.Грушевського не задовільняв тогочасний рівень вивченості українського оказіонально-обрядового фольклору, в тому числі й клятв. У зносках до згаданої розвідки він критично зауважує, що, зага-лом, усі "наші молитви і закляття досі не оброблені скільки-небудь відповідно... Спеціально український мате-ріал не розсліджений і обговорювався тільки всуміш з іншими" [1, с. 137]. Вчений називає лише кілька пооди-ноких досліджень, на які спромоглися українські фольклористи. Це передусім роботи Павла Єфименка, Олександра Потебні, Павла Чубинського. Однак вітчизняні науковці на цьому поприщі значно відстали від російських та білоруських. У зв'язку з цим великі перспективи у вивченні оказіонально-обрядового фольклору, особливо в плані його ритмічної та мелодичної сторони, академік покладав на Філарета Колессу, котрий на той час розпочав працювати над цим матеріалом. Що ж стосується студій самого М.Грушевського, то він, як справедливо зауважила у коментарях до праці вченого Лідія Дунаєвська, переважно, коментував "поданий матеріал з погляду історичних впливів, не намагаючись реставрувати їхню ритміку, символічне значення окремих розділів, поетичний склад..." [1, с. 377].

"Історію української літератури" й, зокрема, її розділ про молитви і закляття М.Грушевський писав у роки, коли після проголошених у Києві Центральною Радою Універсалів відбувалося становлення незалежної Украї-нської Народної Республіки, коли почала зорганізовуватися ВУАН і народжувалася національна наука. Будучи одним з перших українських академіків і перебуваючи на вістрі тогочасних політичних й, зокрема, наукових подій, учений разом з іншими діячами закладав основи майбутньої гуманітарної науки, в тому числі й фольклористики, яка в той час тільки-но починала відділятися від літературознавства та етнографії як окрема дослідницька галузь. Очевидно, через те ця невелика розвідка про оказіонально-обрядовий фольклор у контексті всієї історії української словесності має, окрім оглядового, ще й виразно програмний характер. Поруч із цінними зауваженнями автора в ній вказано основні напрями студій, висловлено побажання й покладено великі надії на вивчення цієї, за словами самого М.Грушевського, "настільки визначної частини нашої старої усної словесності" [1, с. 144].

Чимало нових і цінних положень про замовляння, примовки, молитви та інші подібні фольклорні твори вніс маловідомий харківський етнограф-фольклорист Євген Кагаров. Кілька фольклористичних робіт, написаних на високому теоретичному рівні, торкаються цієї проблематики і є актуальними для науки до теперішнього часу, дають змогу встановити особливості поглядів дослідника на центральні поняття оказіонально-обрядового фо-льклору.

Серед найбільш вживаних термінів, які Є.Кагаров використовує при аналізі фольклорних явищ, фігурують заклинання, замовляння, молитва і прокляття. З них перші два у роботах майже не розрізняються. Крім того, на означення дотичних понять епізодично вживаються інші терміни з більш вузьким значенням: священна (магічна) формула, побажання, епічна частина, прохання, молитвоподібне замовляння, закріпка та ін.

Loading...

 
 

Цікаве