WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Легенда про великого грішника та її фольклорно-літературні інтерпретації - Реферат

Легенда про великого грішника та її фольклорно-літературні інтерпретації - Реферат

Фольклорну основу має також інцестуальний мотив і тема убивства. Характерна для фольклорної традиції паралель "любов до матері та убивство батька" у повісті замінюється нетиповою "любов до доньки та убивство її чоловіка". Інцестуальні мотиви батько-донька трапляються в усній народній творчості, щоправда нечасто. Що ж до самого убивства доньки, то навряд чи можна його розглядати лише як вплив фольклорний – убивство Катерини та її сина є логічним з огляду на викладений у кінці "Страшної помсти" міф про братів. Донька та внук чаклуна не можуть пережити чаклуна, адже саме грішник повинен стати останнім у роді.

Легендарними є мотиви бажання покаятися та убивства схимника, що часто трапляються у фольклорних варіантах легенди. У творі М.Гоголя вони сильно змінені. Потреба покаяння виникає у чаклуна лише внаслідок надзвичайно сильного почуття страху, а не внаслідок раптового прозріння і бажання спокутувати гріхи. Показовим у цьому плані є момент убивства схимника. За фольклорною версією, тільки цей особливий монах може відпустити гріхи, але у випадку з чаклуном і він безсилий – бо перед ним не просто "великий грішник".

У повісті нічого не сказано про попередні гріхи чаклуна – можна лише здогадуватися, що на його совісті багато людських життів. Неконкретність в окресленні злочинів зріднює "Страшну помсту" із фольклорними текстами – М.Гоголь лише відзначає , що гріхи були такими страшними, що іще не траплялися.

Слід також відзначити і характерну саме для народної візії страшну зовнішність грішника, його впізнаваність. Змальовуючи чаклуна, письменник керується українськими поняттями норми у зовнішності, поведінці й описує його через заперечення характерних для більшості рис (не карі очі, дивний смак до їжі, незвичайні люлька, зброя, одяг – причім постійно підкреслюється неможливість знайти історико-географічні відповідники цій нетиповості). Цю своєрідну манеру зображення героя – через заперечення – першим відзначив А.Бєлий [24, с. 57-68].

"Споріднює" чаклуна та легендарного великого грішника і мимовільність їх злочинів. У "Страшній помсті" чаклун чинить злі дії свідомо, зате не знає чому його злочини є недоцільними, і сам він страждає від відчуття, що є маріонеткою в руках вищих сил [23, с. 53]. Як вчинки легендарного грішника певним чином "запрограмовані" ще до його народження, так і дії чаклуна спричинені долею. Вони приречені на проживання кожен своєї історії, яку не здатні змінити.

Вище наведені паралелі між фольклорними легендами про великого грішника та "Страшною помстою" М.Гоголя навряд чи варто розцінювати як щось більше, ніж просто пошук схожих рис. Маючи справу з творчістю письменника такого таланту, дуже важко, якщо й узагалі можливо, провести межу між запозиченням і вигадкою. Тому ми не говоримо про запозичення всіх названих елементів саме з легенди про великого грішника – у випадку з Гоголем можна лише говорити про подібність до легенди. А чи є воно саме запозиченням, чи випадковим збігом – важко визначити. Особливо коли зважати на порівняно незначну поінформованість М.Гоголя як фольклориста – він не став би тридцять років по краплинках збирати легенду, а задовільнився б одним-двома варіантами.

Сумнівів не викликає лише одне – М.Гоголь, безперечно, знав українську легенду про великого грішника і використав її як основу однієї із найкращих своїх повістей. Письменник не йшов за фольклорним зразком – він брав окремі знакові його частини, та своєрідно їх інтерпретуючи, створив новий міф. Що, зрештою, є специфічно гоголівським способом творення художнього тексту. Як відзначив Ю.Лотман, основним принципом побудови художньої моделі у Гоголя є нові, незвичні, а часом ніби неможливі поєдання сталих відомих, звичних частин на різних рівнях [25, с. 26-30]. Письменник з давно відомих уривків склав нову казкову мозаїку, що вражає свіжістю й несподіваністю.

На перший план у "Страшній помсті" М.Гоголь виносить нову тему – вперше рівноцінним до вбивства гріхом стає зрада – зрада родини, брата-побратима, рідної землі. У фіналі повісті погляд з глибини віків по-новому висвітлює провину чаклуна. Його предок не просто убивця – він зрадник, який знищує побратима, а з ним і майбутнє його роду. Тому помста падає на весь рід злочинця, останній з якого – чаклун – приречений стати страшним грішником. І найстрашніше, що він чинить, за що хочуть стратити його козаки – це не вбивства, не чарівництво – це зрада, але зрада вже цілого народу. Відповідна до такого гріха і кара, страшніша від усіх мук великого грішника з народних легенд. "Переходячи з однієї площини в іншу, "помста" накопичує моменти страшного, жорстокого доти, доки нам не відкриється вся безодня цього поняття – "страшна помста" [23, с. 52].

Отже, Микола Гоголь, відштовхуючись від легенди про великого грішника, створює новий міф – можна його назвати міфом про великого зрадника чи велику зраду. Якщо "розгорнути" і поставити в один ряд часопростір повісті, то все у ній починається і закінчується зрадою як одним із найбільших гріхів – зрадою побратима, зрадою сім'ї, зрадою народу. Не варто й нагадувати, наскільки болючою могла бути ця тема для самого М.Гоголя. Головне, що, створивши свій міф про великого зрадника, він подав нам приклад найскладнішого (і найпродуктивнішого) варіанту можливої інтерпретації фольклорної легенди.

Отже, українська романтична проза ХІХ ст. подала нам чи не повний спектр можливих інтерпретацій фольклорної легенди про великого грішника – від простого олітературення з максимальним відтворенням змісту народного зразка і аж до творення нового міфу на основі традиційного.

Література

  1. Тертерян И. Романтизм как целостное явление // Вопросы литературы. 1983. № 4. С. 151-181.

  2. Мелетинский Е. Общее понятие мифа и мифологии // Мифологический словарь. Москва, 1991. С. 653-658.

  3. Дмитриев А. Теория западноевропейского романтизма // Литературные манифесты западноевропейских романтиков. Москва, 1980. С. 5-43.

  4. Ванслов В. Эстетика романтизма. Москва, 1966.

  5. Грейвс Р. Мифы древней Греции. Москва, 1992.

  6. Костомаров Н. Легенда о кровосмесителе // Костомаров Н. Собрание сочинений. Исторические монографии и исследования. СПб, 1903. Кн. 1. Т. 1. С. 181-196.

    1. Драгоманов М. Слав'янські перерібки Едіпової історії // Драгоманов М. Розвідки про українську народню словесність і письменство. Львів, 1907. Т. ІV. С. 1-116.

  7. Драгоманов М. Малорусския народныя предания и разсказы. Киев, 1876.

  8. Васильев М. Великий грешник // Киевская Старина. 1884. С. 174-175.

  9. Гнатюк В. Галицько-руські народні леґенди. Т. 1-2 // Етнографічний збірник. Львів, 1902. Т. ХІІ.

  10. Кулиш П. Записки о Южной Руси. СПб, 1856. Т. 1.

  11. Кулиш. Украинские народные предания. Москва, 1847. Кн. 1.

  12. Бабуся з того світу. Оповідання про померши души. Київ, 1883.

  13. Шамрай А. Українські оповідання Олекси Стороженка // Стороженко О. Твори. Харків, 1928. Т. 1. С. 5-72.

  14. Стороженко О. Твори: У 4 т. Харків, 1930-1931.

  15. Любич Д. Про ґенезу постаті Марка в поемі О.Стороженка "Марко Проклятий". К., 1987.

  16. Поліщук Н. Дещо про міфо-ритуальні матриці у повісті О.Стороженка "Марко Проклятий" // Студії з інтегральної антропології. Львів, 1999. № 2. С. 132-142.

  17. Стороженко О. Марко Проклятий. Оповідання. Київ, 1989.

  18. Петров Н. Очерки истории украинской литератури ХІХ столетия. Киев, 1884.

  19. Nowosielski A. Lud ukrainski. Wilno, 1857. Т. 1.

  20. Дашкевич Н. Романтический мир Гоголя // Чтения в историческом обществе Нестора Летописца. Киев, 1906. Кн. ХІХ. Отдел ІІ. Вып. 1. С. 3-34.

  21. Чапленко В. Фольклор в творчестве Гоголя // Литературная учеба. 1937. № 12. С. 73-89.

  22. Манн Ю. Поэтика Гоголя. Москва, 1978.

  23. Белый А. Мастерство Гоголя. Москва; Ленинград, 1934.

Loading...

 
 

Цікаве