WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Легенда про великого грішника та її фольклорно-літературні інтерпретації - Реферат

Легенда про великого грішника та її фольклорно-літературні інтерпретації - Реферат

Мета письменника зрозуміла: П.Куліш не стільки намагався дати читачеві новий літературний витвір, скільки хотів зберегти певний масив народних вірувань та донести їх до пересічного читача. Оповідання складається з одинадцяти оповідей, більшість із яких – невеликі характеристики різних покарань, яких зазнають грішники за скоєні гріхи. Та для нас наразі цікавим є поданий у збірці варіант легенди про великого грішника. Причому цікавий не стільки як літературний текст, а власне як фольклорний запис.

Сюжет Кулішевої легенди неповний (бракує перших двох частин, що, зрештою, характерно для українського фольклору). Відсутня тема долі, інцесту, проте збережено традиційний ряд: батьковбивство, розбій – бажання спокутувати гріхи – убивства священиків – спокута (вирощування яблуні). Коротко весь зміст міні-оповідання викладено вже у перших його рядках: "Багато гріхів натворив, і покуту мав велику, виконав її та не одержав прощення" [13, с. 13]. Цей твір П.Куліша заповнює певну прогалину у фольклорних записах – деякі варіанти легенди справді не пояснюють, що ж відбувається з великим грішником після того, як він виростив яблуню і два золоті яблука не опали з неї на землю – тобто коли не отримав прощення за батьковбивство. У варіанті П.Куліша наступне покарання великого грішника пов'язується уже з життям потойбічним – гайдамака носить змії з ями до ями голими руками (не буде перебільшенням стверджувати, що у цьому варіанті опосередковано міф про Едіпа пов'язаний із міфом про Сізіфа). Характерна риса оповідання – відсутня віра в можливість прощення гріха: гайдамака помер і мучиться більше за всіх, і "ніколи не буде йому пільги. Усім буде колись пільга, а йому не буде" [13, с. 15]. Варто відзначити народне бачення справедливості – оскільки тема фатуму, тобто мимовільності злочину занепала, то кара за свідомий злочин не може бути лагідною. Тому та покута, яка виправдовувала злочин грішника мимовільного, не пасує і не допомагає грішникові свідомому – ніщо не врятує його від вічної кари.

П.Куліш дає приклад звичайної обробки легенди, наближаючи до літературної лише мову міфу. Він не втручається у народну легенду, що дає можливість дослідникам у майбутньому звертатися до "Бабусі з того світу" як звичайного фольклорного запису.

"Легенда о кровосмесителе" відкриває однойменну статтю М.Костомарова, присвячену легенді про великого грішника. Навряд чи автор надавав їй особливого значення та розцінював як повновартісний літературний твір. Для М.Костомарова легенда потрібна передусім як ілюстрація думок, викладених у статті. Водночас "Легенда о кровосмесителе" – аж ніяк не фольклорний запис. Письменник сам вказує, що це компіляція кількох сюжетів: "Це оповідання, у близьких за змістом і ходом дій варіантах, я чув у декількох губерніях" [6, с. 189]. Мова та сюжет оповідання більше характерні для агіографічної літератури, а не фольклорних переказів. Перевантажений старослов'янізмами текст справляє враження стилізації. Складною є побудова твору. Можна виділити у ньому кілька часових площин: вступ – вказівка, що дія відбувається ще у княжі часи та інформація про особливого монаха-пустельника, до якого здалеку сходяться люди; розповідь про дивного юнака-відвідувача, який прийшов для сповіді, називає себе страшним грішником і оповідає свою історію (частину легенди з пророцтвом, вихованням дитини в монастирі, тоді батьковбивством та інцестом); закінчення – це повчання старого монаха та покута, яку він накладає на юнака, її багаторічне виконання і у фіналі прощення гріхів.

У творі М.Костомарова передано структуру християнської легенди про грішника – у майбутньому проповідника або святого. Особливість цього варіанту у тому, що добрим і ревним проповідником герой є ще до здійснення пророцтва і злочини чинить власне як активний поборник віри. Письменник шукає нову мотивацію вчинків персонажів. Герой стає грішником не лише тому, що така воля долі. Він убиває батька-язичника, хоча як християнин мав би помилувати, він одружується з рідною матір'ю, хоча виховувався, як монах. Старець-монах каже юнакові, що ці його гріхи – не просто веління долі, за ними передусім воля людини, бо юнак міг вибрати таку дорогу, щоб уникнути страшного майбуття. Для цього він мав залишитись у монастирі. Майже немає сумнівів, що, вводячи раціональне пояснення необхідності покарання, письменник дещо "підправив" легенду, роблячи її відповідною до своїх уявлень про християнську мораль: "Сама невідповідність злочину з покаранням за християнськими поняттями вказує на язичницьке начало. Злочин кровосумісника ненавмисний. Церква християнська, яка відрізняє спонукання від дії, не карала б так строго мимовільного грішника" [6, с. 189].

Загалом цей твір є звичайним олітературенням фольклорно-апокрифічного сюжету. Порівняно з "Бабусею з того світу" П.Куліша він, безумовно, має значно більше рис власне літературного тексту, письменник навіть вносить свої незначні доповнення до традиційної легенди. Як і П.Куліш, М.Костомаров лише повторює готовий сюжет, систематизуючи кілька фольклорних записів, виділяючи типові їх риси.

Коли проаналізовані вище твори є загалом маловідомими пересічному читачеві, до них зверталися хіба що окремі фольклористи та літературознавці, то про два наступні написано чимало. З перервою у півстоліття в українській літературі з'являються "Страшна помста" Миколи Гоголя та "Марко Проклятий" Олекси Стороженка.

Чи не кожен дослідник творчої спадщини О.Стороженка обов'язково звертає увагу на фольклоризм письменника. Водночас на сьогоднішній день творчий спадок О.Стороженка все ще не дочекався серйозного монографічного дослідження – найчастіше він стає предметом розгляду в історіях української літератури та вступних статтях до збірників творів. Чи не вперше спробував оцінити значення фольклорного матеріалу у творчості цього запізнілого романтика А.Шамрай (у передмові до виданого у 1928 р. збірнику творів О.Стороженка [14], а також у примітках до чотиритомника 1931-1932 рр. [15], де до кожного тексту подавав один або кілька відповідних фольклорних записів). Чи не найцікавішою спробою аналізу впливу усної народної творчості на повість "Марко Проклятий" є стаття Д.Любича "Про ґенезу постаті Марка в поемі О.Стороженка "Марко Проклятий" [16]. Сучасні дослідники теж звертають увагу на спадщину письменника [17]. Отож вичерпної відповіді на питання про фольклорні джерела повісті відшукати наразі не вдалося.

Олекса Стороженко "спростив" майбутнім дослідникам своєї творчості процес пошуку джерел "Марка Проклятого". У листуванні з першим видавцем цього твору В.Білим письменник подав інформацію про історію та причини написання повісті, чи, як зазначає він сам, "поеми": "Повесть эта в форме поэмы под названием "Марко Проклятый" – отверженный скиталец, которого за грехи не принимает ни земля, ни ад. Существует у нас поговорка: "товчеться, як Марко по пеклу". Стало быть, в изустном предании народа должна существовать и легенда похождений Марка, и вот 30 лет отыскивал я и собирал куски раздробленной легенды и кое-что собрал. Каждый народ имеет своего скитальца: французы – вечного жида Сантенера, испанцы – Мельмота, у немцев и англичан их так много, что не перечтешь, у русских – Кащей Бессмертный, а у нас – Марко. И, кажется, наш-то Марко заткнет за пояс всех скитальцев. Чтобы придать более живости и разнообразия поэме, я связал ее с войною 1648 года" [18, с. 563]. Отже, мета письменника двояка – відшукати, зібрати й систематизувати легенду, розпорошену в усній традиції та на її основі не створити, а власне відкрити для світу новий варіант відомого міфу, довівши таким чином рівноправність у міжнаціональних літературно-культурних масштабах української літератури та фольклору. Чи вдалося це письменникові – є різні думки дослідників. Зрозуміло, що, зважаючи на установку автора, розбіжності у сюжеті повісті зі змістом фольклорних легенд повинні бути мінімальними. Водночас О.Стороженко у "Марку Проклятому" постає перш за все як письменник, а не фольклорист. Неважко побачити, що він не боїться видозмінювати, підправляти легенду, коли це відповідає його задумові. А.Шамрай вважав, що у творі "даремно шукати цілковитого відтворення справді існуючої легенди" та що "Марко Проклятий" – "в більшій частині твір створений власними зусиллями автора, особливо в частині історичній" [14, с. 43].

Та звернемося до зіставлення авторського тексту з легендою. Очевидним є поєднання в одній площині твору кількох сюжетів – традиційної легенди про великого грішника (тема інцесту, вбивство матері й сестри) з легендою про Агасфера (Вічного жида) (покарання безсмертям) та історією про козака, що товчеться по пеклі. Були у дослідників сумніви щодо органічності чи доцільності цього поєднання, виникало питання, чи не штучною є така компіляція. Ще М.Петров вказував на неправомірність цільового пошуку легенди [19, с. 219], якщо є приказка ("Товчеться, як Марко по пеклі"), посилаючись на Крижановського, який розглядає цю приказку як переклад з польської: "Wykreci si jak Мarek w pieklie" (у Польщу фразема потрапила з флорентійського собору і складена для осміювання Марка Ефеського, противника католицизму). Очевидно, саме на основі приказки в українській літературі і виник образ Марка, який товчеться по пеклі. Водночас Д.Любич наголошує, що "саме слово Марк іранського походження жило в нас на Україні до прихода християнства в значенні ворожої сили, згадки про нього сягають ХV ст. З появою приповідки правдивий сенс наймення Марка почав затрачуватися..." [16, с. 187]. Та й мотив сходження до пекла не можна трактувати лише як запозичення. Український фольклор знає не одного такого персонажа: А.Новосєльський (Марцінковський) серед "сміливців, які ходять до неба і до пекла" називає солдата Заведю і бабу Химу [20, с. 292], а героєм вірша "Про вигнання чортів з пекла" є веселий козак-характерник. Зафіксовано і записи легенди про великого грішника, у яких присутня тема героя, що "товчеться по пеклі". Щоправда, це стосується не самого "грішника", а священика, який його сповідає (душу цього священика колись батько заповів чортові за допомогу в лісі, ще не знаючи про народження сина. Вирісши і ставши священиком, син сходить у пекло і змушує чортів повернути запис) [10, т. 2, с. 146-150]. Отже, оскільки фольклорна традиція знає поєднання легенди про великого грішника та мотиву сходження у пекло, навряд чи можна вважати варіант О.Стороженка штучним чи суто авторським.

Loading...

 
 

Цікаве